МОВА УКРАІНСЬКА
"КИМ БУТИ?"
-- саме так називалася профорієнтаційна бесіда. П'ятикласники, підбадьорені
Ганною Прокопівною, вголос обговорювали переваги різних професій --
менеджера, директора малого підприємства, офіціанта, банкіра... Відчувалося,
що до цієї бесіди клас підготувався неабияк, кожен з учнів виявив певні
знання в галузі обраної спеціальності, отже, незабаром клітинки класного
журналу були заповнені "п'ятірками". Порожньою лишалася тільки одна...
-- А чого ж мовчить наш Вітя Некислий? – здивовано запитала Ганна Прокопівна,
поглянувши на маленького очкарика, що ледь виднівся з останньої парти. --
Чи він ще не обрав собі справу до душі?
Вітя Некислий, зачувши своє прізвище, повільно підвівся.
-- А ви сміятись будете, -- відповів ніяково.
-- Оце ще! -- сплеснула руками Ганна Прокопівна. -- Хіба ж можна сміятися з
професії? У нас кожна праця почесна, якщо людина віддає їй усі свої сили й
натхнення, -- вона підійшла до Віті й поклала руку на його плече. -- Ну?
-- Я буду цим... -- зам'явся Вітя. -- Ну, зараз про них багато пишуть, по
телевізору та радіо розказують...
Клас принишк. Ганна Прокопівна очікувально дивилася на сором'язливого Вітю.
-- Екстре... -- замислився він. -- Ну, цей... Екстре... стремістом.
-- Ким?!
-- Екстремістом... -- тихо повторив Вітя, втискаючи голову в плечі...
Впав класний журнал із рук Ганни Прокопівни. Запанувала тиша. З ревом
реактивного літака навколо люстри кружляла муха.
Ввечері Вітіна мама повернулася додому дуже пізно, бліда та перелякана.
Знайшовши стару валізу, чомусь почала збирати теплі речі. Потім,
покопирсавшись у книжковій шафі та на антресолях, витягла річні комплекти
Літературної України", журналів "Березіль" та "Дзвін" замкнулася з усім
цим у туалеті. Аж до ранку звідти тхнуло димом та щохвилини спрацьовував
бурхливий унiтазний бачок.
Вітін тато, повернувшись із нічної зміни, кинув на стіл трудову книжку з
останнім записом про звільнення з посади в зв'язку зі скороченням, знайшов
у "Слобожанському комсомольці" об'яву про конкурс на заміщення вакантної
посади нічного сторожа, мерщій кинувся за вказаною адресою.
Відмінник Микола, старший Вітін брат, вперше за все життя приніс одиницю з
улюбленої хімії.
Красуня Аделаїда, старша Вітіна сестра, всю ніч проплакала -- її наречений
Левко раптом передумав одружуватись і гайнув кудись на Камчатку...
А через два дні, терміново викликаний з педагогічного семінару, з
самісінького Оксфорду, директор школи Мусій Феоктистович викликав Вітю до
свого кабінету.
-- Так ким же ти, гидотнику, мрієш бути?! -- люто ворочаючи очима, гримнув
він.
-- Ану, кажи! -- тупнула ногою Ганна Прокопівна.
-- Цим...
-- Ким — цим?!
-- Я ж казав... слово таке складне... Естре... стресенсом.
-- Що?!
-- Ек... екстрасенсом. Що людей лікує нетрадиційними цими... методами, --
гучно заплакавши, пояснив Вітя Некислий.
Директор мовчав. Він тільки-но побачив на своєму столі вчорашню
телефонограму-розпорядження з міністерства освіти: "Школу закрити. На її
місці планується будівництво виправно-трудової колонії загального режиму".
Підпис, печатка.
(1989)