Мамо, не плач. Я повернусь весною.
У шибку пташинкою вдарюсь твою.
Прийду на світанні в садок із росою,
А, може, дощем на поріг упаду.
Чорний ворон крилом затулив сонце і пролилася кров невинних. І ллється до цього часу. Пошук правди не приніс ніякої втіхи, а породив ще більше брехні. Стало горе, а люди так і не відкрили очі, і кожна крапля життя, що пролилася в ім’я справедливості не впала на родючість людської душі. Свідомість цього приносить лише біль. Невже нічого не зміниться? Люди, де ваше майбутнє? Не бачу. Лише кров, як і тисячі років до цього. І скільки буде ще проливатися вона на радість ворогам?
Забуто…
Але не життями тих, хто поліг. Хто йшов і не боявся. І воздасться тим, хто породив це. Як не Богом, так людьми.