Вольный перевод
стихотворения
Шона Маклеха «Мiст через рiчку Лiффi»*
http://www.proza.ru/2013/12/24/2006
МОСТ ЧЕРЕЗ РЕКУ ЛИФФИ
«Под мостом Мирабо пусть Сена течёт
Пусть бьют часы и ночь наступает
Минуют дни, а я есть ещё.»
(Гийом Аполлинер)
На дощатом мосту*
Между двух берегов
Моего «Я» распятого,
Меж кудлатых холмов**
Словно солнце, Гибернии рыжей,
Меж двух способов существования
Неуловимым плетением нитей
Или уз бытия,
Изобразилась иллюзия,
Известная нам, как сознание.
Погонщик мыслей отары***,
ПолонИн неба овцевод старый,
Высказал мне ненароком суждение,
Что Ирландия — это дорог сплетение,
Где мосты тычутся
Перил указательными пальцами
В большое истории «НЕЧТО»,
Где дороги все длятся
Без конца и начала — вечно...
Как скитальцами,
Любая тропа истоптана
Скрипачами ослепшими...
Стоим на мосту мы давно,
В глубь Времени глядим обречённо мы,
Ищем потока этого дно,
Как ворон короля Коннахту****, тёмное.
Капли. Дождь зимний. Холодно.
Примечания:
* - Когда-то через реку Лиффи все мосты были деревянные. Это потом поняли, что камень – это скелет, а из дерева можно делать только музыкальные инструменты и гильотины. Поэтому, когда мост делают из дерева – он автоматически становится музыкальным инструментом. Не играйте на нем свои грустные мелодии.
** - а в Ирландии можно быть только между двумя холмами. Даже когда стоишь на вершине горы святого Патрика – все равно чувствуешь, что ты между двумя холмами. Только не заглядывайте в середину этих холмов – не нужно.
*** - он красивый собеседник. Вероятно, наилучший собеседник. Если хотите поговорить о времени – то только с ним.
**** - а когда-то был в Ирландии еще более черный ворон, он назывался Сathanna Fhiaigh. Но не вспоминайте о нём предумышленно.
_____________________________________________________
*«Мiст через рiчку Лiффi»
Шон Маклех
http://www.proza.ru/2013/12/24/2006
«…Під мостом Мірабо хай Сена плине
Хай б’є годинник, ніч настає
Минають дні, а я ще є.»
(Гійом Аполлінер)
Колись давно я стояв на дерев’яному мосту над річкою Ліффі – потоком нашої долі і довго дивився зачаровано в глибини чи то води, чи то буття, яке теж є потоком і подумав, що все минає, окрім Ірландії. І тоді згадавши і «Міст через річку Куай», і «Міст Мірабо» я написав таке:
На мосту дерев’яному*
Між двома берегами
Мого розхристаного «Я»,
Між двома кудлатими пагорбами**
Рудої, як сонце Гібернії
І двома способами бути
Невловиме сплетіння
Ниток буття
Зобразило ілюзію,
Яку звемо своєю свідомістю.
Пастух отар помислів,***
Вівчар старий полонин неба
Сказав мені ненароком, що
Ірландія – це сплетення доріг,
Де мости тичуться
Вказівними пальцями поручнів
У велике «Ніщо» історії,
Де кожна дорога
Без початку і кінця
А кожна стежина
Протоптана сліпими музИками.
Ми вічно стоїмо на мосту,
Зазираємо у глибину ріки часу,
Шукаємо дно цього потоку
Темного, як крук короля Коннахту.****
Зимовий дощ. Краплі.
Примітки:
* - а колись через річку Ліффі всі мости були деревяні. Це потім зрозуміли, що камінь – це кістяк, а з дерева можна робити тільки музичні інструменти і гільйотини. Тому, коли міст роблять з дерева – він автоматично стає музичним інструментом. Не грайте на ньому свої сумні мелодії…
** - а в Ірландії можна бути тільки між двома пагорбами. Навіть коли стоїш на вершині гори святого Патріка – все одно відчуваєш, що ти між двома пагорбами. Тільки не зазирайте в середину цих пагорбів – не треба…
*** - він гарний співбесідник. Певно, найкращий співбесідник. Якщо хочете поговорити про час – то тільки з ним.
**** - а колись був в Ірландії ще чорніший крук, він називався Сathanna Fhiaigh. Але не згадуйте про нього намарно…
Остальные мои переводы Шона Маклеха можно найти здесь:
http://www.stihi.ru/avtor/rubystein&book=6#6
____________________________________________________________