Зневiра долi
Ядуче світло крізь олжу
І маски, що вросли в обличчя…
Ці сльози, що ніяк не личать
І ці слова, що не скажу
Нікому більше… Ці обручки,
Що мов кайданки прикували
До батареї… Ці овали
Довкола осені… Повзуча
Зневіра, зболеність, зневага
До ненаситних зазіхань
На волю втомлену. Нехай
Із вени витече відвага
Й бажання жити… Купол віри
Не затуляє в небі діри.
17.11.14
© Copyright:
Василь Кузан, 2014
Свидетельство о публикации №214111701939