Мамаклава. Сексцентрична комедiя

Морозов Павел
------------------------------------------------------

--------------
Театрам: поставлю любую из моих пьес - как с вашим художником и композитором, так и со своей художественно-музыкальной командой.

--------------------
"МАМАКЛАВА" - сексцентрическая комедия. Пьеса изложена в манере легкой пародии на театр абсурда. Рассматривает мир виртуальных измен, его небезопасность, насыщена околоэротическим юмором. Несмотря на присутствие в пьесе толстой женщины с пропеллером, комедия не предназначена для чтения детям до 16 лет.
* * *
* В июне 2012 года премьера сексцентрической комедии "МамаКлава" в Театре русской комедии (филиал Академического театра русской драмы им.Слонова). Постановщик - Олег Загуменнов. Саратов, РФ.
* В мае 2011 года - премьера Театра-Школы «ОБРАЗ» на сцене Государственного культурного центра-музея Вл.Высоцкого Театра на Таганке. Режиссер: Олеся Кленина. Москва, РФ.
* В Беларуси в Полесском драматическом театре (г.Пинск) премьера "Мамыклавы" состоялась 25 ноября 2007 (Режиссёр - Е.Гаврилович)
* В феврале 2007 года премьера "МАМАКЛАВЫ" состоялась в Черемховском Театре Драмы (режиссер-постановщик - Ксения Торская). Статья о премьере здесь:
http://morozov-p-i.narod.ru/businessCher.html
* В октябре 2006 года состоялась премьера "МАМАКЛАВЫ" в Красноярске ("Наш театр", художественный руководитель театра Григорий Шевцов) - статья и видеосюжет здесь:
http://morozov-p-i.narod.ru/photoalbum1.html
* В апреле 2005 года "МАМАКЛАВА" была поставлена в Узбекистане (Ташкентский антрепризный театр "Аладдин", режиссер-постановщик - засл. артистка Узбекистана Ирина Авдюшкина). Ташкентская постановка носит название "Мама Клава, или игра воображения" - интервью постановщика здесь:
http://novostiuzbekistana.st.uz/16_246/kultura.htm
* Первая премьера комедии "МАМАКЛАВА" состоялась 31 января 1999 года в Северодонецком Государственном Театре Драмы (режиссер-постановщик - Олег Александров) и до 2008 года "МАМАКЛАВА" являлась одним из самых кассовых спектаклей в репертуаре театра. Предпремьерное интервью здесь:
http://morozov-p-i.narod.ru/businessSev.html

--------------------------------------
Коммерческие постановки возможны только с письменного разрешения автора.  Эл. адрес: m_p_i@mail.ru

Для некоммерческих постановок авторского разрешения не требуется. Единственное условие - сообщать о факте постановки по адресу:  m_p_i@mail.ru  или в гостевую: http://www.narod.ru/guestbook/?owner=51022081

--------------------------------------
                МАМАКЛАВА

Авторизований переклад з російської.

Сексцентрична комедія

ДІЙОВІ ОСОБИ :

МИКИТА ( МІК ) -  чоловік Ніни, давно.
НІНА - жінка Микити, дуже давно.
МАКСИМ ( МАКС) - чоловік Люди, компаньйон Микити,  розуміється на радощах життя.
ЛЮДА ( ЛЮСЯ) - дружина Максима, недолюблює життя за те, що воно проходить повз неї.
ЛЮДА-2 - схожа на Люду але з кращого боку, а також на відміну від неї одягнена лише в ажурну білизну.
СЕКРЕТАРКА - одягнена в костюм Єви. Якщо театру не під силу знайти такий, його можна замінити будь-якою жіночою білизною, бажано чорного кольору.
КЛАВДІЯ ЄГОРІВНА - велика жінка невизначеного віку. Одягнена в комбідрес тілесного кольору.
МОЛОДИК - одягнений в дуже модні купальні труси.

На сцені - вітальня з імпровізованим  альковом у глибині - тахта,
відгороджена невеличкою завісою. Праворуч – багатостулкова  шафа-сервант із баром.
Ліворуч від алькову - величезний старовинний годинник, майже у зріст людини.
Ще більш ліворуч, по черзі - вікно, двері, що ведуть до передпокою, кухні й ванної.
На передньому плані - стіл і два стільці.
З вулиці чутні голоси птахів, невиразна какофонія міської суєти.
 Годинник у кімнаті б'є сім разів, перекриваючи шум води з ванної.

НІНА ( з тахти ). Микито! Микито! Котра година?
НИК ( з ванної ). Янголе мій, у суботу в ранці це питання виглядає більш ніж безглуздо. Спи ще!

                Микита у легкому спортивному костюмі входить до кімнати. Він витирає   
                рушником обличчя й продовжує балагурити.

"Вихідний", - скільки принадності є у цьому слові! Тільки по вихідних я почуваю себе людиною.

Микита починає робити щось схоже на гібрид усіх відомих видів гімнастик.

      Погодься, люба, що людина в суботу - це зовсім не те, що людина у четвер, і тим більше, у понеділок.
НІНА. Микито, чортовий базіка, подивися на годинник!
НІК. Подивися сама, краса моя!

З тахти в Микиту летить щось. Він спритно ухиляється.

НІНА. Я нічого не розумію в цьому середньовічному мотлоху! Принеси мої...
НІК. Люба, не треба так образливо відзиватися про антикварний феномен. Цьому годинникові майже триста років! Вони належали ще прадідові прабаби мого дідуся. Сімейний переказ говорить, що їх зробив невідомий майстер по ескізах, знайдених в архівах самого Леонардо да Вінчи й цей циферблат одночасно показує фази місяця, рух зірок, атмосферний тиск та годинні пояси усього світу!
НІНА. А нормальний час вони показують?
НІК. Ображаєш, радість моя! Як може складне не подолати  найпростіше!

Через завісу вилітає непізнана річ та влучає в Микиту.

НІК. Ну все, усе! Сім пробило. І відкіля в такій чарівній істоті стільки агресії?
НІНА. Скільки?
НІК. Сім нуль-нуль.
НІНА. Боже ж ти мій ! Проспала, як завжди!

Вона стрімко виходить з-за  завіси у накинутому халаті.

НІК. Спокійно, ластівко, спокійно, ще багато часу!

Ніна збирає речі, курсуючи з вітальні до кухні, з кухні до ванної, з ванною до шафи. Посередині кімнати виростає гора сумок і згортків. Крім цього Ніна ні на мить не умовкає. Микита теж не мовчить - настільки, наскільки вона йому це дозволяє.

НІНА. Ти завжди кажеш  "багато часу" і завжди ми спізнюємося!
НІК. Дорога, заспокойся, заради бога!
НІНА. А все тому, що ти звалюєш на мене всю домашню роботу!
НІК. А хто з нас жінка?
НІНА. На нещастя - я! Замість того, щоб спокійно зібрати речі мені, мені довелося до ночі мити підлогу, підмітати, пилососити, прати!..
НІК. Вибач мене, але я не розумію навіщо опівночі затівати генеральне прибирання?
НІНА. Не вказуй мені, коли і що треба робити!
НІК. Якщо ти хочеш, щоб я допоміг тобі збирати речі - скажи, що я повинний робити…
НІНА. Звичайно! Я повинна йому казати, що він повинний робити!
НІК. Кисонько...
НІНА. Стандартна чоловіча логіка!
НІК. Мила моя...
НІНА. Справжній чоловік повинен сам знати, чим він може допомогти жінці!
НІК. Справжній жінці!
НІНА. Що?

Ніна, нарешті, припиняє метушню.

НІК. Щастя моє, до того як прийдуть Зелені ще є безліч часу, гарантую. Будь лапонькою, не псуй такий сонячний ранок.
НІНА. Купи нормальний будильник. Цей дзвін по ночах зробить мене істеричкою.
НІК. Я тобі обіцяю, мій безцінний товариш по шлюбі.
НІНА. Не називай мене товаришем!
НІК. Добре, радість моя, скажи мені, як тебе сьогодні називати і я буду пунктуально виконувати цей вид подружнього боргу.
НІНА. Микита, досить патякати, я розумію, що язик без кісток, а у філологів він ще й без гальм, але...
НІК. У колишніх філологів, варта моєї моральності.
НІНА. Не прибіднюйся, підлабузо. Утім, добре, якщо ти жадаєш мені догодити, продовжуй вважати мене своєю радістю. Але тільки без іронії.
НІК. Домовилися, радість моя!

Микита у запалі подружнього ентузіазму вже встиг розпихати згортки і сумки по всій кімнаті.

Дорога, я щиро шкодую, що мені не удалося вчасно допомогти тобі. Але ти вже простила мене?
НІНА. Природно, дорогий. Я абсолютно упевнена, що наступного разу ти вчасно виконаєш і цей вид подружнього боргу.
НИК ( здивовано ). Повтори.
НІНА ( дуже виразно ). Я сказала, що абсолютно упевнено в тому, що болісне почуття незадоволеності через систематичне відхилення від одного з основних видів подружнього боргу, якимсь є допомога дружині при вирішенні побутових проблем, наступного разу вчасно нагадає тобі про те, від чого ти вночі ухилився.
НИК ( з робленим захопленням аплодує ). Браво! Люба, ти робиш безсумнівні успіхи. Це була фраза гідного супротивника!
НІНА. Ось воно якою є гірка доля сучасної жінки! Вже не досить бути просто гарною дружиною, треба бути ще й гідним супротивником. ( Ніна нахиляється до однієї із сумок.) Микито, допоможи мені.

Микита стягає обома руками величезну сумку. Ніна  мигцем дивиться на годинник.

Не можу зрозуміти, чому твій дідусь подарував, вірніше, зіпхнув цю мізерію тобі? Ти ж у нього не є єдиний онук?
НІК. Зате улюблений. Крім цього він вважає, що ця "мізерія" не тільки безцінна, але ще має особливі дивні властивості.
НІНА. Які?
НІК.  Магічні.
НІНА. Які-які?
НИК ( пошепки ). Дід говорить, що в них живуть духи й примари і що він від них утомився.
НІНА. А ти тут до чого?
НІК. Діду - дідове, але я бачу в цьому подарунку і позитивні сторони. Я говорив з фахівцями - ця ”мізерія” коштує неймовірні гроші.
НІНА (оторопіло). Я тобі не вірю.
НІК. Твоє право. Але у такому випадку всі гроші я витрачу на свій розсуд.
НІНА. Це чому?
НІК. Ми, здається, запізнюємося?
НІНА. Чому це на твій розсуд?
НІК. Дорога, ти ж не хочеш, щоб Зелені застали нас за розділом зелених, котрих ще й у спомині немає?
НІНА. Скільки він коштує?
НІК. Хто?
НІНА. Не хто, а що. Годинник.
НІК. Який годинник?
НІНА. Наш годинник?
НІК. Відколи, дорога, він став нашим? Наскільки я пам'ятаю, дід подарував його саме мені.
НІНА. Я твоя дружина, ми разом господарюємо, і я маю законне право на половину усього, що з'являється в цьому домі!
НІК. Треба ж? Я і не підозрював про це.
НІНА. Не ухиляйся, скільки? Скільки він коштує?
НІК. Радість моя, я повинен мати гарантію. Адже ти не уподібнишся Родіку Раскольникову і не брязнеш мене по голові іржавою сокирою, якщо я назву тобі цю астрономічну суму?
НІНА. Микито, я востаннє...
НІК. Долар.
НІНА. Скільки?!
НІК. Брешу - рівно стільки, скільки запросить шофер сміттєвозу. Опам'ятайся, Ніно, та кому потрібний цей мастодонт? Я пожартував. По-жар-ту-вав.
НІНА. Я тебе ненавиджу.
НІК. Ненависть, мила, не є найбільш привабливішою рисою жіночої натури.
НІНА. У тебе почуття гумору одноклітинної тварини!
НІК. Ти що, образилася? Ніночко, ти що?
НІНА. Я з тобою не розмовляю.
НІК. До кінця тисячоріччя чи до приходу Зелених?

Ніна виходить на кухню і гримить там посудом.

НІК. Дорога, я сподіваюся, що ти не зіпсуєш вихідні своїм настроєм? Інакше Макс поплутає тебе зі своєю дружиною. Дві зануди на один пікнік - це, погодься, є дуже жорстоко стосовно двох здорових життєрадісних чоловіків. Що ти мовчиш?.. Ну хочеш, я вибачуся перед тобою, хоча і не зрозумію, як завжди, у чому я, власне, винуватий? Ніно, ну Ніно?..

Не дочекавшись відповіді, Микита повертається до перерваної зарядки. Годинник б'є один раз. Його дверцята зі скрипом відкриваються і з них виходить Люся-2. Вона повільно прямує до шафи. Її стулки самостійно відкривається і вона ховається усередині. Стулки захлопуються. Годинник б'є ще один раз. Микита спостерігає весь епізод мовчки.                Входить НІНА.

НІНА. Твої жарти доводять мене до сказу. (Ніна підходить до вікна, відсмикує штору.) Скажи спасибі, що я відхідлива, як дитина... Який чудесний ранок! У такі миті хочеться встати гольцем на підвіконня і віддатися владі сонця... (Відхитується від вікна і щільніше загортає на собі халат.) Знову цей старий недоумок стирчить на балконі з біноклем! От погань. Ти обіцяв розібратися із ним. Микито? Микито...
НІК. Що?
НІНА. З тобою усе добре?
НІК. Га?
НІНА. Я запитую, з тобою...
НІК. Ні...
НІНА. У тебе зовсім потойбічне обличчя. Ти що, побачив примару?
НІК. Вщипни мене.
НІНА. Ти знову жартуєш?

Не одержавши відповіді щипає його.

           Так нормально?
НІК. Синець забезпечено. Усе ясно.
НІНА. Що тобі ясно?
НІК. Я не сплю.
НІНА. Це добре чи погано?
НІК. Як тобі сказати...

Він біжить до годинника, відкриває дверцята, заглядає усередину.

НІК. Порожньо.

Микита біжить до шафи, відкриває стулки, заглядає.

НІНА. І там порожньо? ( Йде до Микити.)

Микита різко захлопує шафу.

НІК. Котра година?
НІНА. Що? У якому розумінні?
НІК. Ми ж запізнюємося?
НІНА. Микито…
НІК. Де ж ці чортові Зелені?
НІНА. Заспокойся, ще багато часу!
НІК. Ти завжди так говориш і завжди ми спізнюємося!.. Ти взяла тенісні ракетки?
НІНА. Навіщо?
НИК (жваво). Як це навіщо? Як це навіщо?! А раптом нам закортить  пограти в теніс? Не одними ж шашликами, як то кажуть, жива людина?
НІНА. Усі нормальні люди на відпочинку грають у бадмінтон.
НІК. Чудово! Тоді ми будемо грати у бадмінтон. Сто років не грав у бадмінтон! Я просто обожнюю грати в бадмінтон!
НІНА. Не придурюйся. Що ти там побачив?
НІК. Треба обов'язково взяти запасні волани...
НІНА. Що ти побачив у шафі?
НІК. У якій шафі? Ти ж знаєш, як вони застрягають у цих дурних деревах, вони такі легкі, ці волани!
НІНА. У нас одна шафа.
НІК. Справді? Дійсно, одна.
НІНА. Що ти там побачив?
НІК. Нічого. Як ти думаєш, Ніно, ми не забагато речей із собою беремо, не на місяць усе-таки їдемо?
НІНА. Нічого, говориш?
НІК. Ніна! А теплі речі? Ну звичайно, ти забула взяти теплі речі! Синоптики можуть дуже помилятися...

Микита замовкає під пильним поглядом Ніни.

            Ну, майже нічого.
НІНА. Виходить, майже...

Ніна йде до шафи.

НІК. Ніна, я не раджу тобі дивитися!
НІНА ( біля шафи ). Зовсім?
НІК. Категорично!
НІНА. Ну тоді, вибач.

Вона протягає руку до стулки шафи. У ту ж секунду годинник б'ють один раз. Ніна і Микита одночасно обертаються. Годинник з рипом відкривається і з нього виходить Секретарка. Вона солодко потягується, проходить до акваріума, бере щіпку корму і кидає його рибкам. Потім вона йде до шафи. Ніна вже звично відкриває стулку.

СЕКРЕТАРКА. Дякую... ( Мило посміхається.) Рибок погодувала.

Вона пірнає усередину. Шафа і годинник з різким стукотом захлопуються.

НІНА. І як, дорогий, накажеш це розуміти?
НІК. Ти не повіриш, Ніно...
НІНА. Чому ж, милий, повірю... Ти мені зараз же популярно розповіси, відкіля отут узялася ця... це...
НІК. Я тобі усіх зараз поясню...
НІНА. Я слухаю, я уважно слухаю.
НІК. Розумієш, Ніно, я... Я… Я сам нічого не розумію. Розумієш?
НІНА. Ах, от воно, виходить, як. Це, звичайно ж, дуже змінює справу.

Протягом наступного епізоду Ніна намагається випробувати на міцність
усі речі і предмети, які трапляються на її шляху, об голову й інші частини тіла Микити.

НІНА. Ах ти гидота! Ах ти покидьок! Падлюка ж ти така!
НІК. Ніно... Ну Ніно... Ну навіщо ти так?
НІНА. Це, по-твоєму, чисто службові відносини?
НІК. Я її сюди не кликав.
НІНА. Молоденька сучка вподобалася шановному бізнесменові!
НІК. Ну що ти, справді?
НІНА. Щоб ти ніколи не женився!
НІК. Я і не збираюся.
НІНА. Щоб ти, паразит, в аварію потрапив!
НІК. Боже ж ти мій!
НІНА. Щоб ти овдовів завчасно!
НІК. Ніна, що ти несеш?
НІНА. Щоб ти від сексопатолога все життя не вилазив!
НІК. Ну, це вже чорт знає що таке...
НІНА. Що ж ти наробив, блудник злощасний, я ж тебе любила...(Ніна плаче).
НІК. І я тебе любив... Люблю, люблю, рибонька моя! Ну заспокойся, мила, ти зараз дуже знервована. Давай витремо сльози й розберемося в усьому як дорослі, інтелігентні люди.
НІНА ( схлипуючи ). Дорослі, інтелігентні люди не приводять до дому своїх секретарок.
НІК. Ніно...
НІНА. Не зраджують дружинам, котрі...
НІК. Ніна, чорт тебе забирай! Опам'ятайся! Я не маю до неї ніякого відношення!
НІНА. Ніякого.
НІК. Ні, звичайно, воно моя підлегла, але тільки на роботі, дорога! І взагалі, - о сьомій ранку! Та звичайно ж, я ж спав усю ніч в одній постелі з тобою! З тобою я спав?
НІНА. Зі мною?
НИК. ( сторожко). Ну а з ким же ще, дорога?
НІНА (мстиво). Я не пам'ятаю...
НІК. Подумай, мила, до чого  тут я, якщо в кімнаті з'явилася напівгола ідіотка, що по іронії долі є моєю секретаркою. А якби з годинника вийшла, скажімо, Жанна д'Арк, ти б теж улаштувала сварку?
НІНА. Краще б уже це була Жанна д'Арк.
НІК. Ніно, ти ж розумна жінка!
НІНА. Я сама, я сама в неї усе з'ясую.
НІК. З'ясуй, звичайно, з'ясуй!
НІНА. Ти ж, милий, не проти?
НІК. Анітрошки не проти. Відмінно придумано! Нехай відповість нам, - що вона
робить у сьомій ранку у нашій з тобою шафі!

Ніна вже біля шафи.

            Ніно! Зажди!

НІНА. Що трапилося, дорогий? Ти передумав?
НІК. Ні, але там... Ти... Я згадав, їх там може бути дві.
НІНА. Дві кого? Секретарки?
НІК. Так, тобто, ні! Дві... Чорт, як би це сказати?..
НІНА. Дві кого?
НІК. Боже ж ти мій, дві кого, кого дві?.. Дві жінки, як би то мовити!
НІНА. Я тебе не-на-виджу!..
НІК. Заспокойся...
НІНА. Як я тебе ненавиджу.
НІК. Дорога, заспокойся! Ну я прошу тебе, подивися на мене. ( Кричить.) Та закрий ти пельку, заради бога!.. ( Пауза.) Скажи, у мене може бути роман з Люсею?
НІНА. З якою Люсею?
НІК. З Люсею Зеленою.
НІНА. Роман з Люсею?
НІК. З Люсею!
НІНА. З цією воблою?
НІК. З воблою.
НІНА. З Зеленою? З цією флегмою?
НІК. Флегмою.
НІНА. Ніколи!
НІК. Ніколи?
НІНА. Ніколи! (Сміється.)
НИК (сміючись). Ну, тоді... Тоді тебе анітрошки не збентежить те, що вона в нашій шафі.
НІНА. Хто в шафі?
НІК. Люся.
НІНА. Люся?
НІК. Ага...

Він відкриває стулку шафи й робить жест рукою. Ніна заглядає усередину.

НІНА. Порожньо. А де... Я ж її бачила...
 
Микита заглядає теж.

НІК. Це неможливо... Це просто...

Б'є годинник. Його дверцята відкриваються і з'являється нижня частина жіночої фігури
(саме фігури, тобто й ноги теж).

НІК. Ось же вона! Що я тобі говорив!
НІНА. Що це?
НІК. Люся.
НІНА. Це - Люся?
НИК ( менш упевнено ). Люся.
НІНА. Якщо це є Люся, то я - діва Марія.
НІК. Яка ж ти діва...
НІНА. А яка це, в біса, Люся?
НІК. А хто ж це?
НІНА. Грандіозно! Він - запитує в мене!
НІК. Ніна! Я упевнений, що це вона. Це її... тіло.
НІНА. Ти так добре знаєш її тіло?
НІК. Подивися, подивися на її праву ногу! Бачиш родимку у формі метелика? Ти ж сама казала, що другої такої у світі не існує!
НІНА. Можливо. Деяка схожість є.

Нижня частина жіночої фігури переминається з ноги на ногу,
що справляє на Микиту дуже позитивне враження.

          Що вона робить?.. Микито, що вона робить у нашому годинникові?
НІК. Не знаю... Схоже, пере.

Жіноча фігура випрямляється, потягується, відкидає волосся назад,
повертається і робить крок уперед.

НІНА. Це - Люся?
НИК ( дуже непевно ). Природно вона (Люсі-2)  Здоровенькі були.

Люся-2 проходить до центру кімнати і робить гімнастичний місток.

НІНА. Разюче.
НІК. Нічого...
НІНА. Мила, це не найкраще місце для ранкової гімнастики.

Ніна підходить до Люсі-2, сідає навпочіпки з надією побачити її очі.

            Люсенько... Що ми отут робимо без Максика? Ау...

Люся-2 випрямляється і йде до шафи, що їй вже полюбилася.

            Чуєш мене, гімнастко, я з тобою, здається, розмовляю!

Ніна хапає Люсю-2 за плече. Одразу ж -  спалах світла, гуркіт і повна темрява.
Коли в кімнаті знову розвидніло,  Микита  сидить біля шафи, а Ніна  лежить на підлозі.

НІК. Йолоп... Нетяма... Бовдур! Як же я... Це ж він мені... Ніно, Ніно!..

Підповзає до неї.

         Ну, як ти, бідолахо? Жива? Жива... От і добре. (Ніна приходить до тями.)
НІНА. Що це було, Микито? Що це було?..
НІК. Полтергейст, Ніночко, самий звичайний полтергейст.
НІНА. Відкіля в нас - полтергейст?
НІК. З годинника, мила, з годинника. Ну, дідусь, спасибі, догодив.
НІНА. А-а... Тепер я повинна повірити в казку про доброго дідуся, що подарував улюбленому онученяті старовинний годинник, повний голих бабів... (Непритомніє).
НІК. А я про що? Зачекай-но! Подивися на годинник. Яка на них година? Сьома. А прокинулися ми коли? Теж о сьомій... Ніно, я зрозумів… Цей годинник матеріалізує сни! Неймовірно, Ніно… Неймовірно...
НІНА (отямилась). Виходить, що комусь з нас двох приснилися голі жінки? (Знову непритомніє.)
НІК. Природно, не тобі. Але, вибач,  я усе-таки, чоловік? У мене можуть спрацьовувати природні біологічні інстинкти, тим більш уві сні! Цілком можливо, що мій мозок уночі веде подвійне життя. Але це ж мозок, Ніно, найзагадковіше явище у Всесвіті! Це тобі не комп'ютер, який можна виключити на ніч. Так ні в кого у світі немає гарантії, що його голову уві сні не відвідають непрошені гості, тим більше протилежної статі! Лєсков! Лєсков писав, що навіть святих старців і пустельників уночі не раз долали досить сумнівні образи. Що казати про пересічних громадян, отруєних маскультурою і науково-технічним прогресом?.. Я, Ніна, рядовий продукт витрат цивілізації! Удень я можу базікати про імпресіоністів та Бодлера, захоплюватися Чайковським та Гессе, а вночі мені можуть снитися самі непередбачені речі!.. Ще татусь Фрейд казав про сексуальну розкутість підсвідомості. (Термосить Ніну).
НІНА (знову стямилась). А про подружню вірність татко Фрейд нічого не патякав?
НІК. Ти думаєш, що я... Ніно! Так як ти могла? Це ж тільки сон.
НІНА. Чудово, ось, виявляється, про що думає по ночах обожнений мною чоловік!
НІК. Ну навіщо, навіщо ти, Ніно? Чи мало бродить у голові всякої мерзоти, доки людина спить?
НІНА. Мене виховано у родині, де внутрішня чистота була одною з основних умов спільного життя. Я читала тільки моральні книги. Я схилялася перед Федором Михайловичем Достоєвським.
НІК. Достоєвський отут при чому?
НІНА. Він ніколи не зраджував дружині, навіть у думках!
НІК. Першій дружині чи другій?
НІНА. Не треба єхидувати!
НІК. Люба, вибач, звичайно, але ще під час нашої першої шлюбної ночі я прийшов до висновку, що ти читала не тільки Достоєвського.
НІНА. Що? Що ти сказав?!
НІК. Я щось наплутав?
НІНА. Ти не смієш дорікати мені в тім...
НІК. Дорога...
НІНА. У тім, що я...
НІК. Мила, хіба я дорікаю? Навпаки, я завжди захоплювався тим, яка в мене різнобічно освічена дружина! Ну згадай, згадай, як блискуче ти могла говорити про наслідки сексуальної революції, як уміла вразити співрозмовника хармсовським “без пороку немає пророка” і знаменитим арцибашевським про “виверти розумових зараз”?! Пам'ятаєш, Ніно, пам'ятаєш?.. Ось вони нас і відвідали, ці... виверти.
НІНА. Не нас, а тебе. Вірніше, через тебе! Я завжди підозрювала тебе в моральній неохайності!
НІК. Ніно, не перебільшуй! Усьому провиною є інфернальний подарунок мого дідуся.
НІНА. А ти, звичайно ж, цяця-хлопчик!
НІК. Я не цяця кожній киці! Я  люблю тільки тебе!
НІНА. Що і довів сьогодні за допомогою двох голих жінок. Дуже вдячна!
НІК. Ніно, та зрозумій же ти – це є сни, це є фантоми, це є схованки несвідомих імпульсів, нарешті! До речі, дорога, Сальвадор Далі теж безтямно кохав свою дружину, і при цьому бачив страшенно перекручені сни!
НІНА. Хвала богові, що ти не Далі. Жахливо уявити собі, що з'явилося б з цього годинника!
НИК (примирливо). Ну що ти як маленька? Невже тобі жодного разу в житті не снилися
голі чоловіки?
НІНА. Мені?.. Ні!
НІК. Не вірю.
НІНА. Ну... не знаю. Не пам'ятаю!
НІК. Ніно...
НІНА. Було. Було, але до тебе!
НІК. От бачиш!
НІНА. Але не голі. І те один. І не чоловік, а хлопчик...
НІК. Як цікаво!
НІНА. Це було ще в школі.
НІК. Та годі, Ніно! (Микита розвалюється на тахті.)
НІНА. Але чому ці дві? Що ти в них знайшов? Ну, припустимо, із секретаркою мені
більш-менш зрозуміло, але ж Люся! Від неї навіть рідного чоловіка нудить!
НІК. Любов, Ніна, зла...
НІНА. Так яка там любов. Ти мені мозок не пудри! Як часто тобі сняться сторонні голі жінки?
НІК. Чесно?
НІНА. Чесно.
НІК. А ти як думаєш?
НІНА. Не ухиляйся. Я хочу знати, як часто тобі сняться голі жінки і чому вони тобі сняться?
НІК. Ніно, не варто обговорювати це питання саме зараз.
НІНА. Ні, саме зараз мені буде дуже цікаво дізнатися причин, які дозволяють перетворювати твою голову у бордель!
НІК. Ніна, припини негайно! Це стає просто нестерпним! Ти робиш занадто образливі порівняння. Я розумію твою знервованість, і не знімаю із себе деяку провину, але не настільки, щоб спокійно терпіти, коли мою голову порівнюють з будинком розпусти! Я не дозволю!
НІНА. Він не дозволить!
НІК. Так, я не дозволю! Я - філолог, Ніна! Я - читаюча людина. Через мій мозок пройшла гігантська кількість літератури і, природно, далеко не уся вона про квіти та злигодні трудового народу. Так, читаючи “Коханця леді Чаттерлей”  я часом зазнавав насолоду дуже далеку від чисто естетичної! Так, Ніно! Але… Не далі чим учора ми з тобою половину ночі обговорювали цей роман і ти прекрасно орієнтувалася в темі!
НІНА. Це були звичайні балачки.
НІК. Ми з тобою прочитали “Жюстину” де Сада! Причому ти прочитала її тричі!
НІНА. Я прочитала її через нудоту.
НІК. Скажи, люба, що змусило тебе кілька разів читати цей філософсько-порнографічне марення, від якого сам маркіз відрікся під кінець життя, злякавшись згоріти в пеклі?
НІНА. Я всі три рази читала цю книгу з глибокою відразою.
НІК. Але читала!
НІНА. Про неї говорили всі знайомі!
НІК. І тобі не снився потім пульсуючий клубок тіл, з якого стирчали у різні сторони в кращому випадку руки й ноги?
НІНА. На моє щастя я не пам'ятаю снів!
НІК. А я пам'ятаю! Пам'ятаю і нічого із собою не можу зробити!

Годинник б'є один раз, з нього виходить Люся-2, прямує до магнітофона, включає його і починає вальсувати по кімнаті.

НІК. Не думай її зупиняти.
НІНА. Слава богу, вже учена.

                Лунає дзвоник у коридорі.

НІНА. Котра година?
НІК. Сьома... Восьма! Чи дев'ята!
НІНА. Боже ж мій! Це Зелені. ( Дивиться на Люсю-2.) Чи Зелений прийшов за своєю дружиною!
НІК. Ти знову за своє! Подивися у вічко, вони там удвох, голову даю на відріз. Тільки двері не відкривай - не розсьорбаємо до кінця своїх днів!

                Дзвоник шаленіє.

НІНА. Ну, еротоман, що тепер будемо робити?
НІК. Звідки я знаю?.. Її ж голими руками не... Стій-стій-стій! Ніно, Халат!
НІНА. Який халат? Навіщо?
НІК. Будь-який, швидко!

                Ніна знімає свій халат. Микита накидає його на Люсю-2, обережно за плечі веде її до шафи.
                Ніна вже професійно відкриває стулку. Люся-2 ховається в шафі.

НІК (з полегшенням). Спрацювало. Йди відкрий.
НІНА. Сам відкрий, я не одягнена.
НІК. А, може, зовсім не відкривати?
НІНА. А чого ти боїшся?
НІК. Я боюся? З чого ти взяла?
НІНА. Тоді відкрий.
НІК. Добре, я відкрию. Я відкрию, якщо ти так хочеш.

                Він йде у коридор і в ту ж годину повертається. За ним входить Максим.
                Один. Ніна свердлить поглядом Микиту.

МАКС. Ну ви, молодята, й спите! Ми їдемо, чи як?
НІНА. Куди?
МАКС. На шашлики, начебто... Я що, не вчасно? ( Грайливо. ) Може, мені погуляти півгодини?
НІНА ( накинула сукню). Максе, а що ж ти на самоті?
МАКС. У якому змісті?
НІНА. Де ти Люсю загубив?
МАКС. У машині вона.
НІНА. Ти в цьому упевнений?
МАКС. А що таке?
НІНА. Ти давно її бачив?
МАКС. Машину?
НІНА. Дружину.
МАКС. Хвилину тому, а в чому справа?

                Микита підбігає до вікна.

НІК. Ніно, дивись! Ну як, схожа?

                Ніна підходить до чоловіка.

НІНА. Не певна.
МАКС ( визирнув у вікно). Що значить “не певна”? Вам не здається, хлопці та дівчатка, що ви сьогодні дуже дивні, усі разом?
НІНА. Дуже може бути.
МАКС. Так, гумористи-сатирики, вистачить дуріти! Даю вам десять хвилин на збори.
( По-армійському.) Час пішов! А я поки чай заварю, ви ж не проти, сподіваюся? ( Регоче.)

Макс висувається у вікно і кричить: “ Людо! Людмило! Піднімайся, чаю поп'ємо, вони ще не готові, уявляєш? Не готові! Не го-то-ві!”

МАКС ( прямує до кухні). Давайте-давайте, не соромтеся!
е
Макс виходить на кухню і гримить посудом. Чутний його життєрадісний монолог: “М'ясо знайшли ідеально свіже, свіжіше може бути тільки теля на галявині. Замочили в білому вині, лучок нарізали кільцями. Така смакота: живцем  можна їсти. Душа переповнена запалом і апетитом - не знаю, чим більше! І взагалі, я вже давно зрозумів, що шашлик - це не є  їжа, вірніше, це є не просто їжа! Шашлик - це всесвітній феномен, що дає людям відчуття повноти буття. Шашлик явище нетлінне! Усе проходить: любов, війни, життя,  але шашлик буде жити вічно... “

НІНА. Ну, давай, воруши мозками!
НІК. Легко говорити...
НІНА. Зрештою, ти чоловік, придумай що-небудь!
НІК. Чорт смикнув мене народитися чоловіком...
НІНА. Метикуй!
НІК. Добре! Ми негайно їдемо на шашлики! Збирайся!

Він починає гарячково переодягатися. Спортивний костюм переміняють сорочка і штани. Микита настільки збуджений, що не звертає уваги, коли сорочку йому подає, Секретарка, яка виринула із шафи.

НІК (Ніні). Ну, чого ти стовбичиш? Давай, давай! (Секретарка зникає у шафі.)
НІНА. Що? Залишити отут цих... цих... Я не хочу повернутися на руїни своєї квартири після шабашу відьом!

                Входить Людмила. Ніна уважно розглядає гостю, обходячи її півколом.

ЛЮСЯ. Жахливе сонце. У мене знову починає розколюватися голова. Тільки ненормальні
можуть їздити відпочивати в таку спеку. До речі, добрий ранок, я здається, не привіталася.
НІНА. Бачилися вже.
ЛЮСЯ. Справді? Утім, усе може бути, я вже ні в чому не можу бути упевнена. У цієї домівці є яка-небудь гидота від головного болю?
НІНА. У цієї домівці, люба, є усе аж до самого головного болю.
ЛЮСЯ. Що це з нею, Микито?
НІК. Нічого. Люсю, скажи мені як другу, ти себе добре почуваєш?
ЛЮСЯ. Микито, я не зовсім розумію...
НІК. Відмінно. Тоді інше питання - ти віриш у примар?
ЛЮСЯ. У кого?
НІК. У привидів, у ману, у тінь батька Гамлета, у Карлсона, іншу єресь...
ЛЮСЯ. Микито, я вже доросла дівчинка і чудово розумію, що полтергейсти, НЛО, гороскопи - усе це є опіум для недосконало організованих особистостей. А... до чого всі ці питання?
НІНА. Вічні питання, вічні проблеми... Слухай-но, Люсенько, ти випадково свою родимку нікому поносити не давала?
ЛЮСЯ. У мене зараз голова вибухне...
НИК ( Ніні ). Може, дати їй валеріанки?
ЛЮСЯ. Дайте мені анальгін! Що ви з мене дурку робите?
НІНА. Чи бачиш, Люсю...

      Годинник починає видавати характерний скрип. Ніна робить мимовільний рух убік годинника.
                Микита хапає Люсю за плечі, розвертає до годинника спиною.

НІК. Люсю, Люсенько, дорога, ти якось болісно сьогодні виглядаєш...
ЛЮСЯ. Що з тобою, Микито, ти...
НІК. Зажди, Люсю, зажди, я давно хотів...

Годинник б'є один раз і з нього виходить Клавдія Єгорівна в чарівному комбідресі. Вона захопленими очима розглядає кімнату. Микита, не знайшовши нічого кращого, цілує Люсю в губи.
Ніна намагається осмислити обидві події, але це в неї погано виходить. Микита, нарешті, відривається від Люсі.

НІК. От, такі, виходить, Люсю, справи...
ЛЮСЯ. Спасибі, мені вже набагато краще.

                Вона намагається подивитися на Ніну, але Микита не дає їй цього зробити.

НІК. Тебе Макс кликав.
ЛЮСЯ. Мене?
НІК. Тебе. Двічі. Йди.

                Він майже насильно випроваджує Люсю з кімнати.

НІНА ( шалено дивлячись на Клавдію Єгорівну ). Ти її поцілував.
НИК ( не зводячи очей з нової гості). Я рятував ситуацію.
НІНА. А що це? Як ти це мені поясниш?
НІК. Це?.. Це дуже схоже на Клавдію Єгорівну...
НІНА. Яку ще Клавдію Єгорівну?
НІК. Маму Клаву. Господи, я, здається, божеволію...
НІНА. Я бачу. Зараз тобі прийдеться викликати на допомогу не тільки татуся Фрейда, але і графа Каліостро.
НІК. Ніна, які там жарти? Її вже немає.
НІНА. Кого немає?
НІК. Мами Клави.
НІНА. А це хто?
НІК. Не знаю, може її фантом...
НІНА. Давай-давай...
НІК. Я серйозно. У дитинстві мама водила мене годувати голубів на площу Леніна.
Ми завжди проходили повз Маму Клаву, вона продавала молоко, на куті, біля клумби...
НІНА. Продавщиця, значить. Ну, милий, спасибі. Тепер усе стає на свої місця. Ось вони, твої таємні смаки! Спочатку секретарка, потім продавщиця!
НІК. Ніно, ти нічогісінько не зрозуміла! Це було тридцять років тому!
НІНА. Що?
МАМА КЛАВА. Солоденький мій, і ти тут? Як же я по тобі скучила!
НІНА. Що означає “солоденький”? Микито, чому вона зве тебе “солоденьким”?
НИК (мрійливо). Відкіля я можу знати? Може вона хибить?
МАМА КЛАВА. Йди-но сюди, мій хлопчик, я тебе молочком нагодую.

                Вона округляє долонею груди. Микита відстрибує наче м'яч.

НІК. Не треба! Я не п'ю у ранці.
НІНА. Ви що собі дозволяєте?

                Мама Клава йде до Ніни.

МАМА КЛАВА. А хочеш, я і тебе нагодую?
НІНА. Не доторкайтеся до мене!
МАМА КЛАВА (ласкаво). У мене молока багато. Тридцять років нікого не годувала. Будеш пити молочко? ( Агресивно. ) Я питаю, будеш пити молоко?!

                Пауза.

Не хочуть. Не хо-чуть. Дивовижне протиріччя. Землю трясуть катастрофи і катаклізми. Усюди панують гіперінфляція і гіперсексуальність. Курс долара зростає разом з падінням моральності. Люди задихаються від криз і карієсу. Жінки роблять аборти з почуття протесту проти непевності в завтрашньому дні. Світ загруз у злиднях. Два мільярди знедолених страждають від голоду. І от, коли Мама Клава приходить до стражденних і говорить - я нагодую вас, їй відповідають - ми не п'ємо по ранках! Ми не п'ємо по ранках... Що ж, вільному воля.

Мама Клава дістає носову хустку, улазить на підвіконня і починає протирати стулки вікна.

НІНА. Так вона була продавщицею чи годувальницею?
НІК. Не треба іронії, Ніна! Я абсолютно не розумію відкіля спливли ці груди.
НІНА. І які груди.
НІК. Так, груди, узагалі нічого... Та далася вона тобі! Груди як груди, нічого особливого.
МАМА КЛАВА. Кривдиш, солоденький!
НІНА. Він вам не солоденький! ( Микиті. ) Чим тобі не подобаються мої груди?
НІК. З чого ти взяла? Так я в захваті від твоїх грудей! Я просто обожнюю твої груди!
НІНА. Тоді чому тобі сниться жінка з грудьми, про які я могла б тільки мріяти?
НІК. Ну навіщо, навіщо тобі саме такі груди? Ти і так досить... укомплектована. Ніно, давай плюнемо на мої дитячі фантазії і...
НІНА. Дитячі фантазії?! И це ти називаєш дитячими фантазіями? Не заговорюй мені зуби! У мене є факт - величезна незнайома жінка в... Микито! Відкіля на Мамі Клаві взявся мій комбідрес?!
НІК. Що значить твій?
НІНА. Той, котрий ти подарував мені на День святого Валентина?
НІК. Хто тобі сказав, що він твій?
НІНА. А що, ти його встиг передарувати?
НІК. Господи!

                Він йде до шафи, виймає рожевий грудку.

          От він, твій улюблений комбідрес.

                Мама Клава ображено зойкає та з дзижчанням вивалюється у вікно.
                Микита і Ніна разом німіють. Входить Люся, на її обличчі блукає посмішка.

ЛЮСЯ. Він мене не кликав.
НІНА. Хто?
ЛЮСЯ. Чоловік.
НІК. Чий чоловік?
ЛЮСЯ. Мій чоловік. (Бачить в руках Микити комбідрес). О... Це призначено буцімто не для шашликів. Чи у вас з'явилися інші плани?
НІНА ( відбирає комбідрес у чоловіка ). Як твій головний біль?
ЛЮСЯ. Спасибі, майже пройшов.
НІНА. Прекрасно, а в мене почався. Скажи, люба, як у вас з Максом, усе в порядку?
ЛЮСЯ. У якому змісті - у порядку?
НІНА. У змісті любові, взаєморозуміння, подружньої вірності?
НИК (починаючи розуміти). Ніна!
ЛЮСЯ. Ну, як тобі сказати... Не зрозуміла?
НІНА. Тебе не бентежить той факт, що твій чоловік вечорами часто відсутній?
НІК. Ніна, опам'ятайся!
ЛЮСЯ. Він багато працює... Микито, ви ж багато працюєте... по вечорах... Микито?
НІНА. Микита по вечорах, саме вдома сидить! Книжки еротичні читає!
ЛЮСЯ. Як це вдома?..
НІК. Я тебе благаю!
НІНА. Тобто, дорогушо, ти намагаєшся про це не думати? Не додавати, так сказати, цьому значення? Що ж, зручно, що сказати!
НІК. Ніно, думай що робиш!
ЛЮСЯ. Я не розумію... Я не розумію, про що ти говориш...
НІНА. Зараз зрозумієш. ( Підходить до шафі і відкриває стулку.) Помилуйся! Дивися, дивися!

                Люся, як загіпнотизована, не зводить із шафи очей.

НІК. Ніно, не треба!
ЛЮСЯ. Чому я повинна дивитися?.. Що я там повинна побачити?
НІНА. А чого ти боїшся?
НІК. Не треба!!
ЛЮСЯ. Я нічого не боюся... Чого мені боятися...

Люся наближається до шафи, витягає голову й у ту ж мить з шафи висувається обличчя Мами Клави. Вона обхоплює голову Люсі долонями і цілує її в губи, що народжує грім, блискавку і темряву. Коли розвидняється, Микита, на руки якого упала Люся, відносить її бездушне тіло на тахту. Зло сичить Ніні: “Шафу закрий! Не дай бог Макс увійде!”. Потім засмикує завісу перед тахтою так, що залишаються  тільки ноги Люси.

НІК. Довго думала? Який собака тебе вкусила? У неї ж слабкі нерви.
НІНА. Ти її цілував.
НІК. Я рятував імідж нашої родини.
НІНА. Називай це як хочеш, усе рівно ти її цілував. Цілу вічність.
НІК. Тридцять секунд.
НІНА. Я усе бачила, тобі було приємно.
НІК. Так яке там!..
НІНА. І їй, їй теж було приємно.
НІК. Ну, Ніно, ти даєш, з чого ти взяла?
НІНА. Так кажеш - вона тобі ненавмисно приснилася?
НІК. Я цього не говорив! Вірніше, говорив, але не це!

                Входить Максим с величезною чашкою..

МАКС. Ви теж чули? Кінець світу! Грім серед ясного неба! Я п'ю каву, слухаю радіо, і раптом, як бабахне! Аж диктор поперхнувся. І головне, на небі немає жодної хмарини. Може, знову Чорнобиль накрився, Микито? (Сміється.) Жартую, братан, жартую. (Визирає у вікно.) Між іншим, каву ви п'єте, скажімо чесно, поганючий. (Повертається.) Ми з Людмилою ніколи б... А де є Людмила?
НІНА. Вона...
НІК. Чи бачиш, Максе, вона...
НІНА. У ванної вона. Миється.
МАКС ( весело ). Вона що, здуріла?
НІНА. Не думаю, просто душ приймає.
МАКС. Ну артистка! Відчуваю, ми звідси ніколи не виїдемо.

Виходить з кімнати. Чутний стукіт і вкрадливий голос: “ Людо, Людонько, що це ти придумала, усі на тебе  чекають...”

НІК. Зараз він догадається відкрити двері ванної. Що ти скажеш?
НІНА. Чому я?
НІК.  Перепрошую, забув,  я ж чоловік - мені все це і сьорбати?! Ні, мила, цю кашу ти  заварила - сама йому все і поясниш!
НІНА. А давай йому правду скажемо? Все, як є!
НІК. А як, як усе є? Ти сама хоч що-небудь розумієш?! Я вже ні!

                Входить приголомшений Максим.

МАКС. А Людмили там немає.
НІНА. Звичайно ж ні, вона вже в машині. Правда, Микито? Вона так і сказала нам, - я спочатку душ прийму, а потім буду на вас у машині чекати. Вона ще таблетку від головного болю попросила. Так я кажу, Микито?
МАКС. У вас у ванні величезна жінка.

                Пауза.

НІНА. Ну і що? Ти що ніколи жінок не бачив?
МАКС. Вона сидить у ванні і чистить пропелер.
НІК. Що чистить?
МАКС. Пропелер.
НИК ( Ніні ). Відкіля в неї пропелер?
НІНА. А-а... що в тому дивного? Вона завжди його чистить у ванні. ( Максу ) Ти її не торкав?
МАКС. Боже бережи!
НІК. Вона тобі нічого не пропонувала?
МАКС. Ні. Тільки запитала, чи немає  в мене викрутки?
НІК. І що, що ти їй відповів?
МАКС. Що в машині є.
НИК ( вагомо ). Не треба, Максе, не треба давати їй викрутку!
МАКС. А як же пропелер?
НІНА. Вона чудово впорається без викрутки. Максе, спускайся вниз. Люся вже в машині. Через хвилину їдемо.
МАКС ( прямуючи до виходу ). Така величезна.
НІНА. Максику, захопи  ці сумки, в нас рук не вистачить.

Ніна і Микита навантажують Макса найбільшими сумками.

МАКС. А пропелер такий маленький.

                Максим виходить.

НІНА. Як на мене, Макс трохи вражений?
НІК. Ніна, у нас є нашатирний спирт?
НІНА. Відкіля, у мене нерви міцні.
НІК. А, чорт! Неси оцет, ацетон, будь-яку гидоту з різким запахом, її треба привести до тями!

Ніна швидко виходить у кухню. Микита відсмикує завісу перед тахтою, де лежить Люся . Він бере її руку, мацає пульс, потім, стурбований, припадає вухом до її грудей. Входить Ніна.

НІНА ( жовчно ). Оцет скінчився. Я тобі ще вчора говорила.
НІК. Ніна, у нас неприємності. Телефонуй у швидку.
НІНА. Навіщо у швидку?
НІК. У неї пульсу немає, Люсю, ну Люсенько...
НІНА. Як це немає? Ти добре мацав?
НИК (кричить). Дзвони у швидку, чорт забирай!
НІНА. Дзвоню, не репетуй. Розхвилювався, бідний. А що, що я їм скажу? Приїжджайте скоріше - Люсю поцілувала примара і вона відкинула ратиці? Що я їм скажу?
НІК. Не будь стервом! Зараз же дзвони!

Ніна йде до дверей, але біля виходу обертається і бачить як Микита стоїть рачки над Люсей і робить штучне дихання грудної клітки. Нічого не виходить. Микита  починає робити рятівну процедуру “рот у рот”. Потім, він помічає у кімнаті Ніну.

НИК ( трохи зніяковіло ). Ти ще тут?
НІНА. А ти хотів, щоб я цього не бачила?
НІК. Чого не бачила?
НІНА. Дуже вражає.
НІК. Це штучне дихання. Називається “рот у рот”
НІНА. Звучить цілком еротично.
НІК. Яка ж ти...
НІНА. Яка?
НІК. Вона ж без свідомості. Їй треба допомогти.
НІНА. Я хочу знати - яка я?!

                Входить Максим. Микита миттєво прикриває тіло Люсі собою.

МАКС (Ніні). Її немає в машині.
НІНА. Правда? Як шкода.
МАКС. Ніна, мені не смішно. Я хочу знати, що відбувається!

            Микита стрибає з Люсі, на ходу поправляючи одяг, відтискує Макса подалі від алькову.

НІК. Максе, я давно хотів поговорити з тобою про Люсю.
МАКС. Де вона?
НІК. Ти не хвилюйся, з нею усе в порядку...
НІНА. Частково в порядку.
МАКС. Тобто, як це - частково?..
НІК. Ти тільки не хвилюйся.
НІНА. Максику,  адже ти знаєш, що в Люсі слабкі нерви?
МАКС. Припустимо...
НІК. Ти тільки заспокойся.
НІНА. Пам'ятаєш, улітку вона упала без почуттів, коли на наших очах машина переїхала собаку?
МАКС. Ти до чого це хилиш?
НИК ( відсмикнув завісу ). Ось вона!
МАКС ( з іронічним полегшенням ). Так, ясно. Кого переїхало цього разу?
НІНА. Більше всього мене.
МАКС. Ви що, погризлися?
НІНА. Загалом, так. 
НИК (стурбований). Максе, у тебе в машині повинна бути аптечка ... ( Нахиляється над Людою.)
МАКС. А? Так... Нашатир. Зараз принесу. ( Прямує до виходу.)
НІНА (голосно ). А Микита поки штучне дихання  “рот у рот” зробить, правда, Микито?
( Микита відхитнувся від Люди). Чи швидку усе-таки викликати?
МАКС (від дверей ). Не треба, прочухається, перший раз чи що? Ну і день сьогодні! Я
як чув... ( Виходить.)

                Микита, знервований ходить у куті.. Ніна підходить до Люсі і мацає пульс.

НІНА. Між іншим, пульс добре прощупується. Може ти не там мацав?
НІК. Я з тобою не розмовляю.
НІНА. До кінця тисячоріччя чи до приходу Зеленого?
НІК. Ти поводилася як останнє стерво.
НІНА. Не смій мене так називати.
НІК. Примітивне, хиже стерво.
НІНА. Ти її цілував.
НІК. А якби вона вмерла?
НІНА. Не вмерла ж?
НІК. Як би ти жила після цього? Як би ми жили після цього?
НІНА. Вона не вмерла.
НІК. Я тебе ніколи такою не бачив.
НІНА. Я сама себе ніколи такою не бачила.
НІК. Ти - зовсім інша.
НІНА. І ти зовсім інший.
НІК. Мені здається, що все це дурний сон.
НІНА. Краще б це був сон.
НІК. Не розумію, що на тебе знайшло.
НІНА. А ти помітив, що непритомність Люсі не справило на Макса належного враження? А на тебе справило.
НІК. Він її не кохає.
НІНА. А ти мене?
НІК. Досить.
НІНА. Я хочу почути виразну відповідь. Ти мене кохаєш?
НИК (несамовито кричить). Відчепися від мене!
НІНА. Пре-чу-дово! По моїй домівці бігають голі примари, на моєму ліжку лежить дружина твого друга, яку ти протягом години двічі цілував, - і після всього цього в тебе вистачає совісті казати, щоб я від тебе відчепилась?!
НІК. Другий раз не вважається, це було...
НІНА. “Рот у рот”, штучне дихання, напам'ять вивчила!
НІК. Який біс у тебе вселився? Залиши її в спокої!
НІНА. Ах, вже і їй треба дати спокій! Виходить, зараз я повинна залишити в спокої вас обох? Чудово!

                Бій годинника. З нього виходить Люся-2. Без Нініного халата.

            А ось і ми! Дуже вчасно! Привіт, мила, добре виглядаєш, мабуть, краще оригіналу! До речі, любий, як на мене, ти не тієї робив дихання “рот у рот”.

                Люся-2 проходить до столу, ставить на нього стілець і влазить на нього.

НИК ( приречено ). Зараз прийде Макс.
НІНА. От і гарно! Тепер у Макса є дві дружини, одна з яких буде щодня дарувати йому електричний оргазм. Якщо він, звичайно, виживе після першого!
 
                Входить заклопотаний Макс і відразу ж прямує до тахти.
                Микита з тугою дивиться на піраміду на столі.

МАКС. Чортовиння якесь. Уявляєш? Запах, головне є, а спирту немає. ( Люсі. ) Ну, як ти? Людо, Людонько, ну що це ти надумала? Ну, давай, давай, приходь у себе, їхати треба...

Микита, сторожко дивлячись на Макса, бере покривало, повільно підходить до столу, залазить на нього і накриває Люсю-2. Втрачає рівновагу, падає. Ніна пирскає, закривши рот рукою. Максим піднімає голову.

МАКС. Хто це?
НІК. Де?
МАКС. Поруч з тобою.
НІК. А, це? Це... племінниця.
НІНА. Студентка. Іноді ночує в нас. У шафі.
НІК. Так. Вона в нас дівчина з чудасіями.
МАКС. Я помітив.

                Люся-2 на стільці, під покривалом робить гімнастичну “ластівку”.

НІНА. Вивчиться, космонавткою стане.
МАКС ( оцінюючи). Так, таку у відкритому космосі не занудить.

                Знов ожив годинник. З нього наприкінці бою  виходить Клавдія Єгорівна в комбідресі.

НИК ( з робленою радістю ). Клавдія Єгорівна! З легкою парою вас!
НІНА ( підхоплюючи). А ми саме на шашлики зібралися!
НІК. Так, так, тепер у вас буде час зробити, так би мовити, генеральне прибирання.
НІНА. Я думаю, можна почати із кухні! Любий, запропонуй Клавдії Єгорівні свій халат, мій, як ти знаєш, племінниця заносила. Вона в нас демократка, ненавидить умовності.
НІК. Так-так, звичайно! ( Біжить за халатом.) Так, Максе! Я ж забув вас познайомити! Це...
НІНА. Клавдія Єгорівна, по-простому Мама Клава!
НІК. Наша...
НІНА. Домробітниця.
НИК ( Мамі Клаві ). А це Максим, можна Макс, друг родини і мій компаньйон,
НІНА. Життєлюб і жартівник .
МАМА КЛАВА ( округляючи груди ). Який славний.
НИК ( різко ). Він теж не п'є ранком! Правда ж, Макс?
МАМА КЛАВА. Дуже шкода. Світ зажерся.
НІК. Знаєш, Макс, домробітниця, як виявилося, надзвичайно зручна річ! Тепер можна зовсім не думати про побутові проблеми: прання, прасування, прибирання - усе це робить Мама Клава.
НІНА. Що ти кажеш? Фантастика!
МАМА КЛАВА. Милі мої, як я вас люблю.

Вона починають переслідувати Ніну і Микиту з метою погладити по голові. Обоє намагаються уникнути контакту, не перериваючи діалог.

НІК. А борщі? Знаєш, які чудові борщі готує Кла-авдія Єгорівна!
НІНА. Так що там борщі! Вона нас кожного дня грудьми годує!
НІК. Це, звичайно ж, жарт, Максе, але груди в Мами Клави не о-остання у світі!
НІНА. Але Микиті подобаються мої груди, правда ж, Микито?
НІК. Правда, радість моя!

Мама Клава, переконавшись, що погладити Ніну і Микиту не удасться, прямує до Макса. Микита встигає втиснутися між нею і Максом, використовуючи халат немов щит.

НІК. Стояти, Мамо Клаво, чорт вас забирай! Він цього терпіти не може!

                Мама Клава здивовано оглядається, шукаючи підтримки в Ніни.

МАМА КЛАВА. Він що, ненормальний?
НІНА. Ну чому? Просто він уже самостійний хлопчик. До того ж він непритомніє, коли торкають його голову.
МАМА КЛАВА. Який жах! Його в дитинстві упустили на підлогу? Бідне маля, у тебе голівка бо-бо?
НІК. Голівка бо-бо в усіх нас. І ви маєте до цьому пряме відношення.
МАМА КЛАВА. Діти-діти! Ви зачерствили без ласки. Не по-людськи це, не по-людськи... Що ж, я піду. Прощавайте. ( Направляється до вікна.)

                Максим похмуро спостерігає за тим, що відбувається.

НИК ( напружений, з халатом ). Не треба! Не треба вікно, Клавдія Єгорівна!

Під крики Микити Клавдія Єгорівна влазить на підвіконня і, перш, ніж він устигає накинути на неї халат, зникає за віконним прорізом з дивним дзижчанням, начебто тінь джмеля затрималася в кімнаті.

НИК ( з жалем) Ви його вже протирали!

                Максим підходить до вікну і визирає назовні.

                Пауза.

НИК ( Несподівано безпристрасно). Тіла немає?
МАКС. Немає.
НІК. Природно, відкіля ж йому взятися?
МАКС. Але вона вийшла у вікно. Я бачив.
НІК. Так... Виходить, тіла немає...
МАКС. А де ж воно, Микито? Шостий поверх усе-таки...
НІК. Ну на ”Немає” і суду немає! Так, здається, у народі говорять?

Потираючи руки Микита повертається спиною до вікна й упирається поглядом у піраміду зі столу, стільця і Люсі-2 у покривалі.

НІК. От диявол! Ця ще отут...
НІНА. А куди ж їй подітися, бідній родичці? Не на вулицю же гнати.
МАКС. У мене таке почуття, начебто я...
НІНА. Збожеволів? Це буває, особливо по ранках.
МАКС. Мені здається, що я її знаю.
НІК.  Клавдію Єгорівну?
МАКС. Студентку... Точно... Я її вже десь бачив.

                Максим йде до піраміди. Микита - за ним.

НІК. Ти не можеш її знать, Максе, вона приїжджа... Вона дуже далека родичка.
НІНА ( Микиті ). Тобі, може, і далека, а комусь, може, і ближня.

Максим скинув з Люсі-2 покривало, уважно розглядає її, потім повільно йде до тахти.
Вдивляється у лежачу Люсю, потім знову в Люсю-2.

МАКС. Микито, у тебе горілка є?
НІНА. Максе, може не треба? Ти ж за кермом.
НІК. Помовчи, Ніно. Дай людині оклигати.

                Микита йде до бара, наливає горілки.

НІНА ( Максимові ). Хочеш, я тебе вщипну?
МАКС. Валяй.
НІК. Максе, ти не спиш. Ми усі не спимо. Випий, треба поговорити.

                Максим випиває. Годинник б'є один раз. З нього виходить Секретарка.

МАКС ( поперхнувся) А ця що отут робить? Тільки не кажи, що вона стенографує.
НІК. Гірше, Максе. Вона рибок годує.

                Секретарка йде до акваріума і ретельно посипає корм рибкам.

НІНА. А зараз, Максе, вона піде в шафу. Вони усі ходять у шафу. Крім Клавдії Єгорівни. Клавдія Єгорівна ходить у вікно.

Ніна заздалегідь відкриває стулку шафи, але Секретарка йде до столу, улазить на нього і повільно проводить пальцями по обличчю Люсі-2, потім доторкається губами до її губ. Люся-2 трохи оживляється.

МАКС ( Микиті ). Налий ще!
НІНА. І мені... Мені налий.

Микита наливає усім, собі теж, але так і застигає зі склянкою в руці, вслухуючись у діалог оголених жінок, що рухаються в дивному танці.

- Лінія шиї.
- Шиї...
- Дотик пальців.
- Дотик...
- Поцілунки.
- Поцілунки...
- Краще в губи.
- У губи...
- Ніжно, не грубо.
- Не грубо...
- Ти мила.
- Ти струнка.
- З губ твоїх мед пила...
- Ти ніжна?
- Я грішна.
- Поцілунок у груди.
- З тобою всюди.

У прорізі вікна з'являється Клавдія Єгорівна. Вона парить, наче гелікоптер. Дзенькає кришталевим дзвіночком її голос: “ Дівчинки... Дівчинки... Дівчинки...“ Танець на столі припиняється. Люся-2 завмирає на місці з мрійливим обличчям, а Секретарка стрибає зі столу і балетним кроком підходить до шафі. Ніна спритно відкриває стулку.

СЕКРЕТАРКА. Дякую вам. Ви така добра.
НІНА. Ну що ви.

Секретарка поринає усередину, але відразу ж визирає.

СЕКРЕТАРКА ( захоплено ). Жінки - це так прекрасно!
НІНА ( різко захлопує шафу ). Я і не сумніваюся.

Люся-2 на столі робить “батман пліє” і щось схоже на фуете. За вікном усе щебече Клавдія Єгорівна - “Дівчинки...” Ніна підходить до вікна, закриває його і засмикує штору.

МАКС ( тре скроні ). Я хочу, щоб мені хто-небудь хоч що-небудь пояснив. (Дивиться на лежачу Люсю. ) Хто це?
НІНА. Це Люся, твоя дружина. Законна.
МАКС ( повертається до Люсі-2 ). А це хто?
НІК. Це теж твоя дружина, Максе, тільки несправжня. Віртуальна. Вона не жива, її немає.
МАКС. Як же це немає? Ось же вона.
НІК. Максе, це дуже делікатне питання. На нього так відразу не відповіси...  Мова йде про... про...
НІНА. Ну давай, давай, (передражнює ) - “татусь Фрейд; я, ти, він, воно – разом пиками в багно!” Давай!
НІК. Ти п'яна, припини!
НІНА. Мовчу, мовчу.
НІК. Загалом, це, Максе, примара твоєї дружини, що матеріалізувалась.
НІНА. Тільки поліпшений Микитою варіант. Він її такою бачить. Правильно, Микито?
МАКС. Годі вам, що я примар жодного разу в житті не бачив? Та я десять років живу з примарою!

Люся-2 спускається зі столу, підходить до магнітофону і включає його. Кімнату заповнює блюз. Люся-2 починає танцювати, заклично дивлячись на Максима. Він не зводить з її очей.

НІНА. Отак, настав час вішати червоний ліхтар. Чи вони родичі, Микита?

                Максим, як загіпнотизований, наближається до Люсі-2.

НІК. Макс, не підходь до неї, чуєш?!

Максим і Люся-2 вже рухаються в повільному пекучому танці, не торкаючись один одного. Подальший діалог явно не припускає присутність сторонніх.

- Ти вродлива.
- І смілива.
- У тебе тіло богині.
- Богині.
- Ти гнучка, як кішка.
- Я кішка.
- Ти чуйна?
- Я грішна.
- Я відчуваю.
- Мені це подобається.
- А я тобі подобаюся?
- А я тобі?
- Стерво!
- Так, я стерво. Хочеш упізнатия мене ближче?

                Губи Максима тягнуться до Люсі-2.

НІК. Не здумай її цілувати!
МАКС. Відчепись. Вона моя дружина.
НІНА. Отаке! А це тоді хто?
МАКС. Не знаю.
НІК. Не дурій, Максе, вона ж не існує, вона - фантом, вона - моя уява, вона у мене в голові, чорт забирай!
МАКС. Але ж вона мені подобається. І вона - моя.
НІНА. Не заважай йому, Микито! Нехай цілує. Ми його попереджали. До кінця своїх днів запам'ятає, як зраджувати своїй дружині з уявою свого кращого друга!

Губи Максима і Люсі-2 зливаються. Ніна і Микита падають на підлогу, але замість грому і
блискавки годинник б'є один раз. З нього ніхто не виходить. Обличчя Микити спотворює гримаса.

НІНА. Ти бачив? Ні, ти це бачив?! Виходить, усе-таки вони родичі. Своїх вона навіть у чужій уяві не торкає. А мене, виходить, можна було... Ну, я тобі улаштую адюльтер, подруга!

                Ніна зникає убік кухні.

МАКС ( відриваючись від Люсі-2 ). Ти - щось фантастичне... Ти вся начебто просочена шампанським...
НІК. Максе, бога заради, ну я прошу тебе... Не торкай її, ти не повинний її торкати...
МАКС. Що ти кажеш?
НІК. Ти цілуєш її, а в мене мозки нудить. Ти розумієш, що ти робиш? Не будь чудовиськом!
МАКС ( обіймає Люсю-2 ). Що ж мені робити? Я її хочу. До того ж вона моя дружина.
НІК. Твоя дружина без свідомості, Макс!
МАКС. Ні, ту ми більше не хочемо.
ЛЮСЯ-2. Ми її не хочемо. ( Сміється.)
МАКС. А цю… На цю я чекав усю моє подружнє життя. ( Макс гладить волосся і шию Люсі-2,
під його долонею вона майже муркоче.) Жодна жінка не викликала в мене такого бажання.( Люся-2 сміється.) Вона вся - сама досконалість, вона вся - бажання...
НІК. Відмінно, Максе, значить ти хочеш мою уяву? Тоді може простіше відразу трахнути мої мозки!? Скажи, Максе, ти хочеш трахнути мої мозки?!
МАКС. Відв'яжися, відв'яжися, я сказав!

Вбігає Ніна з обличчям камікадзе, тримаючи в руках за допомогою рушника каструлю з окропом.

НІНА. А от і душ Шарко прийшов!

Ніна перевертає каструлю на Люсю-2. Микита з криком падає на підлогу і катається по ньому, схопивши за голову руками.

НІК. Що ж ти... Про... Що ж ти робиш!? Господи... Що ж це таке!.. Ох, як мені... 
НІНА. Микито... Боже ж ти мій... Я ж хотіла... Що ж це я?... Я що, тобі мозки  зварила? Боже ж мій, Микито! ( Ніна починає голосити, намагаючись погладити Микиту по голові.)
НІК. Йди до біса, садистко! О-о...
МАКС. Як я стомився від цих ненормальних. Люсенько, підемо додому. Я тобі такий пікнік улаштую, таке свято душі і тіла – чорти заздрити будуть.
НІНА. Ви що ж, вже йдете? А як же Люся? Максе, куди ж нам її тепер подіти?
ЛЮСЯ-2. Куди хочете. ( Сміється.)
МАКС. Шик, розумниця! Куди хочете! ( Регоче.)
НІНА. От так, значить... Ну, добре... Добре, казаново! Люся моя подруга і я її в біді, звичайно ж, не залишу! Як-небудь прокормимо, ще й заміж вдало видамо, це я тобі обіцяю!.. Але в мене - умова: ти забираєш із собою і цю - тобі ж потрібна масовка для свята душі?

                Ніна відкриває стулку шафи, заглядає усередину.

                Де її чорти носять?

                Годинник б'є один раз. З нього виринає Секретарка, у неї вид нареченої.

ЛЮСЯ-2. Милий, погоджуйся, ми тебе кохати будемо.

                Секретарка підходить до Максимові, обвиває його руками і цілує.

СЕКРЕТАРКА. Я тобі рибок буду годувати.

Максим, повитий жіночими руками і зацілований, обкутаний сміхом йде до виходу. У віконному прорізі разом з легким дзижчанням виникає Клавдія Єгорівна. “Дівчинки! Дівчинки! А як же я?”. Вона стає на підвіконня.

МАМА КЛАВА. Візьмете мене із собою. Я... Я на багато здатна. В мені стільки усього... Та що я вам кажу, ви ж самі усе бачите.

                Підвіконня перетворюється в рекламний подіум. Мама Клава подає себе, як уміє.

Обличчя - обличчя богині!
Руки - руки богині!
Шия богині? Богині.
Плечі богині, стегна богині!
Живіт богині, душа - богині!
І груди, немов пазуха бога, повна любові й молока!..

МАКС. Ні, мабуть, це буде перебір. На сьогодні всі квитки продані. Може, завтра?

                Усе нове сімейство Максима залишає кімнату, воркочучи і сміючись.

МАМА КЛАВА ( кричить ). Ну і йдіть під три чорти, сволото! Яка ж ви усі сволота! ( Сідає на підвіконня і плаче) Бідні, нещасливі мої мерзотники.  Ви ж здохнете без любові і ласки! Тридцять років... Тридцять років чекала... І ось - на тобі! Нікому не потрібна. Нікому. Люди збожеволіли, вони не хочуть великої і чистої любові! Який жах.. Світ зачерствів від самітності. Ніхто нікому не потрібний. Ніхто. І я нікому не потрібна...
НІНА. Мамо Клаво…
МАМА КЛАВА. Мамоклаво-мамоклаво, що «Мамо Клаво»?
НІНА. Не все так жахливо... Не всі такі погані.
МАМА КЛАВА ( перестає схлипувати ). Ти передумала? ( Округляє груди.) Дівчинка моя...
НІНА. Ні, Клавдія Єгорівна, ні! Я казала про зовсім інше! Господи...
МАМА КЛАВА ( гірко ). І ти туди ж... Ну, добре. Добре, я піду. Цього разу назавжди… (Ніна полегшено зітхає.)  Але не прощаюся.

Мама Клава як сиділа, звісивши ноги з підвіконня, так і перекинулася за вікно. Ніна перевела подих і визирнула, але відразу ж відхитнулася - у верхній частині вікна виникло ображене обличчя Мами Клави. Ніна засмикує штору. Микита, знесилений, сидить на стільці, обхопивши голову руками. Ніна підходить до нього.

НІНА. Милий, тобі дуже кепсько?
НІК. Відчепися.
НІНА. Міг би і подякувати. Тільки що я врятувала тебе від примар. Чи ти не рад?
НИК ( здригається ). Не доторкайся до мене!
НІНА ( прямуючи до бара ). Добре, не буду. Як на твою думку, чому вона Макса не гепнула?.. (Микита стогне). А я так думаю, що це горілка. Алкоголь - велика річ! ( Наливає з пляшки, п'є. Наливає Микиті.) Випий, може, полегшає?
НІК. Мене треба рятувати....
НІНА. Що?
НІК. Ніно, мене терміново треба рятувати!..
НІНА. Від кого рятувати?
НІК. Від них... від усіх... Від Макса!
НІНА. До чого тут Макс?
НІК. Та не уявляєш собі, чим це може скінчитися... Ніно, у мене жахливе передчуття... ( Кричить.) Може таке відбутися!

Микита підбігає до алькову, відсмикує завісу, трясе Люсю за плечі, б'є її по щоках. Нічого не допомагає. Його погляд падає на пляшку в руці Ніни. Він вихоплює її і намагається залити горілку в горло Люсі. Люся закашлялась і відкрила очі.

НІК. Ось так! Молодець! ! Впізнаєш мене?
ЛЮСЯ. Микита... ( Тягнеться до нього губами і руками.)
НІНА ( жовчно ). А я, мила, його дружина!
ЛЮСЯ ( остаточно оклигала ). Ніна... А де Максим?
НІК. Зараз, зараз, ковтни ще.
ЮСЯ ( поперхнулася ). Не треба, не треба мене споювати. Чому я лежу? Де Максим?
НІК. Ти тільки не хвилюйся, Люсенько. Він від тебе пішов.
ЛЮСЯ. Куди пішов?
НІНА. Не куди, а з ким!
ЛЮСЯ ( бездумно повторює ). З ким пішов?
НІК. У тім і справа, що з тобою! Тобто, не з тобою, а... От чорт, час іде!

                Микита підбігає до вікна.

                Глянь у вікно! Швидше, вони вже біля машини. Та ворушися ти, господи!

                Люся визирає у вікно.

ЛЮСЯ. Микито, що відбувається, хто ці жінки?
НІК. Одна - моя секретарка, а інша... Інша - ти, але з моєї голови!
НІНА. У нього вночі трапилося нетримання підсвідомості.
НИК ( Ніні ). Заткнися ти! ( Люсі.) Дві хвойди крадуть Максима! Крадуть у тебе! Чи тобі вже не потрібний чоловік!?

Люся, нарешті, усе зрозуміла. Вириває пляшку з Микити. Робить кілька ковтків. Віддає йому пляшку і вибігає з кімнати під заохочувальний бойовий клич Микити. Микита кидається до вікна. До нього приєднується Ніна.

НІК. Зараз Макс вперше в житті довідається, що таке жінка-тайфун.
НІНА. Якщо її не хрясне, виходить, це горілка.
НИК ( відхлебтує ). Так, є в горілці щось таке...
НІНА. Ніяк не зрозумію, чим вони схожі.

                На вулиці росте гомін.

            Як це завжди жахливо виглядає, коли б'ються жінки!
НІК. Коли голі - нічого, це навіть пікантно.
НІНА. Ти, дивлюся, починаєш оживати? Тобі ліпше?
НІК. Ліпше. Глянь, вона їй сукню розірвала! Жвава дівчинка.
НІНА ( кричить ). Люсько! Уріж їй, не гальмуй?! Ось так, молодець!
НІК. Ти за кого вболіваєш? Це ж Люсю б'ють.
НІНА. Годі, що я, її бюстгальтер не знаю?
НІК. Ти дивись, як схожі...
НІНА. Дивися, дивися, Клавдія Єгорівна приспіла!
НІК. Важка артилерія. Вогонь!

Микита і Ніна дивляться один на одного. Їх починає розбирати сміх. Микита засмикує штору.

НІНА. Дівчинки... Дівчинки...
НІК. Я тобі... рибок годувати буду!

                Сміються, ковтають слова.

НІНА. Жінки... Це чудово!
НІК. Студентка... Космонавтка!..

                Їхні веселощі не перериває навіть голосний стукіт із шафи.

НІНА ( сміючись ). Відкіля це?
НИК ( регочучи ). Із шафи.
НІНА. Як ти думаєш, хто це?
НИК ( захлинаючись від сміху ). Мама Клава. Йди відкрий.
НІНА ( припинивши сміх ). Сам відкрий.
НІК. (вже стурбовано) … А давай разом?
НІНА. Давай...

                Вони підходять до шафі. Стукіт повторюється.

НІК. Хто там?
ГОЛОС. Це ми.
НІК. Хто це ми?
ГОЛОС. Відкрий, дізнаєшься.
НІНА. Не відкривай.

                Микита устигає відкрити шафа і з нього з криком висуваються кілька рук.
       Микита і Ніна навалюються на стулки шафи, стримуючи напір. Регіт і гуркіт підсилюються.

НІНА. Я не можу тримати!
НІК. Не здумай кинути!
НІНА. У мене кінчаються сили!
НІК. Тримай, тримай, кому говорять!
НІНА. Усе, я більше не можу...

Ніна відпускає стулку шафи і Микиту відкидає нездоланна сила, що складається із Секретарки, Люсі, Люсі-2 і Максима. Квартира стає полем бою. Предмети літають від всіх і в усіх. Серед загального хаосу виникає певний порядок: Люся, у жорстокій боротьбі за чоловіка схопивши Люсю-2 за волосся, б'є її, що безупинно регоче, головою об стіл. Максим намагається відтягнути Люсю від Люсі-2 та одержує
дзвінкі ляпаси від дружини. Нарешті Люся переключається на Максима. Секретарка з життєрадісним вереском лоскоче Ніну, що істерично регоче. Люся-2 з як професійна спокусниця переслідує Микиту. Після недовгих міркувань Микита ховається в годинник. У ту ж мить лунає його зойк і він вискакує з годинника. За ним випливає сяюча Мама Клава з розкритими обіймами. Микита панічно бігає між Мамою Клавой і Секретаркою. З голосової вакханалії доносяться уривки діалогу.

- Я покажу тобі любов!
- Не торкай її!
- Обожнюю істеричок!
- Бо-бо, голівка бо-бо!
- Хрясть! Хрясть! Здорово!
- Допоможіть! Дайте їй хто-небудь у морду!
- Так не їй!
- Куди ти, куди? Від долі не втечеш!
- Так ти любові не хочеш?
- Не смикай головою!
- Тіло, тіло не торкайте!
- Залишіть його, він мій!
- У кожного свої вади!
- Насильно милий не ...
- Не підходь до мене!
- Любов зла!
- Не бійся мене...
- Люди гинуть за метал!
- Мій бог - проміж ніг!
- Дурості, одні тільки дурості в голові!
- Не торкайте мене!
- Що ти, що ти, що ти, що ти?
- А, чорт!
- Солоденький мій.
- Любов! Дайте мені любов!
- Задушу, гадино!
- А може поцілунок?
- Фортисимо! Престо! Виваче! Престо!
- Я не розумію німецьку!
- Це англійська, дитинка!

Раптово годинник б'ють один раз. Усі завмирають, але після паузи повертаються до перерваних занять з потроєною енергією, але в іншому порядку. Люся-2 б'є Максима головою об стіл. Люся лоскоче Ніну, що ридає,  а Секретарка спритно фарбує обом губи. Микита зі стільцем у руці переслідує Маму Клаву і заганяє її на підвіконня. Діалог продовжується в будь-який інший послідовності. Раптом до Микити підкрадається Секретарка й обрушує на його голову  величезну сумку, яка не дочекалася пікніка.

МАМА КЛАВА ( пронизливо ). Вбили! Вбили!

                Бійка  припиняється. У жалобній тиші усі, крім Ніни,
                оточують Микиту, що лежить на підлозі.

 МАМА КЛАВА  (Із проникливим пафосом). Що ж ти наробила, сволота голонога?! Він же грудьми недогодований, а ти його по голові!
СЕКРЕТАРКА ( зніяковіло ). Я хотіла як краще, а вийшло як завжди.
МАМА КЛАВА. Добре, що вже тепер виправдуватися, буває. Йдемо чай пити.
МАКС ( нерішуче ). З молоком?
МАМА КЛАВА. А як же, солоденький мій.


                Усі, крім Ніни і Микити, просуваються до вікну.
                Макс галантно підсаджує своїх дам на підвіконня. Йде жвавий діалог пошепки.

- Молоко, воно дуже корисне.
- Особливо жіноче.
- До того ж Мама Клава надзвичайно здорова жінка.
- Пам’ятаєте цю розповідь, як жінка врятувала грудьми від голоду каторжника, що вмирав? Здається, це Маркс написав.
- Хто?!
- Т-сс...
- Маркс. Карл, здається.
- Люба, Маркс не письменник!
- Про що ви говорите, я сама бачила його книги. Як міг не письменник написати стільки томів?

Під час цього діалогу Макс, Люся і Люся-2 зникають у вікні, затримується лише Мама Клава.

МАМА КЛАВА. Ви що ж, не йдете? Гидуєте, виходить? Не подобається вам наша компанія? Ну, з “не подобається” сам бог не впорається! До побачення...

Мама Клава з легким дзижчанням поринає у вікно. Ніна, починає кружляти навколо Микити в трагічному танці. Потім завмирає над Микитою.

НІНА. Микито... Микито!
НИК ( оклигав ). Вони пішли?
НІНА. Пішли. Пішли, Микито.
НІК. Подивися в шафі.
НІНА. Вони у вікно пішли. Усі до одного.
НІК. І Макс?
НІНА. І Макс.
НІК. Це погано. А Люся?
НІНА. І Люся з ними.
НІК. Це добре, ( посміхається ) це дуже добре.
НІНА. Голівка не бо-бо?
НІК. Бо-бо.
НІНА. А ти живучий! Я б розлетілася на шматки!
НІК. Т-сс. Тихо. Тихо, Ніно... Послухай, яка тиша...

Обоє вслухуються в абсолютну тишу. Далі говорять завороженим шепотом.

НІК. Яка ця насолода - слухати тишу, правда, Ніно?..
НІНА. Так...
НІК. Як добре... Тихо.
НІНА. Так, як у труні...
НІК. Ти там що, бувала?
НІНА. Ні, так тато любить говорити.
НІК. А-а...

                Після великої паузи лунає оглушливий бій годинника.
                З нього виходить Молодик у стильних купальних трусах.

НИК (ошелешений). Хто це?
НІНА. Людина.
НІК. Я розумію, що не хом'ячок. І ще я розумію, що це чоловік. Майже голий. З дуже знайомим, між іншим, обличчям.
НІНА. Тобі здалося.

Ніна починає зосереджено поправляти скатертину на столі. Скатертина раптом починає здійматися. Під нею угадуються контури людської фігури. Ніна блискавично всуває це щось у стіл. Ставить зверху стілець. МОЛОДИК підходить до Ніні, кладе їй руки на плечі і робить легкі масажні рухи.

НІК. Говориш, здалося?

Ніна тане під руками Молодика.

НІНА. Та ні, Микито, це зовсім не те, що ти думаєш...
НІК. А що я думаю?
НІНА. Ну, я не знаю, що тобі може спасти на думку, але це не він.
НІК. Кажи що хочешь, але це він. Лікувальний масаж півроку назад. Ти його ще дуже хвалила. Біль у стегні після нього в тебе як рукою зняло... Так кажеш - ніколи...
НІНА ( вириваючись з рук Молодика ). Ніколи, ніколи! Я тобі заприсягтися можу!
НІК. А це що? Плід моєї неприборканої фантазії?!

Молодик повільно та зацікавлено прямує до Микити.

НІНА ( жваво ). А що? Може, і твоєї! Після усього, що отут сьогодні було, я вже ні в чому не можу бути упевненою!
НІК. Та що ти верзешь?!... Що завгодно, тільки не це! Я що - голубий, чи що? ( Скидує руки з себе руки Молодика. )
НІНА. Так! А твої літературні пристрасті?!
НІК. Що? Які ще...
НІНА. Ну звичайно, як же я про це відразу не подумала? Ці твої вічні розмови про експансію голубих у мистецтві! Хто говорив, що творчість Уайльда, Одена і Чайковського знаходиться на інших вершинах саме через їх...
НІК. Чайковський до моїх літературних пристрастей не має ніякого відношення.
НІНА. Зате до геїв має!
НІК. Ніна! Не чіпай великих! У них були свої примхи і не тобі їх судити!
НІНА. Так! Ти щовечора слухаєш Фреді Меркьюрі!
НІК. Припини негайно! ( Микита підходить до Молодика.) У мене нормальна, чоловіча, ( у процесі монологу його упевненість перетворюється у нерішучість ) орієнтація. Я, якщо вже бути зовсім відвертим, скоріше, як то кажуть, лесбіян, - у мене в голові одні... одні...
НІНА. Хто? Хто одні?

Очі чоловіків зустрічаються.

НИК ( дуже непевно ). Жінки?
НІНА. От ти й оголив свою гнилу сутність таємного бабія. Оце тобі й підсвідомість! Оце тобі й татусь Фрейд!

Микита перший відводить погляд від Молодика.

НІК (Ніні). До чого тут Фрейд?
НІНА. Як до чого? Ніхто ж тебе за язика не тягнув? Сам зізнався.
НІК. У чому я тобі зізнався?
НІНА. У тім, що в тебе у голові. І взагалі, мені  приснилися ці голі ляльки із секс-шопа, чи що? Може вони тобі приснилися разом із цим масажером?

МОЛОДИК знову масажує плечі Микити, він уже не виривається.

НІК. Масажистом.
НІНА. Яка різниця.
НІК. Ніякої, звичайно. Спритно ти зіпхнула свої гріхи на чоловіка.
НІНА. Мої гріхи? Мої?.. Ну, все. Ти мене дістав разом зі своїм массажером!
НИК (м’яко). Масажистом.
НІНА. Тим більше! Забирайтеся геть з моєї оселі! Обидва! Я не збираюся терпіти поруч з собою твого коханця!
НИК ( розслаблений ). Мого кого? ( Опам'ятався.) Мого кого?!!
НІНА. Називай як хочеш, від цього справа не міняється!
НІК. Облиш, Ніно, він зовсім мені не подобається.
НІНА. А ти йому – дуже! Те хвилюйся - звикнеш!
НІК. Ніна, усьому є край!
НІНА. Це точно!
НІК. Виходить, коханець?
НІНА. Бой-френд, якщо тобі завгодно.
НІК. Мені приснився мужик?
НІНА. Тобі.
НІК. Ну що, майже переконала. Шкодувати потім не будеш?
НІНА. За чим шкодувати?

Ніна не звертає увагу, що погляд Микити змінився. Наче невидиме павутиння зв'язало чоловіків.

НІНА. Чим же він тебе притягнув? Що в ньому такого? Ну, молодий.... Микито... Микито, ти що?..

Молодик підходить до Микити, повільно розстібає йому сорочку, знімає її. Штани самі падають на підлогу, Микита переступає їх. Молодик  різко розвертає Микиту спиною до себе і починається  чи то танець, чи то масаж. Їхній діалог наповнено млістю.

- Тіло чоловіка.
- Тіло.
- Обличчя бога.
- Бога.
- Мужнє підборіддя.
- Підборіддя.
- Вольовий, але чуйний рот.
- Чуйний.
- Міць шиї і торса.
- Міць.
- Рельєф і сила м'язів.
- Рельєф.
- Пружні міцні стегна.
- Стегна.
- Магія пристрасті.
- Пристрасті.
- Радість володіння.

НІНА. Микито, опам'ятайся, ти що...

- Володіння.
- Володіння силою.
- Силою.

НІНА. Так що ж це таке, господи!

- Сила і міць дарують ніжність.
- Ніжність.
- Ніжність не має статі.
- Не має.

Ніна   за руку силою відтягає Микиту.

НІНА. Ніжність, любий, може подарувати тільки жінка.
НИК ( оглядається ). Або чоловік.
НІНА. Ні яких або. Я твоя ніжність, милий... Невже ти усе забув? Невже ти зміг би проміняти мене на якогось, нехай навіть і привабливого, мерзотника? Подивися на мене, Микито, ні, ти подивися на мене! Кого ти бачиш перед собою?
НІК. Тебе.
НІНА. Правильно, мене. Але не просто мене. Ти, Микито, бачиш перед собою  жінку. Ту саму жінку, у яку природа уклала все найчудовіше на Землі. Ніжність і доброта, покірність і розуміння, теплота і чуйність, крихкість і піддатливість, м'якість і непередбачуваність, чистота, затишок, смачна їжа і, нарешті, цілий океан любові, призначений одному тобі - усе це, Микито, жінка! І от, уяви собі... Так, ти тільки спробуй уявити собі, Микито, що все це багатство раптове зникає. Назавжди... Я зникаю. Люся зникає. Зникає навіть твоя секретарка. Зникають мільярди жінок! Уявив, ні, ти уявив це?.. По землі, засіяною брудним посудом, бродять неголені чоловічі особини у брудній білизні і й у шкарпетках, що перетворилися в армійські чоботи. Вони димлять мерзенними цигарками, спльовують один одному під ноги і нестерпно лаються. А чого соромитися? Адже навколо на тисячі кілометрів немає ні однієї живої жінки! Самі тільки грубі, необтесані, пітні і похітливі самці. От що таке світ без жінок!
НІК. Ти мені брехала.
НІНА. Що?
НІК. Зізнайся, ти мені брехала? Кому з нас він снився?
НІНА. Ну так. Так! Мені він снився. Але це ще нічого не значить.
НІК. Звичайно, нічого. Але повної гарантії в мене тепер немає.
НІНА. Микита, бог з тобою, так коли б ми встигли? Я ж щовечора була вдома!
НИК ( оживляючи ). А вдень?
НІНА. Удень я на роботі.
НІК. Ти могла відпроситися. Могла збрехати...
НІНА. Ну, все, годі! І так уже зайшли занадто далеко!
НІК. Чудово! У них, виявляється, усе зайшло занадто далеко!
НІНА. Припини блазнювати! Це просто смішно.
НІК. А мені, люба, не смішно. Я не бажаю залишатися в квартирі з жінкою, який не можу вірити як самому собі! Давайте, давайте. Обидва! ( Підходить до виходу. Робить прощальний жест. )
НІНА. Але я тебе люблю.
НІК. Це усього лише слова.
НІНА. Слова? Моя любов слова?
НИК ( указуючи на Молодика ). От вона, твоя любов до мене!
НІНА. Але адже і ти теж...
НІК. Що теж? Що теж?!
НІНА. Тобі теж приснилися жінки...
НІК. У мене з жінками нічого не було. (МОЛОДИК схвально киває головою.) Я це знаю абсолютно точно. А тобі - не вірю.
НІНА. Але ти ж сам говорив, що підсвідомість уві сні...
НІК. Що підсвідомість? Яка ще підсвідомість? Не перекручуй! Чоловічі сни не можна
порівнювати з жіночими. (МОЛОДИК жме Микиті руку.)
НІНА. Чому? Чому, Микито?
НІК. Тому що чоловік улаштований зовсім інакше, ніж жінка. (Микита з явним задоволенням використовує Молодика як наочний посібник.)У чоловіка закладено залізний інстинкт самця, як у жінку – інстинкт материнства. Якщо чоловік, нехай навіть одружений, бачить самицю у вигляді грудей, що підстрибують, і заду, що обертається немов найпривабливіший пропелер, у ньому миттєво просипається могутній заклик предків, що вимагає за будь-яку ціну наздогнати, наздогнати і продовжити життя на Землі! За будь-яку ціну, навіть ціною свого здоров'я і благополуччя. Кров кидається у голову та інші частини тіла. Мільйони майбутніх дітей схвильовано чекають на початок гонки, у якій переможе найшвидший і найвитриваліший. Удалині маячить найціннішій у Всесвіті приз - нове людське життя! І от, коли чоловік усією своєю істотою націлюється на об'єкт свого бажання і майже наздоганяє його, саме в цей момент на його голову обрушується, як цебер холодної води, голос улюбленої, узагалі, дружини: “Любий, не забудь купити туалетний папір!..”  Які сни будуть снитися такому чоловіку? Кого він буде бачити у своїх снах - свою дружину? Туалетний папір?.. Одним словом, люба, одна справа, коли мені сняться жінки, з однієї з яких я змушений кожного дня працювати, а інша є кращою дружиною мого кращого друга, і зовсім інше, коли тобі сниться молодий чоловік, якого ти  бачила один раз у лазні!..(Пауза.) Чи не один? Скільки разів ти з ним потім бачилася?
НІНА. У тому й річ, що жодного! Микито, ну що ти, їй богу! У мене з ним ніколи нічого не було.

Ніна підходить до Молодика.

           Ну, що ти мовчиш, бовдур, скажи йому, що в нас з тобою нічого не було!

Молодик посміхається і кладе їй руки на плечі.

НІК. От. Ось тобі й зась! ( Сідає поруч. )
НІНА. Микито, це зовсім не те. Зрозумій ти, нарешті, він масажист, у нього робота така.
НІК. Чужих дружин мацати?
НІНА. Масажувати.
НІК. І що він тобі крім стегна масажував?
НІНА. Годі, будь ласка.
НІК. Ні, серйозно, може розповіси докладніше, мені дійсно цікаво. Отже, ви усамітнилися в затишному куточку з поетичною назвою “Кабінет оздоровчого масажу” і ...
НІНА. І... нічого.
НІК. Зовсім нічого? А чому він приснився тобі в плавках? Він же був у білому халаті!
НІНА. Не знаю...
НІК. Що не знаєш? Він що, знімав халат, щоб було зручніше масажувати твої стегна?
НІНА. Одне стегно.
НІК. Яка різниця? А може, він не обмежився одними стегнами? Адже було чим спокуситися?
НІНА. Він не спокусився.
НІК. Не спокусився?! Так як він посмів?! Як ти міг устояти перед таким ласим  шматком!? Імпотент злощасний!.. А може всі значно простіше?

Микита підходить упритул до Ніни.

Може він надав тобі весь комплекс масажних послуг? Я читав про такі речі. ( Гидко посміхається. )
НІНА. Пішов ти...
НІК. Розумію, кращий захист – напад?

Ніна направляється до виходу.

         Ти куди це зібралася?
НІНА. Я іду від тебе.
НІК. Ти - від мене?
НІНА. Так. Саме так. Речі забере тато. Завтра. Він же  віддасть тобі ключі.
НИК (усвідомивши серйозність її намірів). Стій, Ніно, стій, так не можна! Що це ти надумала? Ніно, не роби дурниць, я прошу тебе, Ніно! Ну, не правий я, ну зірвалося з язика, з ким не буває? Ніно, ми ж чоловік і дружина! Чоловік і дружина!

Микита перекриває вихід.

НІНА. Колишні чоловік і дружина. Колишні. Пропусти. Я сказала - випусти мене!

Микита відступає убік.

НІНА. От так. Прощай.
НІК. Ніно, Ніночко, а як же я? Як же я буду один?
НІНА. Чому один? У тебе тепер компаньйон є. Він тобі масаж буде робити. Він у своїй справі майстер. (Гірко. ) Я це точно знаю.

Ніна виходить. Микита якийсь час стоїть мовчки обличчям до виходу.
До нього підходить МОЛОДИК і кладе йому руки на плечі. Микиту пересмикує.

НІК. Пішов ти!..

МОЛОДИК із зітханням повертається до стільця і мовчки спостерігає за Микитою.
Микита підходить до вікна. У віконному прорізі виникає в ореолі дзижчання Клавдія Єгорівна.
“Щастя та любові, хлопчики...” Микита шпурляє в неї подушку, Мама Клава з вереском зникає. Микита захлопує вікно і засмикує штору.

НІК. Чому вона дзижчить? Чому вона увесь час дзижчить?
МОЛОДИК. Вона за вікном.
НІК. А ти не дзижчиш?
МОЛОДИК. Я усередині.
НІК. А за вікном і ти дзижчиш?
МОЛОДИК. Дзижчу.
НІК. А де ж є твій?.. ( Робить обертальний рух. )
МОЛОДИК. У мене немає.
НІК. А в Мами Клави, виходить, є?
МОЛОДИК. Вона ж жінка.
НІК. Зрозуміло. ( Наливає горілки. ) Вип'єш?
МОЛОДИК. Я зав'язав.
НІК. А я вип'ю. ( П'є) А скажи мені, якщо це, звичайно, не секрет, як ти тут з'явився?
МОЛОДИК. Не секрет. З годинника.
НІК. Це я і без тебе знаю. Я не про це. Що було до того?
МОЛОДИК. Голова.
НІК. Так-так. І чия ж це була голова?
МОЛОДИК. Твоя.
НИК ( сміється ). А ти, я бачу, хлопець з гумором.
МОЛОДИК. З гумором.
НИК ( жорстко ). Запитую ще раз - чия була голова?
МОЛОДИК. Твоя. Твої думки.
НІК. Я от зараз заїду стільцем по твоїй голові - відразу згадаєш, чия була голова!
МОЛОДИК. Не треба стільцем, я і так пам'ятаю. Твоя голова.
НІК. Ви з Нінкою що, зговорилися? Чи теж тепер будеш гнати “блакитну хвилю”?
МОЛОДИК. Я ніколи не плутаю. Було два сни. Її сон. Сауна. Білий халат. Стегно. Масаж. Твій сон. Сауна. Макс, Люся, секретарка, Ніна, ти. Весело. П'єте пиво. Граєте в у пляшку, на вдягання.
НІК. На роздягання?
МОЛОДИК. Ні, вже голі. На вдягання.
НІК. А ти отут при чому?
МОЛОДИК. Я ввійшов. Запропонував масаж. Ніна згадала - біль у стегні. Ти сказав: “Валяй!” Ніна і я пішли. Ти крикнув слідом: “ Тільки масаж!” Усі засміялися.
НІК. Ти був у халаті?
МОЛОДИК. У плавках. У халаті - це її сон.

(Пауза.)

НІК. От диявол! Це що виходить, я і є те саме чудовисько, що наплодило увесь цей маразм?
МОЛОДИК. Ти не чудовисько. Ти дитина. Недавно я снився твоєму сусідові з біноклем. От цей – дійсно є чудовисько.
НІК. Він що, дуже охочий до хлопчиків?
МОЛОДИК. Чому до хлопчиків? Я йому снився в образі Ніни.
НІК. Який ще Ніни?
МОЛОДИК. Ніни, твоєї дружини. У мене немає своєї оболонки. Я запозичаю її з ваших снів.
НІК. Ах ти ж паскудник…  Ах ти ж сволото! Ти в мене дограєшся, ! Я тобі твій бінокль уставлю раз і назавжди!

Микита в повільно наростаючому сказі підходить до вікна.
Смикає штору. Відкриває вікно.
У віконному прорізі виникає злегка дзенькотить Клавдія Єгорівна.
Дзенькіт підсилюється.
Микита розвертається спиною до вікна, стискає голову долонями.

Що це... Що це, господи, що це!?.

Свердлувальний дзенькіт наростає.

Макс... Що ж ти робиш, Максе? Не треба... Не треба!.. Не торкай її, Максе!..  Будь ти проклятий! Ма-а-аксе!!!

Крики Микити, свист і дзенькіт на найвищій ноті вибухають громовим розкатом,
спалахом блискавки і повною темрявою. Коли світає,  Микита лежить на тахті,
дивлячись перед собою. У кімнаті майже нічого не змінився, тільки стілець стоїть не на столі,
а поруч з ним. Микита починає розрізняти звуки. З кухні доноситься шум води, що ллється,
і дзенькіт посуду. Голос: “Любий, ти проспиш усе на світі! Кава вже на столі!..
Микито, досить валятися, май совість! “

З'являється НІНА.

НІНА. Чи накажете подати каву прямо в постіль?
НІК. Ніна? А де...
НІНА. Зелені? Приїдуть твої Зелені, не хвилюйся. Уставай, уставай, Макс чекати не любить, поїде без нас і прощай шашлики!
НІК. Шашлики?
НІНА. Шашлики... Милий, з тобою усе добре? Як ти себе почуваєш?
НИК ( підхоплюється ). Де він?
НІНА. Хто?
НІК. Масажист.
НІНА. Микито, що з тобою? Ти погано спав?
НІК. Ти давно повернулася?
НІНА. Господи, Микито, заспокойся, я... Микито, це я, Ніна, ти мене пізнаєш?
НІК. НІНА. Ніна. Пізнаю.
НІНА. Бідний мій Микито, тобі приснився сон. Страшний сон. ( Обіймає його .)
НІК. Сон?
НІНА. Сон, звичайно, сон. Микита, ти мене розігруєш?
НІК. А Клавдія Єгорівна?
НІНА. Яка Клавдія Єгорівна?
НІК. Мама Клава. У твоєму комбідресе, що я подарував тобі на день святого Валентина?

Ніна бачить через плече Микити, як із шафи висувається рука, що протягає комбідрес.

НІНА. А це що? ( Ніна підхоплює за спиною Микити рожева грудка. Рука зникає у шафі. ) Бідолаха... Я зрозуміла: не треба було пити на ніч цю гидку каву! Неборака, тобі приснився кошмар.
НІК. Ніно, я тебе люблю.
НІНА. І я тебе люблю, дурненький.
НІК. Ти не зрозуміла, Ніна, Я ТЕБЕ ЛЮБЛЮ! ( Обіймає її, притискається до неї.) Господи, як же я тебе люблю!..
НІНА. Микито, заспокойся, що на тебе наїхало? ( Гладить його по голові. )
НІК. Наїхало, говориш? Наїхало... Ніна, скажи чесно, тобі нічого не снилося?
НІНА. Не знаю, може бути і снилося.
НІК. Так чи снилося ні?
НІНА. Але я дійсно не знаю.

Микита вдивляється в годинник.

НІК. Ти точно нічого не бачила в сні?
НІНА. Микито, я ніколи не запам'ятовую сни.
НІК. Зате я запам'ятовую... На все життя запам'ятовую.
НІНА. Ну що з тобою, дурнику мій? У тебе очі на мокрому місці. Заспокойся, милий, усе буде добре.

Ніна обіймає Микиту, підводить його до столу на авансцені.

Ти утомився, ти дуже утомився за цей тиждень. Милий, так не можна викладатися.  Подивися на Макса, він же зовсім не надривається. Тільки і знає, що клієнток мацати. А ти, практично один, тягнеш такий величезний бізнес.
НИК ( майже плаче ). Так.

Із шафи виходять по черзі Секретарка, Люся-2, Клавдія Єгорівна, МОЛОДИК.
Зніяковіло посміхаючись, вони навшпиньках виходять у вікно.

НІНА. Звичайно, далеко не усякий витримає. Тільки такі робочі конячки, як ти. Ти ж у мене працьовитий, ґрунтовний, пунктуальний, до того ж інтелігентний і обізнаний!
НІК. Я закінчив філологічний факультет.
НІНА. Знаю, милий, з червоним дипломом. У  тебе була прекрасна дипломна робота про творчість Оскара Уайльда.
НІК. Він любив чоловіка.
НІНА. І бог з ним, милий, у великих свої примхи і не нам їх судити.
НІК. А я тебе люблю.
НІНА. І я тебе люблю, любий.
НІК. Я без тебе не зможу жити.
НІНА. А ніхто в тебе мене і не віднімає. Ти сьогодні такий дивний... і  зворушливий. Я тебе ніколи таким не бачила. Як дитина. У тебе обличчя скривдженої дитини. Микито, ну що ти, що з тобою таке?
НІК. Я хочу дитину.
НІНА. Що?
НІК. Я хочу дитину. Ми повинні народити дитину! ( Притискає Ніну до себе. )
НІНА. Микито, ти що?.. Зараз Зелені прийдуть... Микито!..

Лунає дзвоник.

Ну от, от вони і приїхали...

Ніна відривається від Микити, поправляє волосся.

НІК. Не відкривай.
НІНА. Що?
НІК. Не відкривай, я прошу тебе.
НІНА. Але... у двері ж дзвонять...
НІК. Нас немає вдома. Ми виїхали до батьків. Ми випарувалися.

Дзвоник надривається.

       Давай ці вихідні проведемо вдвох. Згадай, коли ми були вдвох на всі вихідні востаннє?
НІНА. Не пам'ятаю.
НІК. От ми і згадаємо. Я хочу усе згадати. Ніно...

Микита веде Ніну до алькову. Сідають на ліжко.

НІНА. А як же Зелені?..
НІК. Чорт їх забирай, тих Зелених! Ніно... Я… Я тебе обожнюю. Я тільки зараз починаю
розуміти - що ти значиш у моєму житті! Кохана моя…

Він цілує Ніну. Вона раптом відстороняється.

НІНА. Почекай.

Ніна засмикує завісу та залишається разом з Микитою усередині алькову. У ту ж мить за завісою лунає радісний крик, у якому угадуються голоси Люсі-2, Секретарки, Мами Клави і навіть Люсі і Макса, й альков проростає в усі сторони оголеними руками і ногами. Вони переплітаються, як ліани в джунглях, утворюючи вигадливу раму в стилі рококо.

ЗАВІСА

Примітки. Прем'єра відбулася 31 січня 1999 року у Сєвєродонецькому державному
міському театрі драми. Автор щиро вдячний Олегові Александрову, гол. режессеру СГТД за адаптацію п'єси до вимог сцени і за творчі провокації, що дали життя цій і іншій п'єсам.