Отак живу…
На перехресті.
На протязі
Посеред площ…
Стискають музику лещата,
Стирають день сумні дівчата
Із окулярів. Мінус
Дощ…
Колядники – по бездоріжжю…
Без Інтернету – другий день.
Підсніжників не може бути,
Бо сніг не випав…
Не прийде
Прийдешнє в гості.
Без гостинців
Залишиться оця зима…
А ти не спатимеш, по вінця
Наповнивши себе сама
Солодким спогадом Мартіні
Із присмаком моєї тіні
І ніжних доторків до тайн.
Ще тайм.
Ще келих.
Ще цілунок…
Японські вишні, райські дні…
Мов листя, опадають гривні
І осідає десь на дні
Привабливість чужого кроку
До самогубства.
День за днем
Минає спокій.
Ми минем…
І, як ворони, вічний час
Все зайве виклює із нас.
24.12.14
Переклад Анни Дудки (http://www.proza.ru/avtor/sireng):
Так и живу…
На перекрёстке.
Всё это время
На плацу…
Сжимают музыку тисками,
Стирают день в тоске стихами
С очков прозрачных. Минус
Дождь…
Колядники – по бездорожью…
Без Интернета – второй день.
Подснежников не будет больше,
Ведь снег не выпал…
Не зайдёт
К нам наше будущее в гости.
И без гостинцев
Обойдётся, наверно, в этот год зима…
А ты не будешь спать, до края
Наполнив всю себя сама
Воспоминаньем сладким рая
И терпким привкусом меня
Да нежного касанья тайн.
И еще тайм.
Еще бокал.
И поцелуй…
И ветка сакуры, эдемские минуты…
Как листья, опадают путы,
И оседает где-то там на дне
Заманчивость чужого шага
С крыши.
День аритмично дышит.
Покой минует.
Мы мелькнем…
Вороной время в вечный час
Всю муть повыклюет из нас.