Так неквапливо пишеться життя
хмаринами на сонячному небі,
щоб станути в дощі або в молебень
прозорого повітря; в каяття
нечутне, наче дихання трави,
розстеленої Господом так щільно,
що подих затинається – зірви! –
достиглу тишу з присмаком полину
і пий її, аж поки забринить
закутий журавель в чужій криниці,
наповнюючи вітром нашу мить
за обрієм, що Господу насниться:
де квіти не схиляють голови,
слова собі літають світляками,
а люди неприборкано живі
купаються в чагарниках кохання.
02/05/2015