Ось і знову осінь прийшла в наші гори. Тумани. Холоднеча. Сльота. Самотність.
Нарубаю дрівцят, розпалю в печі, присяду на часинку біля вікна – наслухатиму, чи не йтиме хтось повз моє обійстя, чи не загляне якась жива душа на димок, щоб обігрітися та й побесідувати про се-те...
Нема. Нікого не видно й не чутно.
Гірка самота облягає душу, наче туман гірські верхи.
Невже прийдеться не тільки перезимувати, але й звікувати отут, на обочі, нікому не потрібним, зайвим самому собі...