Каждый из нас, наверное, интересовался, что же означает название страны, в которой живем. И удовлетворяют эту заинтересованность существующие объяснения?
Распространенное толкование хоронима* Украины: «пограничная территория», «пограничная земля», собственно «окраина» - от край, у края (у края).
Другое мнение - от омонима край, то есть «страна», «родной край», «своя страна».
Украинский историк С. Шелухин когда-то предложил, а затем писатель В.Скляренко поддержал и такое объяснение: от гипотетического древнерусского глагола украяти - «отрезать», «отделить» (определенную территорию). Поэтому, якобы, древнерусские княжества стали называться украинами.
Все эти толкования основаны исключительно на славянской лексике, сложившейся на первую половину II в тыс. по Р.Х. А не является ли этот хороним древним?
Среди древних языков ведущее значение имеет язык древнеиндийская, известная также как индоарийская или санскрит. Использовать ее для поисков семантики отечественных топонимов побуждают два фактора:
1) По многим гипотезам Украина входила (исключительно или в ряду немногих других территорий) до праотчизны индоевропейцев. Здесь можно вспомнить исследователей XIX в. Р.Летема, Ф.Шпигеля, В.Бенфея, А.Потебню, К.Риттера, Ф.Боппа и археологов и лингвистов ХХ в., Как П.Кречмер, В.Георгиев, Г.Чайлд, М.Гимбутас, С . Пигготт, В.Софронов, Е.Грантовський, В.Абаев, Т.Гамкрелидзе, Иванов, В. Даниленко, Ю.Шилов и др.., внесших весомый вклад в исследование индоевропейской древности. Так, использование санскрита как древнего языка, сохранившегося в широком объеме и приблизительно на тысячу лет (речь о санскрит Вед) старше классического древнегреческого и еще на полтысячелетия - латинскогой, и который является основой для всех современных индоевропейских языков, абсолютно уместным.
2) Как доказывают выдающийся лингвист и лексикограф Олег Трубачев, чьи студии "Indoarica в Северном Причерноморье" стали ныне классикой, а также украинский индолог Степан Наливайко, речь древнего оседлого, туземного населения Украины была близка к индоарийской, ближе, чем к древнеиранской (потому пришлых скифов и сарматов наука считает ираноязычными, - хотя в этом вопросе не все так однозначно).
Толчок для исследования предоставил отечественный летопись «Повесть временных лет» (ПВЛ).
Мы обратили внимание то, что в ПВЛ бактрийцев - жителей древней страны Бактрии, что в верховьях Амударьи, между хребтами Памира и Гиндукуша - назван уктрианамы. Что общего между формант ук-и бак-/вак-? Ответ же дает санскрит: uk и vak - также uc (уч) и vac (вач), одинаковы, как и в украинском языке, согласные к и ч взаимно замещались - синонимы, а точнее - формы одного корня.
Глагольная основа vac - «говорить».
Uk, vаk, vаc - «слово», «речь», «язык», «разговор», «голос», «звук», «шум».
Лексемы ukta, ukti, vаkya, vacana, vacas, vаc; также означают «слово».
Uktar, vaktar - «учитель», «оратор».
Вачи - одно из имен (прозвищ) богини красноречия и знаний Сарасвати.
Борис Яценко, исследователь древнерусских письменных памятников, высказал мнение, что уктрианин - это «учитель», «носитель слова», и именно здесь следует искать истоки этнонима украинском, который происходит от исторически известных укров.
Так, в первых веках н.э. на берегах Балтики существовало племя укры. Соответствующая прежнем расселению укров часть балтийского побережья в немецком языке до сих пор называется Уккермарк (Uckermark). Сосуществовали они рядом с ругами, ваграми, варнами, и даже на тех же территориях. Слишком вероятно, что укры - это другое название вагров. По крайней мере, все перечисленные этнонимы по семантике является синонимами, но об этом подробнее будет ниже.
По мнению Б.Яценка балтийские укры родственные приднепровским полянам-русам и были для них учителями-брахманами (ВК вспоминает двух волхвов-укров Ухориза и Ословеня). И это якобы укры под именем варягов основали Киевскую Русь, и поэтому, название Украина пошла именно от укров. Но для обоснования своей концепции Б.Яценко не находит, по нашему мнению, достаточно убедительных аргументов.
Тем не менее, возвращаясь к санскритской лексики по словам с корнем uk, есть не только значение «слово», «язык», «знание».
Ukti, vacas означают также и «пение».
Uktha - «хвала», «хвально гимн»;
ukthin - «тот, кто прославляет»;
ukthya, ucаthуa - «достойный славы, почета».
В ПВЛ сказано: "оуктриане, глаголимие брахманы". А brahma - первоначально «священная молитва», «гимн», brahman - «носитель и виголошувач священных молитв, гимнов».
Корень uk (uc) несет содержание не просто слова, а слова высокого стиля - гимна, молитвы, славы. На это намекают лексемы: ucca - «высокий» (в т.ч. и о звуке), uccas - «высоко», «наверху», «громко», uccar - «возвышаться вверх» (о солнце, произносимые звуки).
Корень ук (уч) сохранился в украинском языке в словах наука, учить, учитель, бал (поминальный, торжественный пир, ритуал, уважение), добавим сюда пол. uczciс - «уважать», рус. учтивы (чтить - редуцированная форма от д.-рус. учьтити).
Слишком вероятно, что и в хорониме Украина начальное ук-имеет отношение к древней индоевропейской лексеме со значением молитва, гимн, слава.
Так, расчленим слово Украина как uk-rai-na (а не u-kraj-ina, как это делали обычно). И обратимся к словарю санскрита**.
Rayi (раи), rai - «богатство», от глагольной основы r; - «давать», «дарить»; na - это суффикс причастий и отглагольных существительных. Отсюда раина - «и (страна), что богатеет» (рус. богатеющая).
Получаем:
Украина - земля, богатеет пением, гимнами, славой, молитвами. Или - та, которая дарит ...
Таким образом, название Украина становится в ряд с топонимами, происходящих от лексем со значением «слово», «слава», «прославления». Такая прозрачная семантика в этнонимов славяне / славяне, словаки, словенцы. Ее хорошо понимали и наши древние предки.
Стоит процитировать «Велесову книгу»:
............................Так… не були ми лише офірувачами хліба,
............................бо ми славуни-руси,
............................які богам славу співають,
............................і тому суть — славуни.
............................(ВК, 8 /2/ )
............................Бо походимо від Дажбога
............................І стали славні,
............................славлячи богів наших.
............................(ВК, 24в)
К указанному ряда этнонимов с семантикой «слава», «те, кто славят (богов)» присоединяются не только вышеупомянутые руги, вагры, варны, но и арии, венеты / венеды, вандалы, ясы, ставаны,. Такие этнонимы можно назвать «брахманским», поскольку имеют отношение к религиозным служб. Сюда добавляются этнонимы дулибы (как убедительно доказал С. Наливайко***, происходит от названия священной травы дарбга / далбга (вид осоки) - непременного атрибута жреческих обрядов), а также амадоки, радимичи*****.
Название Украина, наверное, было первоначально поэтическим эпитетом родины наших предков, а уже потом стал употребляться как ее второе имя (кроме Руси). Созвучие с лексемой страна, край способствовало забвению древнего содержания (не исключено даже, что последняя происходит от первой: Украина> страна).
Как известно, впервые название Украина встречается в летописном записи под 1187 г. в рассказе о смерти переяславского князя Владимира Глебовича: "и плакашеся по немь вси Переяславец, w немъ же оукраина много постена". «Украина много потужилась». Учтем обстоятельства и контекст. Как это соответствует найденному сейчас значению! К тому же название Украина принята как обычный, всем понятный, поэтому получается - древний. Оно касается никак не какой-то окраины, а всей исторической Руси (как южной части государства Русь Киевская).
Интересно, что Галицко-Волынская летопись, описывая события 1213-1285 гг, часто называет Украину, Украиной, Вкраиницею территорию вокруг Шацких озер и по среднему течению Западного Буга. Не этим ли священным, сакральным местам впервые присвоено имя Украины?*****
В поисках подтверждения нашей версии по этимологии и семантики хоронима Украины обратимся к словарю древнерусского языка И. Срезневского. Там для слова Украина отведено отдельное смысловое гнездо - где, однако, вместо самого толкования поставлен просто знак вопроса как указание на неопределенность, неясность, а дальше - ссылка на церковную литературу ХIV-ХVI вв., В которой рассказывается (в теме борьбы церкви с язычеством ) о том, что люди «молятся по в странах» («проклятом Перуну, Хорсу, Мокоши» и др.).. В некоторых списках иначе: «молятся по Украния» ("по оукраниамъ") И. Срезневский подает в словаре и слово (Украниа), сопровождая его тем же вопросом.
Очевидно, речь идет здесь не о каких-то окраины, или пограничные территории, или княжества. Срок Украина здесь имеет значение «молебище».
Относительно Укрании, то, вероятно, сталкиваемся не из опиской (так обычно ученые объясняют), а с другой формой того же срока. Кстати, в некоторых западноевропейских источниках название нашей страны подавалась как Ucrania. И сейчас именно так пишется и произносится на: испанском, португальском (Ucrаnia) и греческом языках.
Таким образом, хороним Украины и этноним украинского относятся к группе названий брахманской, зато Русь, русичи, русины - к группе кшатрийских названий («бычьих», потому бык был символом военной доблести, силы)******. К последней группе относятся многочисленные этнонимы, такие как тавры, скифы, анты, стурны, буланы, бастарны, певкины, борускы, яксаматы, аксиаки, аорсы, гиксы, этруски, одрисы, евталиты, махавриши, савари, иберы, скотты, саксы, готы, бойи, карвоны и др...
Конечно, за несколько тысячелетий «кшатрийские» и «брахманские» (по родословной) племена взаимно перемешались, и ни один из индоевропейских народов не является исключительно причастным к той или иной древней варне (сословию), или к какому-то древнему жрецу или князю. А поскольку, наша земля, как колыбель индоевропейских народов, естественно имеет двойное имя. И все же получается, что сейчас устоявшаяся название Украина - это имя более высокого качества, чем Русь, потому что оно провозглашает д у х о в н о с т ь. И это крайне символично. Будем же достойны, украинцы, своего имени!
* Топонимы - географические названия - подразделяются на: Орон - названия краев и стран, гидронимы - названия рек и водоемов, Орон - названия гор, оврагов, урочищ, ойконимы - названия населенных пунктов и этнонимы - названия племен, народов, этносов.
** С помощью санскрита пробовал объяснить хороним С.Наливайко, высказав такие предположения: Украина <Ахураяна («Страна асуров / Ахура» - такое есть в Авесте), или Украина <Вакраяна (от Вакра - «кривая», также является «асурской» определению) . Но эти гипотезы выглядят слишком фантазийными.
*** С. Наливайко. Тайны раскрывает санскрит. - М., 2000. - С. 39-50.
**** См.. Поправко А. От Скифии до Украины: семасиологический подход к палео-и этногеографии / / Ставропигийским философские исследования (Ultima ratio). Сб. наук. трудов. Вып. 1. - М.: Ставропигион, 2008. - С. 183-195.
***** См.. Наливайко С.И. Волынь, ятвяги и древнеиндийские мифы / / Молодежь Украины. - 1991. - 15 июня.
******См.. Поправко А. Истоки Руси / Московченко В., Поправко А. Карма Украины. - М., 1997. - С. 222-245.
Кажется, можно и Украину «притянуть» к «бычьей» группе, увидев в начальном составе гипотетическое сокращение от др.-инд. uk;an или сославшись на лат. vacca - «корова». В последнем случае имеем толкования Украины - как «земля, обогащаемая быками», но такая семантика меркнет по сравнению с тем, что следует из нашего анализа. То же самое касается и варианта гипотетического объяснения (еще одного!) С. Наливайко, основанного на сказанном в ВК: «мы - кравенци» (т.е. Коровичи, от мифической коровы Замунь - олицетворение матушки-земли), отсюда кравенци> Украинская.
Андрій Поправко
Що означає назва Україна?
Кожен з нас, напевно, цікавився, що ж означає назва країни, в якій живемо. І чи вдовольняють цю зацікавленість існуючі пояснення?
Найпоширеніше тлумачення хороніму Україна: «погранична територія», «порубіжна земля», власне «окраїна», — від край, у края (біля краю).
Інша думка — від омоніма край, тобто «країна», «рідний край», «своя країна».
Український історик С.Шелухін колись запропонував, а згодом письменник В.Скляренко підтримав і таке пояснення: від гіпотетичного давньоруського дієслова украяти — «відрізати», «відмежувати» (певну територію). Через це, нібито, давньоруські князівства стали називатися українами.
Усі ці тлумачення ґрунтуються виключно на слов’янській лексиці, сформованій на першу половину ІІ тис. по Р.Х. А чи не є цей хоронім прадавнім?
Серед давніх мов провідне значення має мова давньоіндійська, відома також як індоарійська, або санскрит. Використовувати її для пошуків семантики вітчизняних топонімів спонукають два чинники:
1) За багатьма гіпотезами Україна входила (виключно або в ряду небагатьох інших теренів) до правітчини індоєвропейців. Тут можна згадати дослідників ХІХ ст. Р.Летема, Ф.Шпігеля, В.Бенфея, А.Потебню, К.Ріттера, Ф.Боппа та археологів і мовознавців ХХ ст., таких як П.Кречмер, В.Ґеоргієв, Г.Чайлд, М.Ґімбутас, С.Піґґотт, В.Софронов, Е.Ґрантовський, В.Абаєв, Т.Ґамкрелідзе, В.Іванов, В.Даниленко, Ю.Шилов та ін., що внесли вагомий внесок у дослідження індоєвропейської давнини. Отож, використання санскриту як прадавньої мови, що збереглася в широкому обсязі і є приблизно на тисячу років (мова про санскрит Вед) старшою за класичну давньогрецьку і ще на півтисячоліття за латинську, і яка є підґрунтям для всіх сучасних індоєвропейських мов, є абсолютно доречним.
2) Як доводять видатний лінгвіст і лексикограф Олег Трубачов, чиї студії “Indoarica в Северном Причерноморье” стали нині класикою, а також український індолог Степан Наливайко, мова давнього осідлого, тубільного населення України була близькою до індоарійської, ближчою, ніж до давньоіранської (бо прийшлих скіфів і сарматів наука вважає іраномовними, — хоча в цьому питанні не все так однозначно).
Поштовх для дослідження надав вітчизняний літопис «Повість врем’яних літ» (ПВЛ).
Привернуло нашу увагу те, що у ПВЛ бактрійців — мешканців древньої країни Бактрії, що у верхів’ях Аму-Дар’ї, поміж хребтами Паміру й Гіндукушу — названо уктріанами. Що спільного між формантами ук- та бак-/вак-? Відповідь таки дає санскрит: uk та vak — також uc (уч) та vac (вач), бо, як і в українській мові, приголосні к та ч взаємно заміщувалися — є синонімами, а точніше — формами одного кореня.
Дієслівна основа vac — «говорити».
Uk, vаk, vаc — «слово», «мовлення», «мова», «розмова», «голос», «звук», «гук».
Лексеми ukta, ukti, v;kya, vacana, vacas, vаc; також означають «слово».
Uktar, vaktar — «учитель», «промовець».
Вачі — одне з імен (прізвиськ) богині красномовства і знань Сарасваті.
Вачі — одне з імен (прізвиськ) богині красномовства і знань Сарасваті.
Борис Яценко, дослідник давньоруських писемних пам’яток, висловив гадку, що уктріанин — це «учитель», «носій слова», і саме тут варто шукати витоки етноніму українці, що походить від історично відомих укрів.
Так, у перших століттях н.е. на берегах Балтики існувало плем’я укри. Відповідна колишньому розселенню укрів частина балтійського узбережжя у німецькій мові донині має назву Уккермарк (Uckermark). Існували вони поруч з ругами, ваграми, варнами, або навіть на тих же теренах. Надто імовірно, що укри — це інша назва вагрів. Принаймні, всі перелічені етноніми за семантикою є синонімічними, але про це докладніше буде нижче.
На думку Б.Яценка балтійські укри споріднені придніпровським полянам-русам і були для них учителями-брахманами (ВК згадує двох волхвів-укрів Ухоріза та Ословеня). І це нібито укри під іменем варягів заснували Київську Русь, і отож, назва Україна пішла саме від укрів. Але для обґрунтування своєї концепції Б.Яценко не знаходить, на нашу думку, достатньо переконливих аргументів.
А проте, повертаючись до санскритської лексики стосовно слів з коренем uk, маємо не лише значення «слово», «мова», «знання».
Ukti, vacas означають також і «спів».
Uktha — «хвала», «хвальний гімн»;
ukthin — «той, хто прославляє»;
ukthya, ucаthуa — «достойний слави, пошани».
У ПВЛ сказано: “оуктріане, глаголимиє брахманы”. А brahma — первісно «священна молитва», «гімн», brahman — «носій і виголошувач священних молитв, гімнів».
Корінь uk (uc) несе зміст не просто слова, а слова високого стилю — гімну, молитви, слави. На це натякають лексеми: ucca — «високий» (в т.ч. і про звук), uccas — «високо», «нагорі», «голосно», uccar — «підноситися догори» (про сонце, виголошувані звуки).
Корінь ук (уч) зберігся в українській мові у словах наука, учити, учитель, учта (поминальний, урочистий бенкет, ритуал, пошана), додамо сюди пол. uczci; — «шанувати», рос. учтивый (чтить — редукована форма від д.-рус. учьтити).
Надто імовірно, що й у хоронімі Україна початкове ук- має відношення до прадавньої індоєвропейської лексеми із значенням молитва, гімн, слава.
Отож, розчленуємо слово україна як uk-rai-na (а не u-kraj-ina, як це робили звичайно). І звернімося до словника санскрита .
Rayi (раї), rai — «багатство», від дієслівної основи r; — «давати», «дарувати»; na — це суфікс дієприкметників та віддієслівних іменників. Звідси раїна — «та (країна), що багатіє» (рос. богатеющая).
Отримуємо:
Україна — земля, що багатіє співами, гімнами, славою, молитвами. Або — та, що дарує...
Таким чином, назва Україна стає в ряд з топонімами, що походять від лексем зі значенням «слово», «слава», «прославлення». Така прозора семантика у етнонімів слов’яни/славяни, словаки, словени. Її добре розуміли і наші давні предки.
Варто процитувати «Велесову Книгу»:
............................Так… не були ми лише офірувачами хліба,
............................бо ми славуни-руси,
............................які богам славу співають,
............................і тому суть — славуни.
............................(ВК, 8 /2/ )
............................Бо походимо від Дажбога
............................І стали славні,
............................славлячи богів наших.
............................(ВК, 24в)
До вказаного ряду етнонімів з семантикою «слава», «ті, хто славлять (богів)» долучаються не лише вищезгадані руги, вагри, варни, але й арії, венети/венеди, вандали, яси, ставани,. Такі етноніми можна назвати «брахманськими», бо мають відношення до релігійних відправ. Сюди додаються етноніми дуліби (як переконливо довів С.Наливайко , походить від назви священної трави дарбга/далбга (вид осоки) — неодмінного атрибуту жрецьких обрядів), а також амадоки, радимичі.
Термін Україна, напевно, був первісно поетичним епітетом батьківщини наших предків, а вже згодом став уживатися як її друге ім’я (окрім Русі). Співзвуччя з лексемою країна, край сприяло забуттю прадавнього змісту (не виключено навіть, що остання походить від першої: україна > країна).
Як відомо, вперше назва Україна зустрічається в літописному записі під 1187 р. в оповіді про смерть переяславського князя Володимира Глібовича: “и плакашася по немь вси переяславци, ; немъ же оукраина мн;го постена”. «Україна багато потужила». Зважимо на обставини і контекст. Як це відповідає щойнознайденому значенню! До того ж термін Україна вжито як звичний, всім зрозумілий, тож виходить — давній. Він стосується ніяк не якоїсь окраїни, а всієї історичної Русі (як південної частини держави Русь Київська).
Цікаво, що Галицько-Волинський літопис, описуючи події 1213–1285 рр., часто називає Україною, Вкраїною, Вкраїницею територію навколо Шацьких озер і по середній течії Західного Бугу. Чи не цим священним, сакральним місцям вперше було надано ім’я Україна?
У пошуках підтвердження нашої версії щодо етимології та семантики хороніму Україна звернімося до словника давньоруської мови І.Срезневського. Там для слова Украина відведено окреме значеннєве гніздо — де, однак, замість самого тлумачення поставлений просто знак запитання як вказівка на непевність, незрозумілість, а далі — посилання на церковну літературу ХІV–ХVІ ст., в якій оповідається (в темі боротьби церкви з язичництвом) про те, що люди «моляться по українах» («проклятому Перуну, Хорсу, Мокоші» та ін.). В деяких списках інакше: «моляться по украніях» (“по оукраніамъ”); І.Срезневський подає в словнику і це слово (украниє), супроводжуючи його тим же знаком запитання.
Очевидно, мова йдеться тут не про якісь окраїни, чи прикордонні території, чи князівства. Термін україна тут має значення «м о л е б и щ е».
Щодо укранії, то, ймовірно, стикаємося не з опискою (так звичайно вчені пояснюють), а з іншою формою того ж терміну. До речі, у деяких західноєвропейських джерелах назва нашої країни подавалась як Ucrania. І нині саме так пишеться й вимовляється у мові іспанській, а також у португальській (Ucrаnia) та грецькій мовах.
Таким чином, хоронім Україна та етнонім українці відносяться до групи назв брахманських, натомість Русь, русичі, русини — до групи кшатрійських назв («бичачих», бо бик був символом військової доблесті, сили). До останньої групи відносяться численні етноніми, такі як таври, скіфи, анти, стурни, булани, бастарни, певкіни, боруски, яксамати, аксіаки, аорси, гікси, етруски, одріси, евталіти, махавріші, савари, ібери, скотти, сакси, готи, бойї, карвони та ін.
Звичайно, за декілька тисячоліть «кшатрійські» та «брахманські» (за родоводом) племена взаємно перемішалися, і жоден з індоєвропейських народів не є виключно причетним до тієї чи іншої древньої варни (суспільної верстви), або до якогось древнього жерця чи князя. А позаяк, наша земля, як колиска індоєвропейських народів, природно має подвійне ім’я. І все ж таки виходить, що нині усталена назва Україна — це ім’я більш високого ґатунку , ніж Русь, бо воно наголошує на д у х о в н о с т і. І це вкрай символічно. Будемо ж варті, українці, свого імені!