Моє я заплуталося в реальності, перестало вирізняти хто є хто й що є що, бо тепер що далі тим більша біль. Кричиш очима і споглядаєш як сліпець руками, і як новонароджене кошеня прягнеш до світла й тепла,а його просто немає - воно розчинилося в атмосфері жорстокості,бруду й лицемірства... Чужого й свого власного.
Щоранку підіймаю сонне місто й мчу по жилах його метро кудись набагато швидше,чим рухаються мої думки,бо очі зосереджуються на обличчі милого створіння у склі тих дверей,до яких не можна притулятися. Взагалі,запямятай - притулятися до до будь чого заборонено!!!! Ні руками,ні мізками,а тим більше серцем!
А головне заборонь собі ритися цими брудними руками у своєму власному світі - залиш хоч його тим же цінним экспонатом,який його здивує,ну і який відрізняє тебе від інших.
Врешті просто заспокойся. Вдихни глибоко, посміхнись й просто повір йому,бо інакше вже не можна.
Тепер не існує ти і він, тепер є ви...
22.10.2013 р