Ану злізь звідси, коханий. Негайно злізь - тобі туди не можна.
Я піду, а ти залишся в тих столичних джунглях, твоїх улюблених парках і алеях. Тобі ж так добре було гуляти там самому і думати.
Залишись, про тебе потурбуються заклопотані власними сім'ями, навчанням та справами твоі вічні друзі, яких ти завжди так поспішав побачити, бо ми ж тобою занадто часто поряд...
Залишись, тебе чекають усі твоі сайти, блоги, іграшки, картинки. Більше не заважатиму тобі проводити з ними час і не докорятиму.
Залишись, ти ще не перечитав усіх книжок і науково-дослідних статей... Я знаю, - ти без них не можеш, бо тож твій мікрокосмос, як і для мене був ти.
Чуєш, злізь з вікна. Не роби крок в безодню - нічого уже не змінити...
Залишись і допоможи своїм рідних, забери до себе мого плямистого кота, замов свою улюблену піццу, випий зеленого чаю і покатайся по світу автостопом, повернись додому, закохайся, одружись і назви доню моїм іменем, якщо звичайно хочеш....
Перестань плакати і сходь звідси - ти ж сам терпіти не міг мої сльози.
Сходи краще і постав свічечку і тому храмі між дерев...
Мене покликали вчасно, просто трошки раніше...
Пішла вже я, а ти...
Залишись…
Залишись…
25.06.2014