Вирішив якось і я одного разу прилучитися до світу елітного китайського чаю. Друзі вуха всі продзижчали. А запах, а смак, а чайна церемонія, а естетична насолода - ну не дати не взяти – крутіше за відвідування Ермітажу або першу платонічну любов. Дістали, гади. Вважай - переконали. Вирішив скласти особисту думку про це чудесне явище - China tea. Шляхом на роботу зайшов на ринок. Тільки зупинився біля чайного лотка, як очі розбіглися від збіговиська різнокаліберних бляшаних і скляних банок. Зібравши зіниці до купи й додавши їм осмислений вираз я ледве не кожну банку спробував помацати, обнюхати (хоча, який там запах, крізь банку?) і почитати тексти під етикетками із усілякими драконами, ієрогліфами й іншими китайцями.
Господи, одні легенди звучать так, що слинки капають на прилавок і очі мружаться. На круглій золоченій банці із блакитним драконом текст говорив: «Річний збір цього чаю дуже замалий. У минулому столітті цей сорт підносили тільки в дарунок імператорові. І навіть сам імператор у рік міг одержати тільки 1 кілограм цього найціннішого сорту...» М-м-м...
«Збір бруньок для виготовлення цього чаю, - читаю я на банці бурштинового кольору з китаянками, віялами й квітами жасмину, - відбувається тихим ранком до сходу сонця. Після ніжної обробки бруньок чаїнки покриваються найтоншим ароматним пушком - дрібними ворсинками. Ці ворсинки надають сухій заварці деяку смарагдову сріблястість, а при відкриванні баночки із цим чаєм з-під кришки завжди відчуваєте витончений вишуканий припах...» Ой, ненька моя… Сил ніяких немає... Так би й проковтнув цю банку, не відкриваючи!..
Але ось мій погляд наткнувся на чай з містичною назвою: "Танець Відьом". Інтрига у назві так зачепила мене, що я, спішно розплатився та поспішив на роботу. Іду, не йду а плину в передчуттях, муркочу єдину з відомих мені китайських пісень «Сяоляовей, мій, сяоляовей....». Приходжу на роботу (я тоді на радіо працював), колегам, що попадаються під ноги, втираю про новий офігенний чай і блаженно при цьому закочую очі - нехай заздрять.
Заходжу до кабінету, закриваюся, і благоговійно відкриваю банку... І отут мені в ніс б'є запах якоїсь гидоти, гірше за болотну цвіль, у якій вивалявся бик, який тиждень дудлив дешеве пиво. Я відсахнувся від банки, і вже здалеку, з побоюванням принюхався. Х-м-м... Чогось це не є дуже схожим на неземний аромат. Став я читати етикетку. " Елітний чай "Танок відьом" тисячоріччями поставляли тільки Імператорам Китаю. На зорі, незаймані красуні збирають губами перші молоді листочки....."
Хай йому грець, думаю.... Не нудить же цих юних дамочок? Виходить, думаю, якось я не так нюхаю. Напружив мозки й вирішив-таки як треба заварити це китайське чудо - може саме при заварці відбувається чарівне переродження запаху й смаку?
Заварив. При чому довелося відкрити вікно й двері кабінету, щоб якось перенести акт заварювання й не знепритомніти від нудотного болотного смороду.
За двадцять хвилин зважився ковтнути. Ніс перед цим закрив, щоб не заважав мерзотній припах.
Гм... М-м…оце так...
Саме в той момент я зрозумів, яке на смак жарке літнє болото після шлюбних жаб'ячих ігор. Настрій упав на європлінтус. З важким серцем я вилив в унітаз цю «принадність». Провітрив кімнату й став уже принципово читати інструкцію до кінця, сподіваючись все ж таки дійти до таємничої суті цього чаю.
"Вам буде надзвичайно цікаво заварювати так звані “ чаї, що стрибають або танцюють”, до групи яких і має відношення чай "Танець відьом", - говорила інструкція. - Якщо ви помістите щіпку чаю у великий скляний чайник і заллєте окропом - стріловидні чаїнки почнуть красиво підстрибувати й шикуватися немов маленькі гімнасти на дні склянки. Якщо ж ви включите підходящу китайську музику, то побачите, як чаїнки кружляються в повільному древньому танці, начебто китайські дівчини на березі кристально чистого озера".
Саме тут я, остаточно озвірівши, поліз у музичний архів, знайшов псевдо-китайську медитативну маячню, видобував порожню скляну банку, поставив її на підлогу, висипав туди пів банки чаю й залив окропом, попередньо обшпаривши руку, і ледве не упустивши чайник. На сморід я вже не звертав увагу: я включив музику й витріщився на банку.
За декілька хвилин листи дійсно розподілилися по всій банці в дивному вертикальному порядку, але танцювати вони так і не схотіли... Не знаю, може, музика була не китайська, а корейська? День був загублений. Міф про чудесний зелений китайський чай танув на моїх очах у невидимій мряковині болотного смороду.
Але в цей момент...
У цей момент у кабінет заглянули мої співробітники, увагу яких привернула дивною моя метушня й лайки. Не важко було представити їхньої фізії - вони побачили як їх начальник стоїть рачки з лицем вбивці над трилітровою банкою. Над усім всім цим повільно пурхала умовно китайська музика й фальшиво постукував дерев'яний тибетський дзвіночок... Видовище, треба сказати, не для слабких духом...
І ось тут...
І отут одна з ведучих ефіру втягує носом повітря й вимовляє: "Господи!.. Який дивний запах... Що це?" Я шалено подивився на неї знизу вгору, але побачив тремтливі ніздрі й підведені до стелі очі й зрозумів, що це не сарказм, і що я дійсно чогось не розумію в чудесах китайського чаю. Не судилося, як говорили стародавні греки не менш древнім римлянам.
Далі було таке: нещасливий чай я віддав цієї чайної збоченці й вона цілий місяць заварювала цю гидоту, засмердівши всю редакцію, а потім ще півроку нюхала порожню банку з-під цього китайського «чуда».
Від моралі втримаюся... Вона вам відома - чи там про смак і колір йдеться, чи про свиняче рило. Що там казати - не склалося і все.
А вам, милі дами та добродії, бажаю удачі на шляху пізнання дивних, повного несподіванок, світу китайського чаю. Може вам пощастить більше?