Среди выходцев из Украины, которые работали в Других странах, были выдающиеся учёные в отрасли невропатологии.
Кроме научных исследований, направленных на изучение патогенеза разных болезней нервной системы, поиск новых методов диагностики и лечения, они также много внимания уделяли развитию медицинского образования и усовершенствованию системы здравоохранения.
Среди них были профессора, заведующие кафедрами, авторы руководств и учебников, директоры клиник и научно-исследовательских институтов Других стран.
Им принадлежит приоритет применения номых методик и описания разных заболеваний и их симптомов. Многие из этих деятелей отдавали для развития науки и здравоохранения населения личные денежные средства и не жалели времени для активной общественной деятельности.
Это Г.И.Россолимо, М.С.Маргулис, Е.Л.Вендерович, Ю.Сороко, Е.Грабарчук, Б.Роздилский, О.Горникевич.
Серед вихідців українського народу, які працювали в Інших країнах, були видатні вчені у галузі невропатології.
Крім наукових досліджень, спрямованих на з’ясування патогенезу різних нервових хвороб, пошук нових методів діагностики і лікування, вони також багато уваги приділяли розвиткові медичної освіти та вдосконаленню системи охорони здоров’я.
Серед них були професори, завідувачі кафедр, автори керівництв і підручників, директори клінік та науково-дослідних інститутів.
Їм належить пріоритет застосування нових методик та описання різних хвороб і їхніх симптомів. Багато з цих діячів віддавали для розвитку науки та охорони здоров’я населення власні кошти і не шкодував часу для активної громадської діяльності.
Однією з яскравих особистостей у галузі неврології був Григорій Іванович Россолимо (1860-1928), уродженець м.Одеси, який вважається засновником психоневрології дитячого віку. Після захисту докторської дисертації він очолював клініку нервових хвороб Московського університету при Ново-Єкатерининській лікарні і читав курс нервових хвороб. У 1901 р. він брав безпосередню участь у створенні “Журнала невропатологии и психиатрии им.С.С.Корсакова”, вкладаючи у його видання свої власні кошти і протягом 27 років (до кінця життя) був його відповідальним редактором. Він також на власні кошти заснував у м.Москві першу у Європі клініку нервових хвороб дитячого віку, яку в 1917 р. подарував І Московському університетові. Його було обрано завідувачем кафедри і директором клініки нервових хвороб І Московського університету і директором Неврологічного інституту ім.О.Я.Кожевникова. Академія Філадельфії, Римська і Паризька Академії наук обрали його своїм членом за вагомий внесок у розвиток науки. Він описав нові патологічні рефлекси, які мають діагностичну цінність. Один з них названий ім’ям автора (рефлекс Россолимо). Він сконструював ряд оригінальних приладів (прилади Россолимо), які використовувались для неврологічних досліджень, а також у навчальному процесі для викладання неврології (індивідуальний динамометр, клонограф для реєстрації гіперкінезів, мозковий топограф, діадохокінограф, ортокінометр, дермографометр, світлова модель мозку тощо). Він був одним з піонерів-невропатологів, які зважились на хірургічне лікування хворих з пухлинами мозку. Першим у м.Москві він почав практикувати у своїй клініці люмбальну пункцію. Він вважається засновником психоневрології дитячого віку. У 30-ти зі 100 своїх наукових праць він висвітлює питання виховання і лікування дітей. Він вивчав особливу форму дитячого рецидивуючого гіпертрофічного поліневриту, яка була названа його іменем. Заклик до суспільства, сім’ї, школи чуйно ставитися до дітей і підлітків, попереджаючи катастрофи особистості, звучить у його роботах (“Страх и воспитание”, “Дурные привычки у детей и борьба с ними”, “Искусство, больные нервы и воспитание”, “Планы исследования детской души”, “О ненормальных элементах в характере ребёнка”, “Экспериментальные исследования больных и учащихся”, “К вопросу о душевных катастрофах в юношеском возрасте”. Особливістю наукової діяльності Г.І.Россолимо був постійний пошук об’єктивних методів реєстрації порушень нервових і психічних функцій, намагання зв’язати в одне ціле невропатологію і психологію. Він запропонував метод (індивідуально-психологічний профіль), який у ті часи був широко розповсюджений у педагогіці, прикладній психології, судово-медичній і трудовій експертизі. За допомогою нього Г.І.Россолимо намагався робити висновки про працездатність і наявність здібностей у людини з метою поставити психологію на службу практиці. Не дивлячись на те, що цей метод мав недоліки, він привернув увагу лікарів до вирішення проблеми пошуку об’єктивних методів дослідження психічних процесів. У зв’язку зі 100-річчям з дня народження вченого одна з вулиць м.Москви була названа іменем Г.І.Россолимо. [1,2,3].
Автором першої оригінальної праці про нейроінфекції був Михайло Семенович Маргуліс (1879-1951), який теж народився в м.Одесі. Протягом 25 років він працював у неврологічному відділенні Старо-Єкатерининської лікарні. З 1918 р. був професором кафедри нервових хвороб Московського університету. Протягом 20 років (з 1931 р. і до кінця життя) очолював кафедру нервових хвороб Центрального інституту удосконалення лікарів. У роки Великої Вітчизняної війни був головним невропатологом евакогоспіталю Новосибірської області, а потім старшим інспектором-невропатологом лікувального відділу управління евакогоспіталю. Він вперше в СРСР застосував в експерименті метод контрастної рентгенографії (введення торотраста субарахноїдально і в периферійний нерв). Користуючись цим методом, він довів, що існує сполучення між субарахноїдальним і периневральним просторами. Вивчаючи динаміку нейроінфекцій експериментально і патологоанатомічно, він виявив поетапне розповсюдження інфекційного процесу по невральних шляхах. Він описав клініку і патоморфологію гострого епідемічного і спорадичного енцефаліту; першим в СРСР розпочав вивчення підгострого прогресуючого поліомієліту; вивчив гострий розсіяний енцефаліт і виділив його збудника (сумісно з В.Д.Соловйовим і А.К.Шублаузе). Його перу належить 10 монографій, керівництво з неврології, яке було першою в СРСР оригінальною працею з нейроінфекцій; був співавтором підручника нервових хвороб, що видавався тричі. [4,8].
Значний внесок у розвиток невропатології зробив і Євген Леонідович Вендерович (1881-1954), уродженець м.Харкова. Протягом 45 років (з 1910 р. і до кінця життя) він працював у І Ленінградському медичному інституті ім.І.П.Павлова, пройшовши шлях від позаштатного асистента до професора кафедри нервових хвороб. Він розробив оригінальний метод виготовлення безперервної серії зрізів через увесь головний мозок людини з метою вивчення ходу проекційних і асоціативних систем головного мозку; дав нове розуміння патогенезу хореїчних судом, нарколепсії, хвороби Тей-Сакса; запропонував класифікацію закритих травм головного мозку; описав так званий ульнарний дефект при ураженні пірамідного пучка; сумісно з М.П.Нікітіним зробив детальне описання нової форми хвороби (церебропірамідний інтеркортикальний склероз). У роки Великої Вітчизняної війни працював у госпіталях м.Ленінграда (зараз м.Санкт-Петербург). [5,6].
Розвиткові неврології присвятили своє життя Юрій Сороко (1912-1968), уродженець Волинської області, керівник неврологічного відділу лікарні у м.Нью-Йорку та Євген Грабарчук (народився у 1920 р. в м.Тернополі), викладач у Медичній і Дантистичній школах штату Нью-Джерсі; він брав активну участь у громадському житті і надав значну допомогу дітям Чорнобиля та лікарням у м.Києві.
Професором невропатології Саскачеванського університету в Канаді став вихідець з України Богдан Роздільський (нар. у 1916 р.), який був автором близько 100 наукових праць, присвячених питанням патології нервової системи, вроджених дефектів мозку, інфекційних та дегенеративних процесів нервової системи, а також експериментальних праць щодо проникності судин мозку, в яких уперше застосував метод авторадіографії. Він досліджував токсичність жовчового барвника білірубіну на нервову систему новонароджених (так званої ядерної жовтяниці).
Важливе відкриття у галузі невропатології зробив уродженець м.Львова Олег Горникевич (нар. у 1926 р.), професор фармакології і психіатрії Торонтонського університету, голова департаменту психофармакології Психіатричного інституту ім.Клярка в м.Торонто (Канада), автор понад 250 наукових праць, співзасновник і член групи дослідників екстрапірамідних хвороб (Світова федерація неврологів). Головним напрямком його досліджень було біохімічне і фармакологічне вивчення ролі невротрансмітерів у нормальній і патологічній функції мозку, зокрема у мозку людини з неврологічною патологією. У 1960 р. він відкрив у хворих на недугу Паркінсона брак дофаміну в смугастому тілі, у 1961 р. – протипаркінсонову дію L-дофа. Біохімічно-фармакологічні досліди він проводив також при хворобі Гантінгтона (депресія і шизофренія) та інших розладах базальних гангліїв, а також при епілепсії. За свої дослідження він отримав багато нагород. У 1976 р. його запросили на посаду професора і директора Інституту біохімічної фармакології Віденського університету. В Австрії він став співзасновником і президентом Українського Лікарського Товариства цієї країни. [7].
Отже, представлений матеріал свідчить про те, що діяльність видатних вихідців з України, які працювали за її межами, мала велике значення для розвитку невропатології як науки. Ці вчені також відіграли значну роль у вдосконаленні медичної освіти та поліпшенні системи охорони здоров’я населення.
Література
1.Бодрецов И.И. Г.И. Россолимо – выдающийся отечественный учёный и общественный деятель // Советская медицина. 1969. – №4. – С.151-154.
2.Брусиловский Л.Я. Григорий Иванович Россолимо (К 100-летию со дня рождения) // Журнал невропатологии и психиатрии имени С.С.Корсакова. –1960. – Т.60. – Вып.12. – С.1670-1671.
3.Венгрова И.В., Егорышева И.В., Рабинович Р.С. и др. Знаменательные и юбилейные даты истории медицины 1978 г. // Советское здравоохранение. – 1978. – №3. – С.92.
4.Венгрова И.В., Егорышева И.В., Рабинович Р.С. и др. Знаменательные и юбилейные даты истории медицины 1979 г. // Советское здравоохранение. – 1979. – №5. – С.70.
5.Венгрова И.В., Рабинович Р.С., Сердюк Г.В. и др. Знаменательные и юбилейные даты истории медицины 1981 г. // Советское здравоохранение. – 1981. – №1. – С.75-76.
6.Евгений Леонидович Вендерович (некролог) // Журнал невропатологии и психиатрии имени С.С.Корсакова. –1955. – Т.55. – Вып.1. – С.79.
7.Пундій П. Українські лікарі. – Львів – Чикаго. – 1996. - Книга ІІ. – 448 с.
8.Роговер А.Б. Маргулис Михаил Семёнович // БМЭ. – 1980. – Т.13. – С.421.