Все, що в нас є,
пружністю стрічки
вписано в строчку.
Біля тире —
чути твої кроки
— неголосні та незрадливі,
наче дощі —
спраглі до дива.
..~..
Поспіхом, літери гублячи,
перетинаєш загублену
крапку, заховану в родимку,
щоб відшукати оновлену —
ранком, гріхом, намистинами
від поцілунків достиглими
..~..
Жени мене, зривай з усіх усюд —
без імені, без рими, без коріння.
Бо вголос прочитаєш — не спасуть,
про себе — вже не вимовиш “невинна”.
тримайся за окраїну листа,
за яблука, що падають так близько
від матері, від батька — перестань
їм серце вирізати для годиться!
візьми вже ті дари і розділи —
по літері, по звуку, по мовчанню…
і виокрем безпомічне — були
у схованці із відчаю звичайних.
12/09/2015