Активний відпочинок, або пригоди на лоні природи
Кожному в житті чогось не вистачає. Звісно, грошей, скільки б ти не мав, не вистачає всім. Це наша суто людська вдача, головна відміна між "гомо сапієнс" та мавпою. Бог створив людей рівними в усьому, в тому числі і фінансових труднощах. Хтось, маючи великий талант або маленький блат, у поті лиця свого заробляє на хліб насущний з маслом та ікрою 50 тис. доларів на місяць. Інший, не такий до роботи беручкий, задовільняється 500 гривнями. Об'єднує цих представників роду людського те, що обидва ледь дотягують до получки. Як бачите, біда у всіх одна, будь ти визнаним спортивним меценатом Махметовим, чи звичайним сантехніком Хведею. Ріст доходів стимулює розширення духовних потреб. Якщо пересічному громадянину, щоб задовільнити свої естетичні смаки, цілком достатньо натанцюватися з дівчатами в барі, а потім, проводжаючи якусь із них додому, у теплому, але неосвітленому під'їзді поговорити про новий репертуар місцевого драмтеатру, то більш культурно розвинена особистість може отримати рівноцінну насолоду тільки у товаристві балерин зі всесвітньо відомої Гранд Опера у номері п'ятизіркового готелю або у найближчій до храму мистецтв паризькій сауні. Закони життя неспростовні: за радощі мусимо платити. Моя ж думка така: багатший той, чиї радощі не вимагають багато грошей. Думаю, ви зі мною погодитесь. Справжньому мужчині, щоб відчути всю повноту та радість життя, окрім улюбленої роботи, потрібно щось мати для душі. Для мене найбільша радість - активний відпочинок. Правда, не той, що оспівує один відомий поет. Цитую:
Коли я чую про активний відпочинок,
Всередині здіймається рефлекс.
Для мене відпочинок - добре випить,
Активний відпочинок – гарний секс.
Поет має рацію: секс, принаймні активний, - справа приємна, але мій відпочинок - спілкування з природою, бо природа - найкраще, що вдалося створити богові. А от із людством в творця, певно, вийшла промашка. Взяти хоча б мою жінку. Поки були молодими: повна гармонія почуттів і сімейних відносин, з літами ж характер у неї почав псуватися, навіть секс не завжди допомагає. Задля об`єктивності скажу: раніше я теж із жінкою на природу їздив. Але одного разу мій активний відпочинок у родинному колі ледве не перетворився на державний злочин. Якось вибрався я з сім`єю до перлини Поліського краю - озера Світязь. Улітку на Світязі пів-Луцька сидить, отже нудьгувати не доводилось. Вдень плавали, загоряли, ввечері юшку куштували з різними приправами, вночі в преферанс із сусідами грали. Відчуваю: здоров`я міцнішає з кожним днем. Спати майже ніколи, а воно й не хочеться. Дуже активний відпочинок виходить. Бувало, на брата більше літра тієї приправи до юшки перепадало, і ні в одному оці! Якось по обіді на жінку теж напала велика активність, і вона почала зауваження робити, буцімто я забагато приправи випив, на дівчат у бікіні по сторонах лупаю, а на неї ноль вніманія! Хтів я ій відповісти адекватно, озирнувся на всяк випадок навкруги - і тут мене ніби осяяло: така благодать навколо – озеро, ліс, пташки щебечуть, комарі дзижчать. Не став псувати сімейний клімат та спричиняти виробничий травматизм. Послав я жінку до тієї квітки, де поети здобувають натхнення, а гінекологи заробляють гроші, і пішов спілкуватися з природою. Взяв вудку, заліз на "матраса" надувного, відплив від берега, стьобаю окунців, нерви заспокоюю. Сонечко гріє, хвиля погойдує, десь далеко музика лунає. Зненацька охопила мене глибока, як озеро Світязь, меланхолія з приводу моральної недосконалості людства. Поринув у думи, незчувся, як задрімав. Прокидаюсь, матінко моя! Вітром матрац до протилежного берега прибило. А вже вечоріє. Що робить? Вирушив навколо озера пішки. Сунуся з матрацом у темряві, ніби примара, комарів по голому тілі ляскаю. Парочки з-під кущів, як зайці, від мене скачуть. Десь із дороги збився. Прийшлось на матраці чи то річку, чи то протоку форсувати. Коли розвиднілось, у якесь село вийшов. Таке воно собі чистеньке, акуратненьке, ніби в комунізм потрапив. Підхожу ближче, а на магазині SKLEP написано. Отакої! Замість комунізму у Польщу забрів. Зловили мене, стали на постерунку дибати. Особливу підозру на предмет контрабанди матрац викликав. Проткнув поліцай його ножем, ногою наступив, з дірки ніби цівка пари видмухнулась. В поліцаїв очі заблищали, як гудзики на їхніх мундирах, кричать на радощах: “О, то єст бяла прошкообразна субстанцья! Пшемит героїни! Руська мафья!” От дурні, думаю, до чого тут російська мафія, в нас свої олігархи не гірші. А вони на мої плечі показують і гергочуть: “ Пан єст вор в законє!” Зовсім “паньство” з глузду з`їхало! Це після служби в армії наколки залишились: на одному плечі – п‘ятикутна зірка, на другому – перехрещені автомати Калашникова. Однак із матрацом в них облом вийшов. Аналіз порошку показав, що то не героїн, а звичайнісінький тальк. Це митників ще більше насторожило. Вирішили, що матрац був відволікаючий маневр. Взялися завзято той героїн шукати. Ну, а де гола людина сховати може! Просвітили мене рентгеном, нахилили, усюди заглядають. Один наказує: “Открийцє рота, дихніть!” Я зі злості напнувся, аж з двох сторін подих вихопився. Того, що ззаду перевіряв, як вітром здуло. Кийком мене вперіщив і горлає: “Проше пана, то є вєльке свіньство!” А я теж кричу: “А то не свинство, мужчині привселюдно в інтимні місця заглядати? І взагалі, я громадянин суверенної держави і вимагаю консула!” “А, - кажуть, - пан хце консула! Тераз бендзє! Панє консулє, зайдьтє!” – і сміються харцизяки. Двері відчиняються, заходить амбал у білому халаті, зросту як брати Клички, а товщиною теж - як вони обидва, і гумову рукавичку натягує. Зігнув він мене та давай шурувати. Враження, скажу я вам, "непередаваєме". У чомусь почав розуміти різних любителів нетрадиційного або екстремального сексу, коли вони проголошують, що найвища насолода межує з болем. Боліло добряче, а от насолода з`явилася тільки тоді, коли процедура скінчилась. Видно, практики мало. Ось у таких приємних експериментах день пройшов. Ще два - дипломати у високих сферах домовлялися. На четвертий - відбулася екстрадиція.
Наші прикордонники також зустріли мене з великою радістю. Першим ділом протокола за порушення кордону склали. А потім почали проявляти бдітєльность. Кажуть, ти - американський шпигун. Я відповідаю, який я, до біса, американський, коли мене з Польщі депортували. Однак, в їхнього особиста логіка залізна, відчувається школа КГБ. “Все правильно, - каже, - а Польща - член НАТО, ось тебе ЦРУ і завербувало, щоб вивідав, у якому офшорі наші депутати та міністри резервні фонди держбюджету зберігають!” Я взмолився: “Схаменіться, люди! Мене поляки вщент змордували, ще й у рідних краях ворогом народу та демократії робите!” Не повірили, але методику змінили. Тут я вже не перечив. Принесли випивки, закуску, стали ми в карти грати, а контррозвідники, ніби випадково, різні провокаційні питання задають. Хоч у картах підфартило, трохи грошей виграв, зміг штани купити. Поки підозру у державній зраді знімали, минуло два дні. Третій день після трудів тяжких чекісти похмелялися, і мене за компанію залишили, бо я багато анекдотів знаю, а може, плекали надію наостанок розколоти… Приїхав додому - жінка скандалить, звіт вимагає: чого це я такий змарнілий та де можна було в одних трусах цілий тиждень вештатись. З жінкою то таке, помирилися. Є один ефективний засіб довести дружині, що з бабами справи не мав. Зате на роботі прогул записали, і штраф довелося сплатити: не треба було в начальника застави в карти вигравати.
Ось після цього прикордонного інциденту я ствердився на думці, що відпочивати треба без жінок, будь то своїх чи чужих, та подалі від спокус цивілізації, як Робінзон - на безлюдному острові. Підібрався в мене й однодумець, Леонідом звати, людина у всіх відношеннях приємна. По-перше, може випити, по-друге, має веселу вдачу, по-третє, чоловік освічений, у спілкуванні цікавий. Наших людей взагалі тягне до культурного спілкування. Це допомагає набратися розуму, енергії, позитивних емоцій чи просто набратися у приємному товаристві.
Отож на роботі я відпросився, буцімто треба везти жінку до хворої тещі, жінці сказав, що посилають у відрядження, коханці - що заробляю бали в сім`ї, а сам гайнув на рибалку. Приїхали ми з Льонею в глухе село на березі річки. В тамтешніх аборигенів взяли човна й ще кілька годин гребли до завітного місця. Це був невеличкий острівець. Природа буяє навкруги: ліс, річка, хащі з верболозу та очерету, і жодної душі. Така тиша, аж незвично. Ні тобі музики з приймачів, ні емоційних вигуків, що лунають, коли душа на природі розгуляється. Романтика!
Відпочивали ми з Льонею на славу. Ловили рибу, юшку варили. Льоня у своєму водолазному костюмі, бо вже осінь була, за раками пірнав. Чого ще треба мужчині для повного щастя! …Кажете теє, приправи? Була і приправа, але в міру. Питання, чи поважаємо ми один одного, після вживання юшки в нас із Льонею не виникало. Але на третій день "робінзонада" скінчилась. Я з острівця на берег приплив хробаків підкопати. Ніби машина гуде. Дороги сюди нема, чим доїхали? Може, джипом? І справді - крізь кущі машина проривається, справжнісенький тобі джип, тільки мініатюрний, нашого українського виробництва: ЛуАЗ Мотор корпорейшн, тобто "Волинянка". Виходять четверо мужиків, що в плечах, що в животах - богатирі! і до води руки мити. Видно, тую "Волинянку" через багно на руках несли. Стали речі розвантажувати. І справа в них налагоджена, любо дивитись. Один вигружає, другий намета ставить, третій вудки наживляє, четвертий наливає і закуску ріже. Вже і музика лунає, і вигуки пішли. Весело, далі нікуди. От халепа! Прощавай ідилія і ліричний настрій. Сам поки не вилізаю, з кущів спостереження веду. Бачу, один із рибалок у мій бік спішить. Я принишк. Він з другого боку куща присів, свою справу робить збирається. Тут мені згадалась стара мисливська побрехенька. Благо, лопата під рукою виявилась. Зробив чолов`яга діло, штани одягнув, а я поки з трофеєм подалі відповз. Він озирнувся на результат подивитись та як підскочить! Очі витріщив і по землі туди-сюди. Ото диво! Відчуття полегшення є, використаний папірець є, а кінцевого продукту нема! Він як заверещить : "Нечиста сила! Полтергейст!", і до своїх дременув. Я приплив на острів Льоні розповідаю. Чуємо, інші рибалки на те заворожене місце прийшли, але колезі не вірять, підозрюють, що він із них глузує.
Стали ми з Льонею радитись, як непроханих гостей позбутися. Льоня -хлопець начитаний, книжками на базарі торгує. “Пам`ятаєш, - каже, - який шок Робінзона Крузо вхопив, коли він босий слід на березі побачив. Треба і нам у цьому таємничо-містичному ключі діяти. Початок вже покладено.”
Пообідали ми обережно, без зайвого шуму, і я на розвідку пішов. Перетнув протоку, човна у кущах заховав і, ніби справжній син прерій, прокрався непомітно до табору бліднолицих. Рибаки вже встигли кілька дерев зрубати, розклали багаття, щось смажать. Біля води вудочки налаштовані з дзвіночками. Доложив Льоні обстановку. Він подумав, хитро посміхнувся і каже: “Є ідея!” Була у нас на хазяйстві дошка кухонна десь з півметра завдовжки у вигляді риби. Льоня хвоста трохи обтесав, зробив насічку, і стала та дошка подібна до відбитку ноги з пазурами на пальцях. Льоня вдягнув гідрокостюма, сіли у човна, попливли акцію проводити. Вечоріти почало, рибалки біля вогнища гомонять. Зробили ми кілька відбитків, ніби сліди з берега по багнюці у воду ведуть, самі з очерету спостерігаємо. Ось риба вудку тіпнула, задзвеніло. Чуємо: чоботами гуп-гуп-гуп! …Ї тиша, тільки вода плюскотить. Але невдовзі пролунало пару матюків, і мужик назад побіг. За півхвилини всі присунули. Один дрючка тримає, інший сокиру, обдивляються навкруги, до вудок обережно підходять. Почався обмін думками:
- Ведмідь!
- Сам ти ведмідь! У ведмедя лапа в половину коротша…
- Значить, людина!
- А куди дівся? Повз нас ніхто не проходив.
- Яка там людина! В мене 44-й розмір, а тут боса нога за мого чобота
довша, та ще й з пазурами.
- Пазурі в кожного вирости можуть. В моєї жінки манікюр на
руках не коротший.
- То може твоя жінка у цю пору в річці купається?
- Хлопці, а може то русалка чи водяний?
Тут дискусія припинилася, бо одностайно вирішили, що без 100 грамів
не розібратися.
Ми обпливли плесо і підповзли ближче до вогнища, благо, що вже стемніло. Мужики продовжували обговорювати свою незрозумілу пригоду. Видно, був серед них чоловік ерудований, зі всякими паранормальними теоріями обізнаний. Висунув він свою версію:
- Хлопці, я думаю, що ми зіткнулися з непізнаним. Це невловима
снігова людина сліди залишила. Я в журналі читав, що в того йєті зріст майже три метри.
- Не мели дурниць, - інший заперечує, - а то в тебе самого язик на три
метри виросте. Навіщо ускладнювати питання фактами, що наукою не доведені. Я людина тверезомисляча і далека від всілякої містики, як глист від вищої математики. Микола сам сліди наробив і над нами підсміюється.
- А ти, Василю, напився, і ніякого польоту хвантазії в тебе нема!
- Який там політ! Дай бог на землі встояти. А п`ю, бо маю горе.
- Це яке ж?
- Теє горе, що лікарі мені заборонили пити. Кажуть, алкоголь повільно
руйнує організм.
- То ми не спішимо. Будьмо!
Дзенькнули склянки, і знов заговорив той, що у надприродні явища
вірить:
- Ви можете сумніватися, а я на власні очі НЛО бачив…
Від їхнього реготу з очерету зірвалася зграя качок.
- А зелених чоловічків або чортиків не бачив? Треба менше пити…
- Чого смієтесь, дурні, слухайте…
Льоня торкнув моє плече і показав на берег. Ми хутенько повернулися на
острів та стали готувати наступну акцію. Суть ось у чому. Спеціально для нічної ловлі використовуються прозорі поліетиленові трубочки, наповнені хімічною речовиною. Коли трубочку зігнути, рідина змішується і починає світитися, а трубочку прикріпляють до поплавця. Розрізав я трубочку і Льоні на долоні накрапав. Він обличчя розтер, став зелений, мов Фантомас, ще й світиться. Знов припливли на берег. Льоня табір обійшов і з тієї сторони, куди оповідач лицем сидів, з-за куща визирнув. Розповідь про НЛО на півслові урвалася, і чоловік у нестямі залементував:
- Зелений чоловічок, зелений чоловічок! Хапайте його!
Але рибалки схопили не Льоню, а свого напарника і зв`язали його. Він,
бідолашний, борсається і репетує:
- Я хочу першим вступити у контакт з представниками позаземної
цивілізації!
Налили йому склянку та віднесли до намету. Рибалки перекурили, і розмова почала набувати більш приземленого змісту. Я давно помітив: про щоб чоловіки річ не вели, будь то космічні перельоти, або зростання добробуту у державі, у підсумку темою їх бесіди стануть стосунки з протилежною статтю. Хтось питає:
- Петре, ти в мене в офісісі був?
- Був.
- А що ти можеш сказати про нашу нову секретарку?
Той подумав, підкинув у багаття поліно і вагомо відповідає:
- Нічого конкретного. Бачив усього два рази, і то був п`яний, а вона
гола.
- А ось в мене сусідка…- почав третій співбесідник…
Потрібно було терміново повертати напрямок бесіди у потойбічне русло. Подалися ми з Льонею на берег до вудочок. Запливли човном за кущі, що
над водою звисали, я взяв тичку та став жилку чіпляти. Вудочки хитаються, дзвіночки заливаються, рибалки спішать рибу витягувати, а її нема. Знов вони насторожились, водяного недобрим словом згадують. Ми ж продовжуємо операцію згідно з розробленим планом. Як рибалки від берега відійшли, Льоня зліз із човна у воду, взявся за жилку крайньої вудочки і за кущем присів, тільки голова з води стирчить. Сіпнув він за жилку, прибігли рибаки, почали тягнути, а воно не йде. Вони у захваті поради дають:
- Попусти котушку, сом узяв!
- Ой, хлопці, тримайте мене, бо в воду затягне!
Вони потягнуть - Льоня потягне. Ото рибалка! Однак підійшов
вирішальний момент цієї комедії чи трагедії, як для кого. Льоня став потрохи відпускати жилку, а потім піднявся на весь зріст та з гарчанням з-за куща вискочив. А щоб вищім здатися, він заздалегідь плаща з капюшоном на дві тичечки схрещені почепив. Враження - ніби справжній велетень з води випірнув. Мужики навипередки рвонули до намету. Льоня вудочки на берег повикидав, побовтався з плескотом у воді, і повернулися ми на базу. Невдовзі чуємо: машину завели, і за півгодини нікого не залишилось.
Ми з товаришем ще день спокоєм понасолоджувались, а потім знов візитерів набралося: телебачення приїхало та дослідники паранормальних явищ. Нам строк підійшов додому вертатися. Не стали ми їх розчаровувати і тихесенько відпливли.
Ось таким і має бути справжній активний відпочинок. Хтось від душі веселиться, а комусь на все життя незабутні враження.
.