Трах-тарах! –
Тарабах!Тидиш! –
і травнева злива!
– Щасти, щаслива...
Грім у литаври лупить щосили – бух!
Грім забиває дух...
Запах озону паморочить, волоче-мороче –
Хоче!
Ця весна
вабить феромонами,
бавиться, ніби цяцьками, гормонами,
і біжить дівчинка –
у халатику коротенькому –
(серце тенькає!) –
У обійми
(травневої зливи?) –
Нє, коханця шальоного, молодого...
– На Бога,
куди ти летиш, небого? –
Люди з-під козирка зупинки, як з-під грибочка казкового, що росте не по днях...
– Ах!
ВІН мене кличе!!!
....Злива стискає губки, у зливи криве обличчя.
У зливи пам'ять коротка, реакція хвороблива.
Мабуть, ревнує.
Знаєш, ця злива – така злива!
Злива регоче. У зливи істерика. Злива – жінка.
Зливає сльози свої нам на голови горопашні.
У зливи типова логіка й поведінка,
Як на блондинку. Зливу дратують любовні шашні
Ті, що не з нею... Тому - ані руш! Ти ж вар'ятка! Дурка!
– Та наплювати. Ну змокну, подумаєш! Ну й буду, як мокра курка!
Що із того? Він мене любить суху і мокру, із пекла, дощу та раю,
Він для мене – я точно знаю! – рушник наготові тримає,
А це, погодься, риса в житті важлива...
...Теплі калюжі лоскочуть ноги засмаглі.
По спині періщить злива.
А дівча – як лоша! Як лошиця замилена,
Мчить навздогін,
Подолавши бар'єри цього іподрому – останню зону...
...І халатик до тіла приклеєний,
і у вухах – чи грім, чи дзвін,
І у венах – первісний поклик
любові,
немов озону.