Вольный перевод
стихотворения
Шона Маклеха «Листочок у руках»*
http://www.proza.ru/2012/11/17/1701
ЛИСТОК В РУКАХ
«Две параллели, два меридиана, –
Вот и квадрат – не рай:
Живи, Твори, Умирай.»
(Евгений Плужник)
Вчера блуждал улицами глухой осени, слушал голос холодного осеннего ветра. Вокруг была изморось и пронзительный холод ноября. Я подобрал с мокрой мостовой ярко медный листок дуба красного (Quercus rubra) – дерева, родина которого далеко за океаном, но судьба занесла его на землю Ирландии. А вдали я увидел старого дворника глухонемого, который был мокр равно как и его улица. И тогда я написал в своей записной книжке такое:
Добраться хотелось б до сути:
Зачем-таки прячутся люди
Под серыми, тусклыми зонтиками:
Только ль от мелкого дождика:
Этого проповедника меланхоличного
Пастора чёрного... костёла готического,
Этого колдуна и алхимика
Европы моей в потёмках,
Под цвет капюшона
Паломника.
Средь мокрых камней ли...
Средь голых деревьев, в смятении полном,
Со скукой осенней
Со старым потёртым портфелем
Промокшим тоже до ниток
Себя представляю поклонником
То ли напитка какого-то
То ли ветра холодного.
Хотя... ветер — тоже напиток.
Пейте его до дна,
Как пьёт безнадёжно дворник-левша.
Он тоже поэт
(А вы и не знали),
А он тоже Бах
(А вы и забыли),
А он к тому же — мыслитель
(А вы его книгу —
Улиц страницы
— в костёр).
Потому что (сгодится)...
______________________________________________________
*Шон Маклех «Листочок у руках»
http://www.proza.ru/2012/11/17/1701
«Дві паралелі, два меридіани –
От і квадрат. Живи. Твори. Вмирай.»
(Євген Плужник)
Вчора блукав вулицями глухої осені, слухав голос холодного осіннього вітру. Навколо була мряка та мжичка, пронизливий холод листопада. Я підібрав з мокрої бруківки яскраво мідний листок дуба червоного (Quercus rubra) – дерева, батьківщина якого далеко за океаном, але доля занесла його на землю Ірландії. А в далині я побачив старого глухонімого двірника, який був мокрий так само як і його вулиця. І тоді я написав у своєму нотатнику таке:
Хотілось би знати:
Від чого ховаються люди
Під парасольками сірими:
Хіба тільки від крапель дощу:
Цього меланхолійного проповідника,
Цього пастора чорного готичного костелу,
Цього чорнокнижника та алхіміка
Моєї Європи темної,
Як каптур
Прочанина.
Серед каменів мокрих
Та дерев голих, як душа божевільного,
З осінньою нудьгою
У старому подертому портфелі
Вдаю з себе шанувальника
Чи то напою дивного,
Чи то вітру холодного.
Хоча вітер – теж напій.
Пийте його шодня,
Як п’єте безнадію
Двірника-шульги.
А він теж поет
(А ви і не знали),
А він теж Бах
(А ви і забули),
А він теж філософ
(А ви його книгу вулиць
На вогнище).
Ото ж бо....