Ч І Б І С И
Якось у мене з колегою Галею зайшла розмова про
цінності.
- У моїй сім’ї є дві вартісні речі — мамина настільна лампа із скляним зеленим верхом
і бабусина ікона, намальована невідомим сільським богомазом, -
сказала я. - Обидві речі уже антикварні — їм більше п’ятьдесяти років.
- А у мене від діда залишилася срібна ложечка, мо-
нета царських часів, німецький годинник і табакерка. На ній якісь візеруночки, які не
повторрюються. Вона,
здається, теж срібна, почорніла, треба буде почистити.
- О, так маєш справжні раритети!..
- Якби я знала, що ці речі чогось варті, я продала б
їх, - відповіла Галка.
- А як же пам’ять про діда?
- Якщо комусь з моїх рідних треба була б допомо-
га, я продала б все не роздумуючи. Як ти думаєш, доро-
го зараз коштує старе срібло?
Минає тиждень чи два по тій розмові.
Одного ранку застаю свою колежанку в кепському
настрої.
- Ти знаєш що вчудила моя мати? Вона продала мою спадщину! І срібну ложечку,
і монету 1860 року, і
годинник “ Шведер ”і табакерку з чібісами. Залишила собі лише театральний перламутровий
бінокль. Уявляєш? Навіть не спитала!.. Це ж пам’ять про діда. Ці речі війну пройшли, люди, може,
голодували, але ж
не продали. А мати за 900 грн. віддала на лом. Як вона
могла зі мною так вчинити?..
Так невпізнанні раніше у візеруночках чібіси, які не повторювалися двічі на табакерці,
навіки закарбувалися
у пам’ять Галині.