Сценарій історико-публіцистичного документального фільма для луганського телеканала ЛОТ
ЗСТ
На екрані з’являються титри:
Луганська обласна державна телерадіокомпанія представляє:
фільм з телевізійного циклу “Часопис”
„Присяга державі – присяга народу”
18-тій річниці Незалежності України присвячується...
ЗК:
У 2009-му році наша держава відзначає власне вісімнадцятиріччя.
А вісімнадцять років – це вік, коли молода людина має йти служити до українського війська. Брати до рук зброю та складати урочисту присягу на вірність своїй батьківщині та українському народу.
Що ж таке військова присяга та яке значення вона має в нашій державі?
СХ:
Полковник Олександр Птушка, військовий комісар Луганської області та полковник Микола Пасічник, командир Луганського полку внутрішніх військ розповідають, що таке військова присяга і що вона означає для українського офіцера.
ЗК:
Отже, присяга — це офіційна та урочиста клятва при вступі на військову чи іншу державну службу.
Присяга завжди накладає сувору юридичну відповідальність, тобто людина, яка склала присягу, відповідає перед законом за її дотримання.
Першу присягу на вірність Україні склали в 1915 році українські січові стрільці, що були призвані до армії Австрійської імперії. Але патріотично налаштовані українці зажадали скласти присягу не австрійському цісареві, а рідному краю, що було нечувано в той час.
Адже тоді присягу давали не батьківщині, а особисто монарху, який володів тими землями.
На початку ХХ сторіччя наш народ був розділений кордонами двох могутніх імперій – Австрійської та Російської. І з початком Першої світової війни українці були змушені стріляти один в одного.
В Російській імперії військові складали присягу на вірність імператорові Миколі Другому:
“Я, нижеименованный, обещаюсь и клянусь Всемогущим Богом, пред Святым Его Евангелием, в том, что хочу и должен ЕГО ИМПЕРАТОРСКОМУ ВЕЛИЧЕСТВУ, своему истинному и природному Всемилостивейшему Великому ГОСУДАРЮ ИМПЕРАТОРУ Николаю Александровичу, Самодержцу Всероссийскому, и ЕГО ИМПЕРАТОРСКОГО ВЕЛИЧЕСТВА Всероссийского Престола НАСЛЕДНИКУ, верно и нелицемерно служить, не щадя живота своего, до последней капли крови, и ВСЕ к Высокому ЕГО ИМПЕРАТОРСКОГО ВЕЛИЧЕСТВА Самодержавству, силе и власти принадлежащие права и преимущества, узаконенные и впредь узаконяемые, по крайнему разумению, силе и возможности, исполнять...”
Текст цієї присяги, не змінювався ще з часів Петра Першого, і кожного разу, після смерті одного імператора і сходженні на престол наступного, присяга складалася заново.
Після зречення престолу імператором Миколою Другим присяга, що йому давали на вірність піддані Російської імперії стала недійсною.
Тимчасовий Уряд привів війська до нової присяги на вірність новій Російській державі, що утворилася після падіння 300-трічного правління династії Романових. Проте ця присяга очевидно не справила на військових потрібного враження, і тому ті офіцери, що її приймали дуже скоро від неї відмовилися та почали служити іншим державам і виконувати інші присяги.
Серед них були і генерали Густав Маннергейм та Павло Скоропадський.
Ще під час служби в кавалергардському полку вони обидва були учасниками коронації нового російського імператора Миколи Другого.
Ось на фото перед царським балдахіном крокує Маннергейм.
А десь тут, на іншому фото, серед кавалергардських офіцерів, знаходиться і Павло Скоропадський.
Вони обидва присягали на вірність Російському імператору. Але після його зречення це не завадило Маннергейму стати у 1918 році регентом незалежної Фінляндії.
А Скоропадському – гетьманом Української держави.
Крім того, величезна плеяда інших російських офіцерів пішла служити більшовикам.
Серед них були, наприклад, поручик Тухачевський, унтер-офіцер Будьонний, підполковник Єгоров та полковник Шапошніков, які змогли дослужитися до найвищого військового звання нової держави. І Тухачевський, і Будьонний, і Єгоров, і Шапошніков стали Маршалами Радянського Союзу.
Та мало кому відомо, що знехтували старою присягою та перейшли на службу до більшовицької Червоної Армії також найвищі чини імператорського генералітету.
Такі як Олексій Брусилов, автор знаменитого прориву німецько-австрійського фронту, названого на його честь Брусиловським.
Або колишній військовий міністр Тимчасового уряду генерал Олександр Верховський.
А також генерали Михайло Бонч-Бруєвич, Владислав Клембовський, Олександр Самойло, Андрій Зайончковський, Олексій Ігнатьєв, Андрій Снєсарєв, Микола Данилов, Олександр Востросаблін та багато інших.
Саме їх військовий досвід та вміння, а також досвід тисяч інших колишніх офіцерів, забезпечили перемогу червоних у громадянській війні.
Всі вони склали нову присягу вже на вірність радянській владі і радянському народу.
До речі, таку саму присягу разом з усіма склав і сам Йосип Сталін.
Присяга складається молодим воїном завжди персонально і завжди в особливо урочистих обставинах.
СХ:
Полковник Олександр Птушка, військовий комісар Луганської області та полковник Микола Пасічник, командир Луганського полку внутрішніх військ розповідають, де і як вони молодими курсантами приймали військову присягу і що вони тоді відчували.
ЗК:
Воїни Червоної, а згодом, Радянської армії, яка розгромила нацистську Німеччину, присягалися захищати Радянський Союз не шкодуючи власної крові та самого життя для досягнення повної перемоги над ворогом.
Кожний з них давав присягав:
“Коли через злий задум я порушу цю мою урочисту присягу, то хай мене спіткає сувора кара радянського закону, загальна ненависть та зневага Радянського народу”.
Цікаво, що урочиста присяга бійців Української повстанської армії боротись за повне визволення всіх українських земель і українського народу від загарбників у своїй заключній частині майже слово в слово повторювала присягу свого ідеологічного супротивника:
“Коли я порушу, або відступлю від цієї присяги, то хай мене покарає суворий закон Української Національної Революції і спаде на мене зневага Українського Народу”.
Після перемоги у Другій світовій війні Українська Радянська Соціалістична Республіка, разом з радянською Білоруссю та Радянським Союзом в цілому, виступила співзасновником Організації Об’єднаних Націй.
Задля цього, з метою надання УРСР ознак повноцінної державності, були створені Народний комісаріат, тобто міністерство, закордонних справ УРСР та народний комісаріат оборони УРСР.
Вперше й в останнє військове відомство Радянської України, окреме від наркомату оборони СРСР, очолив генерал Василь Герасименко.
Проте окремого українського війська створено не було, присяги на вірність Радянській Україні ніхто не приносив, наркомат оборони УРСР виконував суто декоративні функції і вже за рік був ліквідований.
І ще більше сорока років українські хлопці вирушали служити до лав Радянської армії та ставали її офіцерами.
І всі вони давали присягу на вірну службу Радянському Союзу та радянському народу.
Та все змінилося, коли 24 серпня 1991 року Україна проголосила свій державний суверенітет та незалежність від СРСР, дні існування якого були вже злічені.
В той же день Верховною Радою України була прийнята постанова "Про вiйськовi формування України".
Третього вересня 1991 року першим міністром оборони незалежної України було призначено нашого земляка, уродженця міста Брянка Луганської області генерала Костянтина Морозова.
Нарешті 14 листопада Указом Президiї Верховної Ради було ухвалено текст Вiйськової присяги на вірність народу України.
Першим, хто привів свій полк до присяги на вірність українському народу, став полковник Вілен Мартиросян, вірменин за національністю.
Нарешті у січні – березні 1992 року до Вiйськової присяги на вiрнiсть народу України були приведені всі вiйськовослужбовцi та вiйськовозобов'язані, що виявили бажання служити Україні.
СХ:
Полковник Олександр Птушка, військовий комісар Луганської області та полковник Микола Пасічник, командир Луганського полку внутрішніх військ розповідають, як вони у 1992 році особисто складали присягу на вірність українському народу.
ЗК:
Щодо звинувачень колишніх солдат і офіцерів Радянської армії в тому, що вони зрадили присязі і не виступили на захист СРСР хочеться зауважити, що в її тексті було прямо написано:
“я всегда готов по приказу Советского Правительства выступить на защиту моей Родины - Союза Советских Социалистических Республик”.
Але “совєтскоє правітєльство” такого наказу так і не віддало.
СХ:
Полковник Олександр Птушка, військовий комісар Луганської області та полковник Микола Пасічник, командир Луганського полку внутрішніх військ розповідають, що військова присяга на вірність українському народові є цілком закономірною і не суперечить честі колишніх радянських офіцерів, хто б що про це не говорив. Адже український народ до 1992 року був частиною радянського народу ї, присягаючи йому, колишні радянські, а відтепер - українські офіцери просто пыдтверджували йому свою вірність у нових історичних умовах.
ЗК:
З часу проголошення незалежності нашої держави минуло 18 років. І весь цей час українські громадяни, які досягли цього віку і визнані гідними служити в українському війську кожного року проголошують ці прості і, в той же час, такі вагомі слова:
“Служу українському народу!”