«А у нього татусеві очі», - сказала моя мама, коли побачила сина на руках. Я лиш посміхнулась, бо аж щойно спіймала себе на думці про ті очі. Адже вони призвели до усього, вони вчарували і перевернули все з ніг на голову. Бо хто зараз любить чемних хлопчиків без статків?
Та ніхто. І я не любила, але погодилась на побачення. А чому б ні – прогуляюсь літнім вечором, дарма, що задля цього прогуляю роботу – думала я. От якось того дня не працювалось. Та й то перше побачення якесь було сиреньке, про мушлі і море, про тараньку. Я в супер міні, а він в джинсах і в тій же футболці, що на фото…
Але ж оцінювати людей по одягу не варто.. Хоча жодного лайливого чи вульгарного слова, жодних провокаційних питань. Чемний, дуже чемний. Ну буває. Бідний хлопчина – думала я. Такі в цьому світі не виживають. І навіть не підозрювала, що бідною буду я.
Було чого перетерпіти, та й було задля чого…
Поцілунок на прощання затягнувся. Ввічливі дівчатка не цілуються на першому побаченні? А хто казав, що я янгол? Таких як я палили на вогнищах колись давно, добре, що зараз 21 століття…
Мабуть вони б це були менші муки, ніж муки тих очей. Вони сиділи в моїй голові. Блакитні, хитрі-хитрі й добрі як у корови… Точно згадую, що зустрілась с подругою і сказала, що була на побаченні.. Враження не дуже. Але очі! Вони такі, що як кажуть відразу хочеш таких дітей.
От і є синочок. А ось мене цілують ці самі очі, нахиляються, і так м’яко-м’яко в носик, бо на підборах за 9 місяців розучилася ходити… пробачте цілували не очі, а вуста, пухкенькі і м’які… Мабуть в синочка будуть такі ж., коли підросте. Най буде схожий на нього. Ну й що, що він не ідеал моїх фантазій, зате з ним відчуваєш те,що не порівнюють з іншими… А ви знаєте що ? )
12.09.2013р