Перевод Петро Домаха
http://proza.ru/avtor/dionisiy
«Брату» на украинском языке.
Знаєш, брате, хто здатен тисячі разів померти й ожити? Книги.
Вони помирають на книжкових полицях, закривши свої «вуста», але оживають тої миті, коли до них торкаються руки людей.
Книга, залишена в кімнаті з трохи відкритим «ротом», дозволяє вітерцю гортати сторінки, і тільки побачить перед собою людські очі – починає розповідати, дивувати, відволікати від навколишнього світу. Змушує плакати, сміятися...
І... щось таки перевертає в житті свого «слухача» та «глядача».
Обкладинка книги – її вічний саркофаг, а тілесні сторінки живуть часом довше самих мумій.
Брате! Навіщо я вимазую цю невинну десть? Пишу тобі то про кохання, то про щастя...
Адже в мене є й інші справи мирські. Лежать дровітнею в кутку сумління.
Напевне тому й пишу, бо думки оповили голову, як жимолость.
У серці давно панує багатоголосся: причаїлися за кожною аортою страх, смуток, відчай і багато ще різних «голосів» владних.
Ти помітив, брате? У житті чимало відбувається такого, чого людина не очікує.
Від римування – до смерті. Душа людини – загайна річ. Що їй століття земне?
Поки Боги невсипно поглядають на дітей своїх грішних, ті тягнуться за часом та ще й докоряють собі за власні почуття.
І тільки горобинно-червоне небо на заході здається досконалою картиною отій душі, що розтерзана коханням і все шукає чогось барвистого, намальованого Богом.
Десь над полями царює суховій. А зовсім поруч – шарпається чиєсь серце, відбиває останній пульс.
Не шкодуй свого віку, розтраченого на кохання. Не шкодуй!
Бути семижильним і самотнім, то така, брате, нудьга...
Текст на русском языке здесь:
http://www.proza.ru/2010/12/02/609