А тим часом нічого не стається просто так, нічого не відбувається без врахування найменших нюансів. Коли на однім краю планети падає пір’їна, на другому від землетрусу валяться гори.
Митці незалежно від їхньої волі й свідомого бажання ставали знаряддям у руках Бога. Звичайно, Сили Провидіння для цієї місії обирали далеко не будь-кого...
Стосовно безоглядного виконання вищої місії обранцями, то історія дуже часто подає випадки, які не піддаються людській логіці. Пригадайте смерть Архімеда, так захопленого математичними розрахунками, що вчений знехтував небезпекою смерті від рук наступаючих ворогів, для яких Архімед аж ніяк не був геніальним вченим, а просто маразматичним дідуганом з ворожої держави, який закляк над якимись рахунками. Чи малюнок космічного корабля з реактивним двигуном Миколи Кибальчича, виконаний ним на тюремній стіні після оголошення Кибальчичу смертного вироку. Чим, якими факторами можна пояснити виразну потребу заявити про відкриття в екстремальних умовах, коли шансів на власне життя не залишається? Славою? Невже слава потрібна приреченій людині? Бажанням залишити відкриття нащадкам? А хто міг гарантувати, що відкриття до них дійде взагалі, навіть якщо буде доведене до логічного завершення у вигляді формул, без чого божественне осяяння генія – лише наївна гіпотеза?
Невже Бог обирає Митця - для добра і обирає Митця - для зла?