(Вольный перевод)
Когда в тоске пожизненной разлуки
вдруг спутник людям голос подает, —
я думаю — ведь в точности науки
искусство с вдохновением живет!
И ни строфы сомнительной, ни слова,
ни одиозных бесполезных строк...
А мы по случаю стихи черкаем снова
из ничего, ни для чего, рифмуя слог!
Слов пустозвонных хлипкого металла,
затертых мыслей
строчек пустотелых...
Вот, сделай спутник из такого хлама, —
он выше носа, точно, не взлетел бы.
***
Коли у тузі вічної розлуки
супутник людям голос подає, —
я думаю — у точності науки
яке мистецтво і натхнення є!
Ані строфи сумнівної, ні слова,
ані одного зайвого рядка...
А скільки в нас поезій випадкових
з нічого й ні для чого виника!
Байдужих слів металу нетривкого,
думок затертих
і порожніх слів...
Зроби супутник із добра такого, —
напевно, вище носа б не злетів.