Знову туди ж. Туди де не була вже так довго. В місто, яке одночасно і любила і ненавиділа. Архітектура, вузькі вулички, бруківка, фонтани, безліч крамничок та кав’ярень, але майже кожен куток нагадує про нього. Вона ж уже змусила себе забути про нього і тут треба їхати. Та ще й всі готелі в місті зайняті. Лише один за п’ять кілометрів від міста може бути її. Але що робити? У неї ж зустрічі з цим надзвичайно важливим і вигідним клієнтом...
Довга дорога, дощ, тьмяне світло в тамбурі, де вона простояла майже всю дорогу вдихаючи один за одним міліграми нікотину.
Вона йому написала і відчувала, що прийде, неодмінно він зустріне її.
Нарешті прибули. Великий годинник на вокзалі поворушив стрілкою. „Тут! Ти вже тут! І нікуди не дітися.!”
Зійшла з вагону і ніби спід землі з’явився він. Все навколо закрутилося – стояв лише він і той годинник.
Він схопив її на руки і почав майже нахабно цілувати, а вона лише ніжно обійняла його гарне, гладенько підстрижене волосся.
Він взяв її маленьку валізу і запропонував руку. Запитував про роботу, зустрічі з клієнтами, дізнався про готель.
„Давай побудеш в мене. По-перше, майже центр міста. Три кімнати, всі зручності і жодних коштів. Ти там будеш сама – батьки поїхали до тітки на весілля в крим, тому все як для тебе.” – запропонував він.
„Згода!” – погодилася дівчина, а серце так бурхливо стукотіло і швидко-швидко ганяло кров по тілу.
Він відвіз її в квартиру і залишив. Ввечері о 18.00 вона пішла на зустріч, яка пройшла досить успішно і повернулася в свій, а точніше його дім.
Вона була тут вперше, але багато чого було тут так як в нього в квартирі, та і не дивно, адже він єдиний син своїх батьків.
Вона пішла в душ і знесилена впала на велике ліжко в спальні. Розморена вона відразу віддалася у владу Морфею. Прокинулася лише від холодного поцілунку в щоку. Він прийшов з продуктами. Почав щось готувати на кухні. Вона ж мовчки сіла на кухні за кухонним столом, колотила і сьорбала з чайної ложечки гарячий чай.
Він був ніби моторна бджілка – готував щось, мив, різав, розпитував її про зустріч, життя.
Вона відповідала коротко, мляво. А потім запитала рішуче і прямо:
„Ти залишишся?”
Він же взяв свій мобільний і знайшов номер якогось абонента.
„Привіт, мила моя! Ні, я не прийду до тебе. У мене є справи. Так дуже важливі! Все! Цілую! Дякую! Пробач, я б чесно дуже хотів. І я тебе теж кохаю! Цьом-цьом!” – короткий лицемірний дзвінок намалював усмішку на її обличчі. Підійшла до нього і обійняла, всунувши носика йому до підборіддя.
Чудова вечеря. Неоднозначні погляди, які намагалися нічого не видати. Вона вийшла на балкон. Біла тонка сигарета з ароматом шоколаду, її змерзлі пальці і скляні великі очі.
„Чому ти почала палити? Навіщо це тобі?” – запитав він, вийшовши на балкон і одягнувши куртку перед цим.
„Тепер покину...Через тебе... Вони були одні з небагатьох речей, які не нагадували мені про тебе, а тепер...” – глипнувши на нього як дикунка своїми великими очима, вона швирнула недопалену цигарку через балкон, холодною рукою провела по його небритій щоці, поцілувала і зайшла в кімнату.
...Вони заснули в кухні, серед безлічі фотографій, фотоапарата, яким вони тут же фотографувалися, двох чашок з випитим чаєм і безлічі цукерок і папірців від них. Вона прокинулась перша, зрозумівши, що лежить на підлозі, а головою на його руці. Від невимовного щастя, поцілувала його руку і заплющивши повіки, тихенько чекала доки він прокинеться. Та чекати довелося не довго – задзвонив телефон, що лежав поруч кухонним столом на табуретці. Вона потягнулась рукою. Дзвонила „Мила, люба, кохана моя”. Але вона лише усміхнулась і подумала: „Наївна...”
...І нехай сьогодні ввечері вона поїде, нехай знову буде згадувати, жаліти, плакати, нехай кине палити і постарається забути про нього, про того для якого вона не була і не буде коханою, любою, милою, а була, є і буде просто НАЙ-НАЙ-НАЙ...
08.11.2009 р.