В День Рождения Лины Костенко

Татьяна Столяренко-Малярчук
Я не могу её поздравить лично, но шлю ей посыл любви и посыл своих самых лучших пожеланий!

Понимаю, что, может быть, сложно читаются эти стихи, но в День Рождения Лины Васильевны
они просто должны прозвучать:


Приснился мне как-то странный базар:
бродили по полю люди,
а там для них разных,
для щедрых и скряг,
продавались разные Судьбы.
Не хуже царевен были одни,
иные – бедны, как Миньоны.
Кто-то Судьбу покупал за гроши.
А кто-то платил миллионы.
Кто-то счастьем своим заплатил.
Кто-то совесть отдал, как чек.
Платил кто-то - золотом золотым.
А кто-то ещё неизвестно чем.
Судьбы-гадалки дни тасовали,
и к покупателям льнули.
Судьбы сами ко мне набивались.
И только одна отвернулась.
А я смотрела в лицо ей одной,
душою звала, глазами ...
- Ты меня не возьмешь, все равно, -
Нехотя мне сказала.
- А может, возьму?
- Но прошу не забыть -
сказала она строго, -
что за меня надо жизнью платить.
Бед принесу тебе много.
- За что же такая большая цена?
Зовут как?
И кто ты такая?
- Поэзия мне - родная сестра.
А мать наша - правда людская.
И я приняла ее, словно закон.
И чудо случилось большое:
ночь убежала. Закончился сон.
Судьба же осталась со мною.
Её выбирала сама я себе, -
теперь, на всё в жизни, один есть ответ:
К моей избраннице, к Судьбе,
обид моих, претензий нет.

Ліна Костенко

Наснився мені чудернацький базар:
під небом у чистому полі,
для різних людей,
для щедрих і скнар,
продавалися різні Долі.
Одні були царівен не гірш,
а другі – як бідні Міньйони.
Хту купляв собі Долю за гріш.
А хто – і за мільони.
Дехто щастям своїм платив.
Дехто платив сумлінням.
Дехто – золотом золотим.
А дехто – вельми сумнівним.
Долі-ворожки, тасуючи дні,
до покупців горнулись.
Долі самі набивались мені.
І тільки одна відвернулась.
Я глянула їй в обличчя ясне,
душею покликала очі…
– Ти, все одно, не візьмеш мене, –
Сказала вона неохоче.
– А може візьму?
– Ти собі затям, –
сказала вона суворо, –
за мене треба платити життям.
А я принесу тобі горе.
– То хто ж ти така?
Як твоє ім'я?
Чи варта такої плати?
– Поезія – рідна сестра моя.
А правда людська – наша мати.
І я її прийняла, як закон.
І диво велике сталось:
минула ніч. І скінчився сон.
А Доля мені зосталась.
Я вибрала Долю собі сама.
І що зі мною не станеться, –
у мене жодних претенсій нема
до Долі – моєї обраниці.