Хто я? Не знаю. І не знає ніхто, навіть я сама…
А сніг все падав, заколисуючи місто своєю казкою, обіцяючи дива, ті нездійсненні дива дитинства. Я вас памятаю, все ще мрію, надіюсь, хоча розумію, що це безглуздо.
Чому? Не знаю.
А так багато питань… Та відповідей не існує… А може вони є, та нікому їх озвучити. Те, що давно існувало – кануло в минуле, розсипалось курганною землею під тягарем часу. І все зникло, забулось, стало Минулим. І вже не залишилось тих, хто пам’ятає імена старих молодих богів, а з ними і таємниці всього сущого.
Хто ми?
Клавіши то чорні, то білі, - і музика зими лунає, наповнюючи тугою, печаллю і надією.