....Ти пам'ятаєш як ми стрілись з тобою,
Посеред міста гомінливого
Та й на світанні?
Зустрілись погляди
І крила наче виросли на раз в нас за спиною,
І ми відчули як забилися серця,
І спалахнули почуття отак нежданно,
І враз змінилося усе наше життя,
Бо народилося воно,наше кохання.
Тоді кружляла осінь листопадом,
Немов би у чаруючому вальсі,
А по щоках у нас текли від щастя сльози,
А поцілунки так були гарячі.
Життя кружляло нас неначе вихор,
Біду даруючи і радість,
Але зустрілися отак з тобою,
І вже довіку не змогли розстатись.
Ти ніби дічинка до мене пригорнулась
Так несміливо, мов би зайченятко,
А я тоді раптово розгубився,
Поцілував тебе невчасно.
Ти очі підняла і в них блищали сльози,
Я зрозумів що теж ти розгубилась,
Серця наші застукотіли в унісон,
Іти додому зовсім не хотілось.
Гуляли до світанку ми з тобою,
І шелестів Дніпро вітання нам з коханням,
Ми шли узявшись за руки мов діти,
Самі ми не свої були від щастя,
І нікуди вже правду ту подіти.
Літали мов на крилах в край далекий,
І тішились одне одним ми до нестями,
Незчулись й прилетіли вже лелеки
В наш дім як це буває невблаганно.
Пройшли роки,
А ми все тіж з тобою,
Хоч сивина вже вкрила наші скроні,
І ми йдемо,купаємось в коханні
Що народилося тоді в наших серцях
Посеред міста гомінкого на світанні....