Реалити мультик Червячка Бульки

               
                Реаліті мультик Черв`ячка Бульки
                Казка
Черв`ячок Булька живе у невеликому будиночку разом із мамою, татком, старшим братиком Тіно та сестричкою Ромашкою у великому і дуже гарному підземному місті дощових черв`яків, із уздовж і впоперек густо переплетеними тунелями. Тунелів з кожним днем більшає, бо кожен дощовий черв`як, навіть найменшечкий, старається прорити їх силу-силенну.


Усе інше – як у звичайному місті: будинки, кав`ярні, магазини, дитячі садки, школи, музеї, стадіони, поліклініки, лікарні, автівки, ліхтарі… І черв`ячки живуть у своєму місті, як ми, люди, у своєму.


Зранку у Булькиній хаті звична метушня: мама з татком збираються на роботу.Умиваються, чистять зуби, снідають, одягаються.
- Тіно, Ромашко, швидше беріть портфелики, до школи час!
- Булько, не забудь пообідати і на вулицю не виходь, у тебе ж температура!
- Добре, мамо, не переживай…


Лише якусь мить Булька гадає, чим би йому таким зайнятись… Потім бере фарби…
Тих малюнків у його кімнаті - ціла купа! Більш за все Булька любить малювати дощ, бо більш за все Булька любить дощ… Коли ллє, як із відра, коли із того ЯКІЗВІДРА уже розлиті по асфальту великі калюжі, коли цілі бурхливі дощові каламутні ріки течуть уздовж доріг… Тоді можна міцно узятись за мамину руку і податись із нею, затамувавши подих, у Місто Людей, що знаходиться прямісінько над їх містом. Щоправда, Булька називає його Містом Дощу. Він людей ще жодного разу не бачив, а дощ – уже тричі…
Булька домалював калюжу. Йому запахло дощем…
- Нічого собі сила мистецтва! – подумав він словами, що чув колись від татка… Рвучко поставив пензлика у банку з водою.


За мить Булька уже за дверима. Ще трохи – і він у стрімкому тунелі. Булька уже точно знає: там, угорі, йде дощ!
… Він навіть не встиг озирнутись довкола, коли дістався поверхні, як велика сильна хвиля дощового потоку підхопила його та понесла.
- Я без мами зміг дістатися великої калюжі! – зрадів черв`ячок. – Дивіться усі!!!
Калюжа  просто ходором ходила від великих крапель, що падали з височенної сірої стелі і утворювали великі прозорі бульбашки! Ці бульбашки Булька просто обожнював, за що його, власне, Булькою і прозвали…
Спочатку він пірнав до дна калюжі, потім підбирався обережненько так ізнизу під саму бульбашку і встромляв у неї свою голову… Отоді ставалося справжнісіньке диво: усе довкола робилося вигнутим: і дерево, і великий будинок, і навіть стовп з ліхтарем нагорі… Бульбашка дзвінко лопалась – усе випрямлялось… Але якщо не ловити гав, а швиденько залізти в іншу, диво  повторювалося знов… От і зараз Булька милувався світом, що то вигинався, то випрямлявся завдяки дощовим бульбашкам та його, Бульковому, погляду із них…
Та раптом дощ над його калюжею припинився, бо до неї підійшов хлопчик із великою бульбашкою у руці. Він уважно розглядав Бульку.
- Привіт! Ти хто? – спитав хлопчина.
- Я Булька… А ти хто?
- А я Тарасик…
- Це у тебе бульбашка така велика?..
- Ні, це парасолька… Вона від дощу захищає…
- А навіщо від нього захищатись?..
- Щоб не змокнути…
- Від дощу дощова булька захистить, якщо влізти до калюжі й знизу застромити у неї голову…
- Мені мама не дозволяє до калюжі влазити…
- А-а-а… - зрозуміло закивав головою черв`ячок. – Мені теж мама не дозволяє… А  ще вона каже із ліжка не вставати, коли я хворію… І лікаря відразу викликає…
- І моя теж…- сказав Тарасик, раптом закашлявшись. - А ще мама мені чай малиновий робить і каже, що неодмінно його треба пити гарячим…
- А хочеться чогось холодного, бо і так гаряче від температури? – здогадався Булька.
- Авжеж-авжеж… - зраділо продовжив Тарасик. - А ти одного разу, коли взимку хворів, через вікно діставав бурульку, щоб полизати її, бо так жарко було… а мама це помітила і сварила?
- А… звідки ти це знаєш про мене?.. – здивувався черв`ячок.
- Це трохи дивно… Але у нас стільки спільного, Булько!.. – задумливо проказав хлопчик.
- Ой, Тарасику, мені ж додому час!- стривожився раптом Булька. – І якщо я правильно зрозумів, то і тобі теж?
- Ти все правильно зрозумів… - трохи винувато посміхнувся Тарасик. – А давай будемо з тобою дружити!
- Давай!.. Тільки у дощ!
- Гаразд! Тоді до наступного дощу, Булько!
- До дощу, Тарасику!


                ***
… Булька намалював Тарасика із його дивною булько-парасолькою… Тарасик на його малюнку посміхався… Так само, як він посміхався Бульці у Місті Дощу…

                ***
- Не будіть Бульку! Нехай спить! Напевно, знову температура піднялася… Доведеться завтра лікаря викликати, - шепотіла мама…
- Ой! Дивіться! А він людину намалював, хоча ще ніколи її не бачив, - вигукнув Тіно.
- Нічого собі сила мистецтва!!! – зачудовано зрадів тато, розглядаючи малюнок сина.

Але Булька того вже не чув… Він солодко спав…