Русская версия моего украинского стихотворения посвящается
Наташе Ружицкой, талант которой окрылил мое вдохновение.
Мій сум сягає вище неба.
Його нічим не можна зупинити.
Природний оптимізм, я вірю в тебе,
Й що з серцем краєним я зможу жити.
Не просто жити, зі сльозами на очах,
Забувши як кохання надихало,
А знову розпочати дивний шлях,
Де б в серці крига від тепла розтала.
Всякчас близьким бажаючи тепла,
Я не завжди його до себе мала.
І вдячна тим, від кого все ж змогла
Отримати те щастя, що бажала.
Зберу до купочки людської доброти дива,
І встановивши з них в душі опору,
Я поселю надію в чисті джерела,
Які з’єднавшись стануть синім морем.
Моїм безкрайнім синім морем,
Яке відносить хвилями тугу,
Та відганяє чистою водою горе,
Змиває з берега душі журбу.
_____
Моя печаль взлетает выше неба.
Ее ничем нельзя остановить.
Мой оптимизм, в тебя я верю,
И в то, что с рваным сердцем можно жить.
Не просто жить, печально, со слезами,
Забыв о крыльях, что дарует нам любовь,
А в новый мир войти с открытыми глазами,
И льда оковы растопить у сердца вновь.
Желая и даря всем близким теплоту,
Я не всегда от них ее имела.
И благодарность выразить хочу
Тем, кто сумел меня счастливой сделать.
Я соберу в охапку доброту людей,
Из волшебства добра я сделаю опору,
Что жизни стержнем будет всей моей,
Дарует радостной надежды море.
Надежда и опора – это море,
Которое уносит волнами беду,
И отгоняет чистою водою горе,
Смывает с берега души тоску.