«Я продовжую, але не творю,
Я вірю в давнину і люблю її всім серцем.
Насмілюсь в цьому порівняти себе з Лао Пином.»
(Кун Фу Цю Цзи «Лунь Юй»)
Якось
Рання осінь віщунка
Пророчила про часи занепаду,
Вітер волоцюга
Шурхотів листям бамбуку,
Бешкетував і шумів
У кленовому лісі спокою,
Вода стала прозорою,
А думки чистими,
Неспокій втопився
В глибокому колодязі,
Що виритий
Бородатим відлюдником.
Тоді вчитель
Сумно промовив учням,
Що грали мелодію
Мандрівний гусей
На старовинному цині:
«Шлях в Піднебесній втрачений.
Збудую я пліт і попливу в океан.
Але хто попливе зі мною? Певно, Ю?»
Цзи Лу почув це й пишався.
Йому й не втямки журба вчителя.
Тоді вчитель сказав:
«Ось Ю… Він переважає мене в хоробрості,
Сили йому не займати, але лихо!
Деревину для плоту знайти йому годі…»
А вітер ранньої осені
Так само шумів
У бамбукових хащах…