Шон Маклех - Косовица

Руби Штейн
Вольный перевод
стихотворения
Шона Маклеха «Косовище»*
http://www.proza.ru/2013/09/16/203

КОСОВИЦА

                «...Куда уходят туман, кофейная гуща      
                И старые календарики?»
                (Хулио Кортасар)


В прятки игра стара и проста:
Играем детьми беззаботными...
И взрослыми... Свята её простота,
Что радует днями нас знойными.
Дурачимся мы в флажки и слова,
С бабушкой в прятки порою,
Чьё белое платье скроешь едва
Мраком эпох геморроя.
Бабуля - мать басурман-косарей
Косить собралась, наверно...
Падут и трава, цветы средь полей,
Как грек, поэт иль неверный...
Смотрите... Дедулю от смеха трясёт,
Он вечный мастак на забавы -
Игру нам придумал, делает мёд,
И виноград - солнца зарево...
Смейтесь, пока тоской не взошли
Шутки, а вся боль земли
Стала б водой для ныряния вам
Проказникам и чудакам...
Бабушка, в белом, заточит косу,
Рассветное утро подарит росу
Нам детям чёрной земли,
А Солнце, с палящим сияньем из мглы,
Свет жизни вишнёвым цветам...
и нам -
Птицам, людям, -
Всем возрастам.

___________________________________________________

*«Косовище»
Шон Маклех
http://www.proza.ru/2013/09/16/203


                «…Куди йдуть туман, кавова гуща
                Та старі календарики?»
                (Хуліо Кортасар)

                Пам'яті О. П.
               
Гра в хованки одвічна і проста:
Ми бавимось як діти безтурботні
Хоч вже дорослі… І священна простота
Так тішить нас у дні спекотні.
Ми бавимось – в слова і прапори
І в хованки – з бабусею старою,
Що платтям білим світить до пори
У темряві епохи геморою.
Бабуся – мати бусурманських косарів
Косу ладнає для трави і квітунів,
Що головами в полі ляжуть на покоси.
Поети, гречкосії та нечоси!
Он бачите – сміється сивий дід,
Отой одвічний, що оцю забаву
Нам вигадав – отож коштуйте мід
І виноград, і сонячну заграву,
Допоки жарти сумом не зійшли,
Допоки тлін з стражденної землі
Не став водою, у яку пірнати нам –
Нам дивакам, паяцам, штукарям.
Бабуся в білому несе свою косу
А ранок подарує нам росу –
Нам, дітям чорної землі
І сонця спраглого, що світить у імлі,
Нам – квітам вишні, білим пелюсткам,
Нам – людям, птахам і вікам.