***

Серед облуплених століть,
Поміж обвуглених історій
Моє життя сумне стоїть
І час від часу долю оре.
Оракули міняють напрям,
Вожді із натовпами йдуть
До перемог, відтак – на нари,
А я шукаю власну путь.

Попутній вітер дме у спину
І струшує зірки з небес.
Ти знову помилився, сину,
Якби лиш вчора, жаль і днесь…
Але і сам я помилявся
І падаю, бува, й тепер.
Не помиляється, здається,
Лиш той, хто спить. Або помер.

Ми живемо. На виживання
Нас кинув непідкупний час.
Щодня впадаємо в кохання
Немов у море. Па-де-ґрас
Дарує парі позолоту
На швидкоплинну мить одну.
Занурюємося в роботу
І плентаємося по дну.

Та враз приходить розуміння:
Ми доторкнулися до дна,
Щоб відштовхнутися. Везіння
Бездонне щастя. Вихідна
Віднині втрата. По росі
Із донечкою ходить втома.
Тривога може? У руці,
Мов прапор, істина відома,

Що буде так, як хочеш ти,
Лише не падай у криницю,
Не спалюй зоряні мости
І не дивись на жовті лиця
Отих, що заздрять. Треба йти
Тоді й підкориться дорога.
Любов – найкраща допомога
На роздоріжжі до мети.

19.06.16