Якщо мене хтось спитати схоче:
«Якого кольору вічне щастя?»
Я покажу їм лиш твої очі –
Бо пояснити краще на вдасться.
Бо коли кригою скуті ріки,
І не зігрітись серцю нізащо,
Тобі достатньо відкрить повіки,
Аби змінити наш світ на краще.
Іще сніжило, був місяць лютий.
Зима дотримувалась прогнозу.
Я зупинився, немов прикутий,
І все! Я жертва твого гіпнозу.
Не те, щоб ми мов удав та кролик.
Без зайвих рухів, та алегорій.
Життя – воно не рекламний ролик,
Воно мов збірка сумних історій.
Не зрозуміти людську ту зграю,
«Торчать» від опію та від клею.
А я народжуюсь і вмираю
Із диво-посмішкою твоєю.
В красі присутня завжди зухвалість.
Немов небесне душі причастя:
Твоєї посмішки досконалість,
І твої очі кольору щастя.