Як то мріяти гарно, коли небо безхмарне твою душу заснулу закружляло увись
Ти над світом літаєш, його книгу читаєш і ніхто не голосить – „упадеш, повернись!”.
Свіжий вітер вітрилом розправля твої крила. Знов проміння ласкаве обвіває чоло.
А внизу зелен-нива, твоя юність щаслива, пропливає і меркне – все, що збутись могло.
Таємниче, незнане випливає з туману. Ти пірнаєш без страху у його глибочінь.
Ніби хто відкриває двері світлого раю на безмежжі якого пропада клекотінь...
Ти не знаєш, що буде Благодать, чи облуда. Ти не знаєш чи стрінеш там своє майбуття.
На порозі світання ти в полоні бажання і ледь-ледь розумієш, що нема вороття...
24.10.1985