До питання про мовну ситуацію в єврейському середовищі України: історія, стан та перспективи розвитку
Матвєєв В. І. канд. філол. наук
Духовна культура народу є важливим фактором формування і функціонування мови, нею визначається план змісту знакової системи мови. Мова містить у собі "культурний компонент" духовного надбання народу, відображаючи "картини світу" – концептуальну та мовну (1). Мова, передаючи інформацію про світогляд народу, який розмовляє нею, є також відображенням його духовної культури, взаємодіє з нею, що особливо відчутно виявляється в семантиці фразеологічних одиниць і на лексичному рівні в цілому.
Мовна поведінка тісно пов'язана з історією народу – носія даної мови – та з історією його культури, з формуванням його екологічної ніші й культурно-історичного ареалу. Причини різної (мовної) поведінки представників різних віросповідань знаходяться й у внутрішній своєрідності тієї чи іншої релігії. Цим, зокрема, багато в чому визначалася мовна поведінка євреїв в умовах перебування у діаспорі протягом двох тисячоліть. Мовна поведінка євреїв є унікальною. Євреї зберегли протягом тисячоліть в умовах діаспори культуру, давньоєврейську мову, використовуючи при цьому мови країн проживання та єврейські змішані мови типу їдиш, ладіно, а в сучасному Ізраїлі – сучасний іврит (2). Цьому також сприяла й значний ступінь раціоналізації економічної діяльності, що дозволявся релігійною етикою іудаїзму в діаспорі (3). Через природні історичні фактори іудеї використовували у повсякденному житті мови, що їх можна було б назвати "обмежені мови" (reduced languages). Вони і досі продовжують виконувати досить обмежені соціальні функції і мають, за винятком ідиш, формально редуковану структуру.
Протягом двох тисячоліть євреї мешкали разом з іншими народами, не мали свoєї держави, однієї спільної мови спілкування. Відбуалися певні процеси інтерференції та взаємозбагачення мов та культур у цілому. Особливий інтерес викликає стан єврейських мов й мовна поведінка євреїв, що протягом століть мешкали на теріторії України. В межах східно-слов'янського ареалу євреї володіли й використовували відповідну мову – російську, українську, білоруську, а частина з євреїв використовувала й продовжує використовувати у своєму середовищі ідиш (4).
Основою мови ідиш, що виникла в середні віки на Рейні є один з діалектів германської мовної групи, що відчув на собі досить значний вплив арамейської мови та слов'янських елементів. Сформувавшися в основному у ХII ст., ідиш виробив к ХIХ ст. літературну норму на основі поєднання рис північного та південного ведучих діалектів. Починаючи з ХVIII ст. ідиш переживає складний період свого існування. Його починають витісняти з Західної Європи літературні мови корінного населення.
У зв'язку з розпадом общин, гетто, з поширенням контактів із слов'янами ідиш з кінця XVIII ст. починає поопвнюватися значною кількістю елементів народних говорів, слов'янськими елементами, а також багатьма словами та словосполученнями інтернаціонального характеру. Саме з розпадом гетто почалися природні процеси мовної асиміляції та відходження іудаїзму при визначенні єврейства на другий план. В той час природним чином розвивався реформістський іудаїзм, поступово почали розвиватися політичний сіонізм і сучасна мова іврит. Якщо раніше іудаїзм лежав в основі національної саоідентифікації євреїв, то в ХIХ-ХХ ст.ст. емансипація та секуляризація європейського єврейства викликали необхідність у модерному визначенні єврея (5), що починає відбиватися відповідним чином і на мовній поведінці євреїв. Релігія значною мірою перестає слугувати основою правового статусу.
Інша ситуація, включаючи мовну складалася на теренах Російської імперії, в Україні, де був значний вплив ортодоксального та ультра-ортодоксального іудаїзму, а представники прогресивного іудаїзму навіть переслідувалися. Це сприяло тому, що до жовтневого перевороту ідиш продовжував функціонувати в Росії, включаючи Україну, Галіції, Молдові, Румунії, Польщі, де в той час існували досить компактні поселення євреїв (6).
Згідно з даними дослідників мови ідиш, більшість лексичних елементів у ній германського походження. Далі йдуть арамеїзми, гебраїзми, слов'янізми, латинські, грецькі, англійські, французські, італійські слова та значна кількість лексичних одиниць, утворених уже в самій мові ідиш. У. Вайнрайх та деякі інші дослідники вважають, що вплив слов'янських елементів на ідиш був настільки значним, що він змінив цю мову, надавши їй нової якості. Вплив слов'янських мов на лексичний рівень ідиш полягає як у безпосередніх запозиченнях, так і в дуже тонкій дії на його механізм (7).
Під час контактів із поляками, українцями та росіянами і слов'янські мови, і ідиш зазнали лексико-семантичної інтерференції. Євреї зазнали глибокого слов'янського впливу, що спричинило утворення "мовного союзу" їх із словянами (це визначення вперше було запропоноване М. Трубецьким) (8). Цьому сприяло і те, що євреї, які проживали тисячоліттями на території того чи іншого культурно-історичного ареалу, на відміну від інших, не були зв'язані нормами попереднього періоду, створивши новий тип культури – ашкеназьку культуру. У зв'язку з цим слушною є думка У. Вайнрайха про те, що саме слов'янський вплив виявився важливим фактором у прогресивному відокремленні ідиш від немецької мови (7).
У перші післяреволюційні роки в СРСР продовжувався розвиток єврейської культури на ідиш та івриті, відбувалося поширення сіонізму. Надалі підтримку радянської влади одержали тільки школи на ідиш з викладанням світських предметів. У 20-ті роки ХХ ст. під контролем Єврейських секцій при ЦК компартії опинилися школи на ідиш, єврейські установи культури, друк і література на ідиш. Пізніше тоталітарна влада почала закривати синагоги. Перестали видавати книги на івриті, а згодом їх взагалі вилучили з бібліотек. Значна частина такої літератури на довгі роки була відправлена до спецфондів або знищена. У зв'язку з активізацією цього процесу в 20-30 роки хедери та єшиви були закриті, а іврит – поставлений поза законом. Діяльність міжнародних єврейських організацій була взята під контроль. Згодом відбувалося знищення не тільки так званої "буржуазної", а й "пролетарської" єврейської культури (9). На відміну від дискримінації в царській Росії, що базувалася перш за все на християнському антиіудаїзмі, радянська влада формувала радянську людину, гомо совєтікус, знищуючи релігійні і культурні коріння народів радянського союзу.
В радянському союзі ідиш вивчався періодично, та в основному в противагу сучаносу івриту, у боротьбі радянської влади з сіонізмом, та іудаїзмом в цілому. Однією з основних причин занепаду мови ідиш була Катастрофа європейського єврейства. За різними оцінками загинуло 4,5-5 млн. мовців ідиш, у тому числі 3 млн. євреїв Польщі, що була головним центром культури ідиш. У 60-80 роки ХХ ст. були спроби відродити єврейську культуру, літературу на ідиш, але їхнє реальне відродження почалося у 90-ті роки минулого століття.
З моменту горбачовської "перебудови" ідиш знов розпочав досить широко вивчатися на теренах колишнього радянського союзу, а з моменту набуття Україною незалежності – в нашій державі. Цією мовою видавались газети та журнали. Ідиш і досі залишається однією з найпоширеніших єврейських мов, хоч кількість і мовців ідиш зменшилась також у зв'язку із значною єврейською еміграцією. Крім Росії, України та Біларусі, ідиш також функціонує у єврейських громадах США, Канади, Німеччини, Голландії, Франції та інших, а також у Ізраїлі. При цьому ізраїльський та американський ідиш відрізняються від європейського, що пояснюється не лише відповідним мовним середовищем, але й мовною політикою відповідної країни.
Поряд з витісненням ідиш з Західної Європи, в умовах розпаду общин, гетто й активізації єврейського націоналізму в XIX ст. поступово відроджується/створюється сучасна мова іврит. Словниковий склад сучасного івриту тісно пов'язаний з історією штучного поповнення й становлення його як мови, що відрізняється від давньоєврейської, яка також інколи називається івритом. Давньоєврейська мова належить до семіто-хамітської групи північної гілки семітських мов, зокрема до ханаанських мов, і була поширена на території Палестини приблизно до II ст. до н.е. Вона збереглася у Торі, а також у написах на глиняних черепках у Палестині VIII ст. до н.е. Вживалася вона і в розмовній формі до II тис. до н.е., залишаючись мовою іудейської практики й духовної літератури, в результаті чого не могла і не може відбивати повною мірою сучасну дійсність (10).
Іврит (або сучасний іврит) – це мова, створювана єврейскими націоналістами з другої половини XIX ст. на грунті давньоєврейської (мішнаїтського періоду) та єврейских діалектних мов, із значною кількістю привнесених запозичень із сучасних літературнорозвинених міжнародних мов. Порівняно із давньоєврейською мовою, яка містить чимало слів, запозичених із старошумерської, хурритської, аккадської, старо- і пізньовавілонської мови, а пізніше – з грецької, арабської та ін., сучасний іврит містить велику кількість слів, запозичених з неблизькоспоріднених мов – англійської, французської, німецької та ін.: otograf, opera, telefon, universita та ін. Більшість з них є інтернаціоналізмами латинського походження. Із слов'янських мов, зокрема російської, кальковано чимало лексичних одиниць, а лексичних запозичень із слов'янських мов у літературному івриті порівняно небагато (11). Разом з цим досиь відчутним є вплив російської мови на синтаксис та морфологію івриту (12). На відміну від давньоєврейської мови в івриті відбувається зближення структури речень, зокрема відносних, із структурою речень індоєвропейських мов (13).
З одного боку, запозичення роблять сучасний іврит доступпнішим для різних верств іммігрантів, що вивчають його, а з іншого боку, рабинів-ортодоксів хвилює той факт, що ця мова, насамперед у галузі лексики та фразеології, віддаляється від мови Тори. Проте зміни в лексико-семантичній системі мови ілюструють не лише стан і розвиток мови, а й процеси, що відбуваються у різних сферах життя суспільства, яке використовує дану мову або мови. У зв'язку з цим виникають протиріччя у єврейському средовищі між ортодоксами, консервативно настроєною частиною євреїв, та представниками прогресивного іудаїзму, бізнесменами Ізраїлю.
Клерикально-ортодоксальний напрямок іудаїзму вимагає розвитку нової мови на грунті широкого залучення й використання елементів давньоарамейської, давньоєврейської мов, виявляючи таким чином і лінгвістичний пуризм. У зв'язку з цим Б. Клейф пише, що "ультраортодоксальні групи в Єрусалимі використовують Loshen Kodesh (талмудичну єврейську мову), яку вони вимовляють у манері ашкеназі, для релігійно орієнтованих ухвал та інших аспектів релігійного життя; ідиш – для світських цілей, несправжній іврит (цей термін використовується для сучасної єврейської мови в Ізраїлі, що вимовляється у сефардській манері, яку запозичено з інших мов і яка на наших очах перекурчується, спотворюється, позбавляжться форми, тому що вона також використовується для світских цілей) - … як грізний інструмент асиміляції" (14).
Історично склалося так, що засновники сучасного Ізраїлю й основоположник сучасного івриту були носіями східнословянської культури. Один із засновників сіонізму В. Жаботинський був перекладачем з російської мови та поетом. Й у сучасному Ізраїлі не спрацювала модель "плавильного котла" відносно мов і культур імігрантів. Наприклад, російська мова і культура зберігаються там досить дбайливо, а мова використовується широко у районах компактного проживання вихідців з колишнього радянського союзу. Говорячи, що історія сучасного Ізраїлю творилася вихідцями з Росії, А. Левін відзначає: "Можна без перебільшення сказати, що Ізраїль – це свого роду філіал Росії" (15).
Таким чином, давньоєврейська мова пов'язана з культурою (релігією) давнього Ізраїлю та Іудеї, з ортодоксальним іудаїзмом. Ідиш та інші природні мови діалектного типу формування пов'язані з єврейською історією і культурою наступних періодів, включаючи сучасний, а сучасний іврит – з сучасною культурою сучасного Ізраїлю.
Історично сформована різноманітність, поліфонічність єврейської культури, важливою частиною якої є мовна культура, роблять її більш істинною (16).
Геополітичні зміни привели до політичних, демографічних, соціальних та психологічних змін в Україні. Торкнулися вони і мовної ситуації в державі. Поведінка євреїв залежатиме від наслідків цих змін, політичної орієнтації України у новітньому геополітичному просторі, мовної політики. яку проводять держава Ізраїль та впливові єврейські організації діаспори.
Відродження іудаїзму та можливість повернення євреїв до традиційної моделі самоідентифікації через різні напрямки в іудаїзмі й вивчення рідних мов пов'язане із створенням саме незалежної України. Наявні зміни (переважно незначні) мовної поведінки та мовних орієнтацій євреїв України пов'язані насамперед з реальною можливістю вивчати рідні мови: ідиш та іврит. Для цього єврейскими організаціями та державними органами України створені необхідні умови. Але протягом короткого періоду мовна поведінка народу не може змінитися значною мірою. Переважно незначні зміни мовної поведінки євреїв пов'язані також з реальню (значною) та потенційною еміграцією до США, Ізраїлю, Німеччини та інших країн. Перевага віддається еміграції до США та вивченню англійської мови (17). З розпадом радянського союзу на постійне місце проживання до Ізраїлю виїхало близько 1,5 мільйони євреїв. З 560 тисяч євреїв, що емігрували з України за останні дванадцять років, близько 300 тисяч виїхали до Ізраїлю, 130 – до США, 70 тисяч – до Німеччини, 60 тисяч – до інших країн (18).
На сьогодні більшість євреїв сучаної України використовують українську та російську мови. Порівняно незначна частина українських євреїв використовує в сім'ї та своєму середовищі ідиш.
Сьогодні іврит взагалі менше поширений серед євреїв діаспори, що зумовлено тим, що концентрація мовців івриту та необхідні умови для його повноцінного використання є лише в сучасному Ізраїлі. Стародавній іврит залишається мовою іудейської культової практики, хоч багато релігійних служб в єврейських громадах України ведеться двома мовами, або із значними коментарями з перекладом на українську або російську мову (19). Особливо це явище поширене в громадах прогресивного іудаїзму, оскільки реформісти прагнуть до прийняття й осмислення молитов.
При прогнозуванні мовної поведінки євреїв України, слід враховувати, що стабілізація єврейської громади України відбудеться через 25-30 років. Після цього можна буде більш впевнено говорити про мовні пріоритети євреїв. На території України, за винятком частини єврейської інтлігенції, мовна поведінка євреїв майже не змінилася. Вивчення івриту, як правило на побутовому рівні, пов'язане з репатріацією до Ізраїлю, а більш глибоко ця мова вивчається невеликою групою інтелектуалів.
Після зміни одного-двох поколінь в Україні може виникнути дво- та трьохмовність ( першого та другого ступеню) євреїв типу: українська-російська-ідиш, російська-українська-ідиш, українська- англійська-російська або українська-англійська-іврит (остання модель найближчим часом менш вірогідна). Варіанти мовної поведінки євреїв будуть визначатися перш за все політичною та економічною ситуацією в Україні та навколо неї, а також тим, яку мовну політику проводитимуть та підтримуватимуть матеріально впливові єврейські міжнародні організації .
Хоч значна еміграція та процеси глобалізації висувають сьогодні на перший план міжнародні мови, слід завжди пам'ятати, що єврейська історія і культура унікальні, це те, що ніколи не відбувалося з іншими народами. Важливо, що сьогодні в громадах малих містечок України пам'ятають класиків єврейської літератури та ідиш. Це було добре продемостровано під час святкування десятиріччя Регіональної Асоціації єврейських організацій малих міст України та під час святкування 145-річчя Шолом Алейхема цього року. Єврейські активісти намагаються зробити все можливе для відродження і поширення маме лошен в Україні.
В громадах двадцяти містечок України сьогодні працює програма мови ідиш, координатором якої є великий ентузіаст Інна Друзь. Вважаю за потрібне закінчити статтю саме її словами: "Ми намагаємося робити все можливе, щоб ідиш звучав сьогодні більш широко. Адже це наша рідна мова, мова нашого Шолом-Алейхема. Шолом-Алейхем для нашої родини означає дуже багато. Коли у мого батька було тяжко на душі, він читав ночами твори класика. Ми чули як він сміявся, коли читав Шолом-Алейхема. Читати його твори мовою оригіналу дуже важливо. Адже саме з нас він писав свої твори. Якими ми були, такими ми в душі і залишилися".
ЛІТЕРАТУРА:
1. Матвеев В.И. О некоторых аспектах влияния славянских языков и культуры на еврейские языки и израильскую культуру//Материалы II Международного семинара "Славянская культура в современном мире", Киев, 1991. – С. 217-219.
2. Матвеев В.И. Язык и культура: некоторые аспекты исторических и современных контактов славянских и еврейских якыков//Kalbotyra, № 43 (2), 1992, изд-во Вильнюсского ун-та, 1993. – С. 5-12.
3. Вебер М. Избранные произведения: перевод с нем./сост., общ. ред. и послеслов. Ю.Д. Давыдова. М.: Прогресс, 1990.
4. Матвєєв В.І. Іудїзм: мови та культура//Мовознавство. – 1993. - № 2, С 49.
5. Матвєєв В.І. Сучасний іудаїзм і проблеми єврейської самоідентифікації в Україні//Релігійна свобода. Релігія і церква в Україні: уроки минулого і проблеми сьогодення. Науковий щорічник. За заг. ред. А. Колодного, М. Новиченка, О. Сагана. – Київ: Світ Знань, 2003. – С 101-111.
6. Фалькович Э.М. Еврейский язык (идиш)//Языки народов СССР. Индоевропейские языки. Т.1, М.: Наука, 1966.
7. Weinreich U. Yiddish and colonial German in Eastern Europe: The different impact of Slavic//American contributions to the 4-th International Congress of Slavistic(Moscow, Sept. 1958). – Mouton; S.-Gravenhage, 1958.- 53p.
8. Troubetzkoy N. First International Congress of Linguists, Actes. – Leiden, 1928. – 17 p.
9. Матвеев В.И. Миграции (конец ХХ столетия): свобода выбора, языковые предпочтения и динамика языкового поведения евреев Украины// Євреї в Україні: історія, культура, традиції. – Збірка наукових праць Національної АН України, 1997. – С. 193-208.
10. Матвеев В.И. Политизация языка иврит//Вопросы социолингвистики: Материалы сов. социолингвистов к XII Всемирному конгрессу социологов (Мадрид, 9-13 июня, 1990). – М., 1990. – С. 79-81.
11. Матвєєв В.І. Іудаїзм: мови і культура//Мовознавство. – 1993. – № 2, С. 52.
12. Айхенвальд А.Ю. Современный иврит. – М. 1990. – 352 с.
13. Старкова К.Б. О публикации и исследовании памятников еврейско-арабской литературы//Семитские языки. – М., 1965. – Вып. 2 (Часть 1). – С. 219-220.
14. Khleif B.B. Insiders, Outsiders and Renegades. Towards a Classification of Ethnolinguistic Labels//Language and Ethnic Relations. – London etc., 1979. – P. 161-162.
15. Аргументы и факты, № 26(559), лип. 1991, С. 2.
16. Пор. Fishman J. The lively life of a "dead" language//langguage and Inequality/Ed. by N. Wolfson and S. manes. – Berlin etc., 1985. – P. 207-222.
17. Матвеев В.И. Миграции (конец ХХ столетия): свобода выбора, языковые предпочтения и динамика языкового поведения евреев Украины// Євреї в Україні: історія, культура, традиції. – Збірка наукових праць Національної АН України, 1997. – С. 193-208.
18. Зисельс Й. Развитие общинного процесса в Украине//Евреи Евразии. – 2002.- № 1.
19. Матвєєв В.І. Сучасний іудаїзм і проблеми єврейської самоідентифікації в Україні//Релігійна свобода. Релігія і церква в Україні: уроки минулого і проблеми сьогодення. Науковий щорічник. За заг. ред. А. Колодного, М. Новиченка, О. Сагана. – Київ: Світ Знань, 2003. – С 101-111.