На русском языке читайте пьесу "Брак по уму" по ссылке http://www.proza.ru/2015/02/06/991
Читка пьесы - https://youtu.be/FB7Y0ByxlII
драмокомедія на 4 дії, 2013
переклад українською Олеся Павлютіна
Дійові особи:
СТАС, 38 років, бізнесмен.
САША, його наречена, згодом дружина, 28 років.
АЛИК, друг Станіслава, щиросердий цинік, юрист, 38 років.
КАРІНА, подруга дружини, фіфа ще та, близько 30 років.
ЧОЛОВІЧИЙ ГОЛОС.
Між першою і другою дією, а також між другою і третьою дією минає 2 роки, між третьою і четвертою - минає 3 місяці.
Дія перша
Квартира Стаса. Темні стіни. Є столик з ноутбуком, диван і телевізор, музичний центр, колонки, двері у ванну, відгороджена кухня, є ліжко, інші меблі. На столі – троянди. На стіні – фотографія щасливих Саші і Стаса, зроблена десь на тропічних островах, а також карта світу. Стас вдягається у весільний костюм перед дзеркалом.
Стас бере ганчірочку, обережно відкриває музичний центр, іншою рукою за допомогою іншої ганчірочки вставляє диска і вмикає. Грає композиція.
СТАС (співає). Oh no, this is the road, said this is the road. It’s a road to hell. (Дзвонять у двері.) Відчинено!
Входить Алик.
АЛИК. Привіт, товстий! Що ми там співаєм? Куди там той road?
СТАС. Привіт, товстий! Та, з ранку причепилося… І це не я співаю, а Кріс Рі .
АЛИК. Ясно… А де всі? Якби не квіти, ніхто б не здогадався, що в тебе нарешті весілля!
СТАС. Так ми ж у мами справляємо, – усі там. А наречена зранку на манікюр, незабаром з’явиться – зачіску робити… Сам не вірю, що це таки трапилось. Мені ж за два роки сороківник…
АЛИК. Як добре, що ти це згадав, товстий. Тепер і я можу полічити, скільки мені! Отже, оскільки я з тобою навчався в одному класі, – то ми однолітки. Стало відомо, що тобі сорок мінус два. (Удає рахування.) Сімку запам’ятали… Тридцять вісім років! Звідси – якщо скласти пропорцію – випливає… (Удає рахування.) Як цікаво, теж тридцять вісім!
СТАС. Твої математичні здібності, товстий, завжди були поза сумнівом. Проте ти, на відміну від мене, вже тричі одружувався… От я й вирішив тебе наздогнати.
АЛИК. Я встиг не тільки тричі одружитися, а ще й тричі розлучитися. Відчуй різницю!..
Не доганяти мене треба, а переймати досвід. Щоб не повторювати моїх помилок. Ти гадаєш, як я став юристом? Перше розлучення, поділ майна… При цьому майна було трохи, а болю ж, болю!.. Я перейнявся-розібрався, – і тепер спеціаліст. Коли розлучався втретє, – усе лишилось мені!.. Тобі пощастило, що маєш такого друга. Як розлучатимешся – не треба шукати адвоката!
СТАС. Не перегинай, товстий. Зрозумій – в мене кохання! Після стількох спроб, я нарешті знайшов її – вродливу, розумну... Розумієш, чому розумна?
АЛИК. Ні.
СТАС. Бо виходить за мене.
АЛИК. Так ось чому!
СТАС. Жарти геть! Ти ж знаєш, я зовсім не той затятий самотник, що як Шерлок Холмс,
курячи вдома люльку, розмірковує про жінок, як про нижчих істот. Я весь цей час шукав, намагався, страждав, вчився, крок за кроком, і нарешті досяг того стану, коли, здавалося, дізнався про почуття усе – і зустрів її. Це доля!.. Ми ж з нею вже два роки, і коли вона сказала "Так!", я був на сьомому небі… Я тобі про кохання, товстий, а ти про майно…
АЛИК. Присягаюся здоров’ям коханки від першого шлюбу – я теж про кохання! Кохай, звичайно, насолоджуйся, зараз твій час. Рік, може три… Але потім, коли кохання скінчиться – ласкаво просимо, я до ваших послуг!
Стас махнув рукою, – що, мовляв, з тобою говорити!
А ти знаєш, що в американців заведено укладати шлюбну угоду?
СТАС. Що нам до американців? У них грошви до біса, майна, от і – бісяться!
АЛИК. Справа не лише в майні, хоча й це важливо. Вони ж там прописують, наприклад, скільки в подружжя буде… сексу на тиждень, в яких… позах , вранці чи ввечері… Уяви собі такий рядок контракту: "Вищенаведена дружина жіночої статі зобов’язується не менше ніж двічі на тиждень, о дев’ятій вечора оголеною ставати обома ногами на ліжко, на яке може також спиратися руками, та віддаватися вищенаведеному чоловікові – чоловічої статі – протягом п’ятнадцяти хвилин. Слово "оголеною" в контексті цієї угоди та на виконання статті третьої пункту шостого цієї угоди, має на увазі повну відсутність одягу, в тому числі спідньої білизни. Дні виконання подружнього обов’язку визначаються за спільною домовленістю. В разі виникнення спорів, кожен з подружжя має право подати письмову заяву – на виконання сьомого пункту частини другої даної угоди, а інший – має виконати свій обов’язок протягом трьох днів від дня вищезазначеного подання."
СТАС (сміється). Ну, ти вшкварив! А як за п’ятнадцять хвилин не встигне?
АЛИК. Штрафні санкції!
СТАС (продовжує сміятися). От вже мені ті американці!.. А мені ж це до чого?
АЛИК. Слухай, ти розглядаєш свої стосунки із Сашею з висоти двотижневої відпустки на островах? Коли на деревах ростуть гранати, у садку гуляють павичі, а за вікном шепіт морського прибою, – тоді не треба міркувати про контракти, жінка віддається з почуття вищого обов’язку перед чоловіком, що її здобув! Присягаюся здоров’ям коханки від другого шлюбу, ти ніколи серйозно не думав про те, що таке жінка.
СТАС. Справді, серйозно про це не думав. Лише про те, що таке сіамська кішка!
АЛИК. Жінка – це не зовсім кішка. Це ненаситна істота невідомого устрою, їй ніколи не досить, до всього доброго вона миттєво звикає. Як вперше подаруєш їй троянду, в неї сльози. Вдруге треба дарувати три троянди, та зауваж, сліз вже не буде. Втретє, подаруєш їй 17 троянд, – вона покривить губи та заявить, що хоче парфуми. "Хочу" – для них головне слово.
СТАС. Алику, зі своїми трьома розлученнями ти став жінконенависником, і мене хочеш завербувати.
АЛИК. Ні, Стасику, боже збав! Я просто попереджаю тебе, як друг. Попереджений, – то озброєний. Ти вступаєш до шлюбу з небезпечним рухомим об’єктом, жінкою, і при цьому легковажиш. Ти навіть не міркував, якою має бути справжня жінка.
СТАС. Я міркував про це, товстий! Розумною і вродливою, як моя Сашуня.
АЛИК. Так-так!… Розумною і вродливою. І це каже мій ліпший друг. Якби стосунки з жінками були спортом, ти б досяг максимум третього розряду, не вище.
СТАС. О, міжнародний гросмейстере з жіночої статі, якою ж, на вашу думку, має бути жінка?
АЛИК. Ти жартуєш, а проте моя друга дружина була родом з Молдови, так що я дійсно міжнародний авторитет! Слухай же, товстий – результати моїх ексклюзивних досліджень з питань жіночої статі.
СТАС (сідає). Я весь увага.
АЛИК. Жінка – чудова істота з двома ногами та двома руками, яка живе поруч з нами, людьми, вже понад тисячу років. Яка вона, ідеальна дружина?.. Почнемо з зовнішності.
Маєш рацію – вродлива. І самому приємно, та й інші заздритимуть. Проте не пласка примітивна врода, а жива, така з родзинкою. Холодна порожнеча нікому не потрібна, згоден?
СТАС (підіграє). Звичайно – не Снігова Королева!
АЛИК. Саме так, але не тільки красне чоло. А фігура? Має бути відмінна фігура. Що над усе захоплює чоловіка.
СТАС. Лінія стегна!
АЛИК. Вірно! Моя школа! Нехай ходить до спортзалу, куди завгодно, але – щоб струнка! З вродою розібралися, тепер – розумна. Що це означає?.. Що розумна настільки, щоб свій розум приховувати. Бо в противному випадку, кому це сподобається? Уяви собі дружину, яка всюди демонструє, що розумніша за чоловіка…
СТАС (уявив). Бррр!
АЛИК. Вона має розуміти, коли говорити і коли мовчати. Розум жінки найбільше й проявляється у вмінні промовчати, не зачепити. Згоден?.. Краще за все, щоб вона взагалі завжди мовчала.
СТАС. Вродлива, розумна, мовчазна… Краще взагалі – німа.
АЛИК. Нарешті, дійшло!.. Далі – практична, добра господиня. Щоб готувала й прала не гірше за мамуню.
СТАС. До того ж мені треба поїсти тричі на день, та й то не менше трьох страв!
АЛИК. І щоб готувала з серцем та подавала з посмішкою. Далі – вдома усе добре, але ж підете кудись, скажімо в театр… Зустрінете там знайомих, наприклад Рабиновичів, та й той Рабинович почне розумну бесіду за постановку та акторську гру…
СТАС. Рабинович таке може!
АЛИК. Так от, виходить, жінка має знатися на мистецтві, бути начитаною. Щоб ніякий Рабинович не міг з неї покепкувати.
СТАС. Чудово! Господиня, мовчазна і начитана. Та щоб спілкуватися з Рабиновичем, їй доведеться щось сказати!
АЛИК. Це один з небагатьох випадків, коли їй дозволяється це зробити… Далі – в неї має бути смак. Так, товстику, смак! Ми живемо в культурному центрі, навколо багато вдягнених зі смаком жінок. Тут треба тримати марку. І вдома не завадить, інтер’єр облаштувати й таке інше.
СТАС. Смак обов’язковий, без смаку не пускати на поріг!
АЛИК. Чудово, що ще?.. А як же! Ти бачиш, в який складний час ми живемо, в якій країні.
СТАС. Не тільки бачу, а й відчуваю.
АЛИК. Нестабільність, непевність, бідність. Отже, має бути економною, щоб не просила часто грошей, якось крутилася б сама.
СТАС. Розумна, вродлива, елегантна, доглянута, начитана, мовчазна, добра господарка та економна!.. Товстий, в цьому місті повно таких жінок.
АЛИК. Радий, що розумієш мене. Але й це ще не все! (Загадково). Найголовніше – жінка має бути справжньою… коханкою. Щоб підмінила собою усіх жінок світу. Щоб тобі, товстий, і на думку не спало стрибати в гречку. Гарячою, розкутою, сексуальною, непередбачуваною, грайливою…
СТАС. Звичайно, це дуже важливо! Щоб не кортіло в гречку ні зараз, ні за п’ять років… А таке буває?
АЛИК. Звичайно. Але з усією її розкутістю, ти, товстий, маєш бути в неї першим і єдиним.
СТАС. Алику, ти тут трохи загнув. Якщо я буду її першим чоловіком, звідки вона всього навчиться, де набереться цієї твоєї розкутості?
АЛИК. Та ти ж і навчиш, Стасику!.. От я – всьому своїх дружин навчав сам.
СТАС. І де ж твої дружини зараз?
АЛИК (з удаваною гіркотою). Застосовують набутий досвід з іншими… А я за це ні копійочки не отримую… Доречі, вартість навчання можна було б вказати в контракті!
СТАС (іронічно). А хіба ти не вніс ці гроші до контракту? Не схоже на тебе…
АЛИК. Уяви, пропустив! Та зате двоє моїх дружин виховують моїх дітей. Зауваж число дітей має бути не більше числа дружин.
СТАС. Зауважив… Радий, що маю такого розумного, досвідченого друга. Проте я якось обійдуся без контракту. Просто – одружуюся з любові! От так, друже…
АЛИК. Як же ж я забув про любов!.. Дружина має любити чоловіка, як матуся, просто за те, що він є!
СТАС (сміється). Так де ж таку взяти? – Прийде додому п’яний, обідраний, без грошей, а вона його все одно любить, – просто за те, що він такий є… Тепер розумію, чому ти тричі розлучений…
АЛИК (серйозно). Якщо попросту, Стасе, знаєш, що найголовніше? Вдома має бути тихо і спокійно… Коли від цього шаленого життя повертаєшся додому, а тебе ще й там починають діставати, то це ж повіситись можна… Жінка має бути такою, що все зрозуміє, усе простить, такою…
Хтось іде поза дверима.
СТАС. Це Сашуля.
Двері відчиняються, заходить Саша.
САША. Вітаю, любий. Про що ви тут? (Алику.) Що, відмовляєш Стаса від одруження ?
АЛИК. Що ви, Сашуню! Ми говорили про кохання та його важливість у шлюбі.
САША. Кохання – це дуже важливо.
СТАС. Вчить мене, як треба одружуватись.
АЛИК. Даю останні настанови, як себе поводити у загсі, щоб нічого не переплутав. САША. Головне, щоб ти не переплутав "Так" і "Ні".
АЛИК. Зрозумів, товстий, скажеш "Так".
САША. Товстий скаже. Зараз прийде подруга, вдягати і робити зачіску.
АЛИК. Зрозумів, іду… Та за кілька годин приєднаюся, аби стати свідком історичної події.
Алик цілує Саші руку та йде..
САША. Алик такий смішний. Класний хлопець, як трапилося, що в нього три шлюби?
СТАС. Три розлучення. Він так вважає… Надто розумний.
САША (з посмішкою). Сподіваюся, ти не такий. Зараз Каріна прийде… О, троянди! Дякую! (Цілує Стаса)… Згадалося зараз, коли я прокинулася на острові першого дня, на столику були квіти. Де ти їх узяв?
СТАС. Треба рано прокидатися. Хто мало спить, тому щастить. Що це за парфуми?
САША. Це ж той аромат, що ти мені придбав у б’юті-фрі.
СТАС. У дьюті-фрі, дурненька.
САША. Неважливо… А ми ще кудись поїдемо? Має бути шлюбна подорож…
СТАС. Ми ж щойно повернулися. В нас шлюбна подорож трапилася перед весіллям. Але ж яка!
САША. Так, це була моя мрія, і ти її здійснив! А ти мені купиш шубу і мале-е-еньку машинку?
СТАС. Біленьку?
САША. Блакитну.
СТАС (обіймає Сашу). Все купимо. Усі мрії здійсню, які тільки є. Гроші потрібні чоловікові тільки аби витрачати на кохану жінку!.. (Цілує Сашу). Звичайно, ще поїдемо. Сподіваюсь торгівля піде. Зараз, після весілля треба буде попрацювати.
САША. Попрацюєш, встигнеш. А якщо нікуди не поїдемо, – зробимо ремонт.
СТАС. Який ремонт, навіщо?
САША. Тут все треба поновити. Поглянь, шпалери почали відходити, підлога нерівна. І квартира якась темна. Ще й меблів треба прикупити… Відпочинемо після весілля і відразу почнемо.
СТАС (обіймає Сашу). Сьогодні ні в чому не можу тобі відмовити.
Стукіт у двері.
Це Каріна.
Стас відчиняє двері, входить Каріна. Стас галантно цілує ручку.
КАРІНА. Сьогодні ти маєш цілувати тільки свою наречену.
СТАС. Просто зараз і почну!
КАРІНА. Ні, зараз я буду її вдягати і зачісувати. А ти – наречений, ще встигнеш. Доречі, в день весілля нареченому з нареченою належить зустрічатися тільки в загсі.
СТАС. Це застарілі правила. Але я все зрозумів, вже вдягся і йду. Піду до мами, лімузин прибуде туди. У призначений час щоб всі були готові!
КАРІНА. Завжди будемо готові! Ми поки що дозволяємо тобі піти.
Стас із посмішкою йде. Саша сідає перед дзеркалом, Карін помагає в приготуваннях, робить зачіску і т. ін.
КАРІНА. Ще й лімузин буде?
САША. Так, такий весь білий…
КАРІНА. Шикарно... Ще й лимузин. А ти ще гадала, одружуватись, чи ні. Гроші є, а в чоловікові це головне, – то, певно, одружуватись!
САША. Ти все своє!.. Розумієш… Вікова різниця…
КАРІНА. Дурниці, яка різниця? Десять років? Треба хапати, поки є. Стас твій класний. Не п’є. Зараз, подруго моя (друже мій), нормальних чоловіків взагалі немає. А тих, що нормальні, вже давно розібрали. Якби я не була заміжня, – відбила б твого Стасика!
САША (іронічно). Я тобі відіб’ю!.. Ой, добре, що є така подруга, як ти. Тобі я цілком довіряю. (Про зачіску). Ось тут підправ.
КАРІНА. Зараз… Довіряєш? Чого ж так довго думала?
САША. Не знаю… Він так залицявся, кожного разу дарував квіти, уяви!.. Але… Я не знаю, чи кохаю…
КАРІНА (різко). Що? Я вірно почула? Про яке кохання ти говориш? Скажи мені, хто зараз одружується з любові? Покажи мені, хоч одну таку. Світ давно перейшов у інший стан, а ти, люба моя, і не помітила!
САША. А ти ж, як одружилась?
КАРІНА. Я тебе прошу…Одружилася, бо треба вже було.
САША. То ти з розрахунку?
КАРІНА. І не з любові, і не з розрахунку.
САША. А як же тоді?
КАРІНА. З розуму!
САША. Це якийсь новий спосіб.
КАРІНА. Все нове – то добре забуте старе. Зараз це основний спосіб. Чоловік потрібний для чого? Перше – народити дитину. Для цього він потрібний хвилин на десять, не більше. Але оскільки виховувати дитину самій не хотілося б, то друге, для чого він потрібний – це утримувати. А більше – ні для чого.
САША. Просто я завжди свого чоловіка собі інакше уявляла. Гадала, в мене буде високий такий, міцний, з блакитними очима.
КАРІНА. Ха-ха! Тобі скільки років, дівчинко? Вісімнадцять? Тобі вже двадцять вісім. В цьому віці про блакитні очі треба забути! Я ж тебе вчила, як обирати. Треба дивитись не на те, що б було те, що подобається, а щоб не було того, що не подобається! От ти б погодилась на блакитні очі, якби він кожного дня повертався б з перегаром? (Саша крутить головою – ні.) А якби бігав до коханок, а ти за ним по зелених затишках?.. Ото ж. Головне, щоб не бив та не пив. Та іноді гроші додому приносив… (Задумливо). Красний принц на білому коні! Ідеальний чоловік! Що це взагалі означає – ідеальний чоловік?
САША. Можна пофантазувати.
КАРІНА. Так. Перш за все, красень, як ти кажеш. Високий, міцний, з блакитними очима. САША. О, так!
КАРІНА. Але краси замало, в чоловікові це не головне. Має бути розум, згодна?
САША. Звичайно. Нащо потрібний дурний чоловік? Та й розум – збуджує…
КАРІНА. А про головне не забулися? Гроші! Бо бувають такі розумнющі розумники, а за душею – а ні копійки. Так і підмиває запитати: що ж ти такий бідний, як розумник?
САША. Так, якщо розумний, має вміти гроші заробляти!
КАРІНА. Проте так буває не завжди. У чоловіка має бути свій бізнес, свій офіс. Якщо в тебе немає офісу – який же ти чоловік?
САША. Може, офіс – не обов’язковий. Він же буде відбирати багато часу, а хотілося б, щоб вдома більше був…
КАРІНА. Ти права. Бізнес, гроші – все добре, але нехай вдома сидить. Нема чого по відрядженнях їздити! Постелимо йому леопардовий плед у вітальні на підлозі, хай сидить и тулиться до ніг коханої, як цуцик.
САША (уявляє). Так… В коминку вогнище, на столику свічки та охолоджений мартіні з оливкою…
КАРІНА. І все приготував він сам, за першою ж вимогою.
САША. Такий слухняний. Дивиться з тобою не футбол, а улюблене кіно – "Шербурзькі парасольки". Але зачекай, Каріш, йому все ж іноді треба буде виходити за грішми…
КАРІНА. Зараз все можна отримувати через інтернет… Ну, хай вже раз на місяць піде до банку. Це корисно. Та й ще раз на тиждень щоб вивозив на шопінг, і покірненько чекав у машині біля входу.
САША. Як особистий водій.
КАРІНА. Особистий водій?.. Зачекай… Не виключено, що це міг би бути інший чоловік…
САША. Ой, ти, Каріш, весела дівка!
КАРІНА. Я така!.. Що ще?.. По дому все має робити відразу, без нагадувань. Якщо ввечері сказала навісити поличку, вранці має вже висіти.
САША. Може встати вночі і попрацювати!
КАРІНА. Ні, вночі розбудить… Ось такий малюється портретик: вродливий, мужній, розумний, грошовитий, уважний, домовитий такий… Ой, ми ж забули – у ліжку має бути… ураган. Безвідмовний!
САША. Так, чудову картину ми намалювали. Виходить, такий красень, спортивний, з блакитними очима, розумний, сидить цілими днями мовчки на килимку біля ніг, дивиться мелодрами, нікуди не виходить, не їздить, та ще й повно грошей заробляє!
КАРІНА. І у ліжку… вночі.
САША. Так, і в ліжку… Каріш, послухай, якщо він буде таким, від суперниць відіб’єшся. Не втримаєш.
КАРІНА. Дурниці, має бути таким, щоб на інших жінок не дивився. Може, зробити йому якусь фізичну ваду? Якийсь жахливий шрам?
САША. Шкода калічити такого красеня. І самій буде неприємно.
КАРІНА. Так, є над чим поміркувати… Та не сумуй, в тебе ж вже є твій Стас, він – класний, навіть на острови тебе возив. Його музичні магазини, вочевидь, дають непоганий прибуток.
САША. Я особливо не цікавилась.
КАРІНА. Даремно, поцікавитись ще доведеться.
САША. Потім, можливо. Але він не жадібний, це напевне.
КАРІНА. О, не жадібний! То що тобі ще потрібно, люба моя, яке кохання?
САША. Знаєш, на острові було так чудово, гадаю, я там кохала, так все було добре. КАРІНА. Я ж кажу, кохання – це не причина, а наслідок.
САША. А раптом казка скінчиться?
КАРІНА. Казка завжди кінчається. Головне, щоб після неї залишилось щось матеріальне.
САША. А ти, Каріш, в своєму репертуарі. А у твоїй сім’ї все саме так, як ти розповідаєш?
КАРІНА. Так. Другий чоловік до моєї дочки від першого шлюбу ставиться чудово. Пам’ятаєш, два місяці тому, їй виповнилося десять, – завалив подарунками. І гроші дає. Крутиться, невеличкий бізнес. Хоча я й сама заробляю. І є з з ким в гості сходити, вибратися в місто, до людей.
САША. Так виходить, справа не лише в грошах.
КАРІНА. Звичайно, є ще всілякі нюанси подружнього життя, проте найголовніше – просто.
САША. Та я хочу одружитися, час мені вже.
КАРІНА. Саме так. Одружись, подивись, як воно там, зроби висновки. Не поспішай тільки народжувати.
САША. Казала мати, що народила в двадцять!
КАРІНА. Я й не шкодую, хоча й дурна була.
САША. Не турбуйся, тему дітей ми ще не обговорювали.
КАРІНА. От і добре. Що ж, ходімо сукню вдягати.
САША. Вся тремчу… Ходім, Карішо!
Каріна й Саша йдуть за ширму. Грає марш Мендельсона. Входять Стас и Алик. Каріна й Саша у весільній сукні виходять з-поза ширмы.
СТАС. Лімузин чекає!
Стас бере Сашу за руку, слідом за ним Алик бере за руку Каріну. Усі виходять. Звук лімузина, що від’їзжає. Марш продовжує грати. Чути крики «Гірко!».
ЗАВІСА.
Дія друга.
Минуло два роки. Квартира Стаса. Стіни стали світлими. Меблі трохи інші. Видно новий ремонт. З’явилася прасувальна дошка, квітів немає. Карти світу теж немає. Стас щось робить за комп’ютером. Він вдягнений в червоні спортивні штани і синю майку. На кріслі валяються шкарпетки. Саша в домашньому халаті виходить з ванної та підходить до прасувальної дошки.
САША. Нащо ти вимкнув праску? (Вмикає праску, починає прасувати).
СТАС (роздратовано, виклично, не повертаючись). Я тобі казав вимикати праску, як відходиш. Це техніка безпеки.
САША. Я відійшла лиш на мить.
СТАС. Все одно, тобі можуть зателефонувати, ти забудеш за неї, станеться пожежа. Навіщо?
САША. Коли ти зі мною розмовляєш, міг би хоча б повернутися. Аби вимкнути праску ти навіть піднявся.
СТАС (повертається). Ти ж бачиш що я працюю, зайнятий.
САША. Ти завжди зайнятий. І пасьянс – це робота?
СТАС. Сашо, ти ж знаеш, що так я відволікаюсь. Пасьянс я щойно відкрив, а до цього дві години порався з інтернет-крамницею.
САША. Звичайно, виправдання знайдеться завжди… Та від цієї інтернет крамниці щось мало користі.
СТАС (обурився). Знову! Ми ж вже розмовляли про це, я пояснював. Це нова форма продажу, важливий додаток до звичайного. Особливо для музики та ді-ві-ді. Поступово весь бізнес пересунеться в інтернет. А це нелегко, треба розробляти. Прогрес є, проте недостатній. Якби не пірати та ця криза, все було б нормально. А так треба потерпіти.
САША. А хіба ж я не терплю?.. І коли ти зробиш стелю на кухні. Мені штукатурка (тиньк) на голову падає. Зроби завтра.
СТАС. Завтра не можу, в неділю зроблю . Я вже казав тобі.
САША. Та хоча б зняти те, що сиплеться до каструль. Це за годину можна зробити.
СТАС. Мені треба мати запас часу. Треба, щоб нічого не заважало. Я не можу так.
САША. Що заважає просто встати і зробити?
СТАС (підходить до дверей кухні, дивиться на стелю). Добре, завтра зроблю. (Пауза). Ти ж розумієш, що через три місяці там знову все буде мокре.
САША. Так розберися з цим!
СТАС (підвищує голос). Що там розбиратись? Я вже ходив нагору стільки разів, і ти зі мною ходила. Ти ж бачила, що там живуть ненормальні люди, алкоголіки. Ти бачила, що в них там відбувається, уся підлога в дірках. Там ремонту не було з часів царя Гороха!
САША. Не кричи на мене. Якщо стеля мокра, певне щось десь тече, треба викликати сантехніка.
СТАС. Я не кричу, але ж ми стільки вже це обговорювали. Приходив мій кузен, який працює сантехніком, дивився – протікання нема ніде!
САША. Добрий сантехнік – протікання нема, а вода тече.
СТАС. Та він ас у сантехніці! Тут якась сантехнічна аномалія. Не зрозуміло звідки тече. Хоча мій дядько-моряк певен, що варто їм поміняти ванну, і протікання скінчиться, – ці алкаші навряд коли це зроблять.
САША. Так от, – ас, дядько-моряк, аномалія – зберіть консіліум! Знайшли бермудський трикутник!.. Чому в мене має боліти за це голова, зроби щось. Врешті решт, ти чоловік чи куди?
СТАС (заспокоюючись). Чи куди… Так не можна. Ти дивишся на мене як на ворога. І весь час гризеш! Так швидше не буде. Казав же, треба ласкою. Ти ж жінка, а жінка від чоловіка може всього добитися, але тільки ласкою. Спробуй. Дивись, як треба. (Підходить до Саші, демонструє, намагається обійняти). "Стасочку мій, любий, ти найкращий, зроби, будь ласка, стелю в кухні, як ти вмієш… " Ось як треба.
Саша відсторонюється і трохи кривиться.. Стас зітхає.
Вчиш тебе, вчиш.
Стас йде на кухню, за мить виходить з бутербродом та не зачинивши двері прямує до комп’ютера.
САША. Крихти! Не їж у кімнаті. До того ж я тебе просила закривати двері до кухні, звідти дух по всій квартирі йде, усе просмердить.
СТАС. Який дух іде? Не чую ніякого духу.
САША. Я чую.
СТАС (роздратовано). От і добре!
Швидко з’їдає бутерброд і закриває двері.
САША. І шкарпетки вже вкотре прошу складати в шафу, а не кидати їх у крісло.
СТАС (роздратовано). Добре.
Ховає шкарпетки до шафи, повертається до комп’ютера, знову заглибивсь у пасьянс. Пауза.
САША. Сьогодні Каріна дзвонила.
СТАС (не відриваючись). І що?
САША. Запрошувала в суботу до торгового центру поїхати. Я відмовилась, сказала, що нас батьки запросили на обід… Може вона й повірила.
СТАС (трохи замислюється). Точно, Каріна розлучилася з чоловіком і стала їздити по торгових центрах.
САША. Вона організувала весільний бізнес і добре заробляє.
СТАС. Добре, що в когось бізнес йде добре.
САША (трохи затинаючись). А що ти думаєш робити?
СТАС (обережно). Як це – що? Продовжувати. У нас дві крамниці, і ще ось – інтернет. САША. А-а… А може поговорити з цим, Шилімським?
СТАС (роздратовано, виклично, підвищуючи тон). Сашо, я казав тобі, що цей чоловік – негідник, він мене вже раз підставив. Хто зрадив раз, зрадить і вдруге. Я ж тобі все пояснив. Те, що він пропонує перейти з продажу музики і фільмів на канцелярію, – викликає сумніви щодо його намірів. Та й для мене продавати музику – не просто бізнес, це моє хоббі. Ти ж бачиш, ті хто до мене йдуть не просто клієнти, це меломани, мої друзі.
САША. Я що, проти друзів? Але як нам жити, на які гроші?
СТАС (кричить). Від того, що ти кожного дня по десять разів казатимеш про гроші, іх більше не стане!
САША. Не кричи на мене. Коли я чую цю твою інтонацію, мені кортить все кинути й піти!..
Стас перелякано підводить голову..
Але ж це не життя. Ходити тихцем та одягатися в секонд-хенд.
СТАС (пом’якшившись). Слухай, невже ж я не хочу, щоб ми жили краще? Я роблю все задля цього. Просто такий час. Криза, нам усім важко. Треба перетерпіти.
САША. Я думаю, може мені в Київ поїхати, до двоюрідної сестри.
СТАС. Навіщо?
САША. Там я добру роботу знайду, там простіше.
СТАС (різко). Ні, ти що! Я тебе не пущу, викинь це з голови. В Києві своїх проблем повно, там житло дороге. Ти ж не будеш весь час жити в сестри… (Пом’якшується, підходить до Саші, намагається поцілувати). Все буде добре, моя люба, не треба нікуди їхати.
Саша дивиться на ніс Стаса, злегка відсторонюється.
САША. В тебе на носі щось вискочило, треба припікти.
СТАС (відсторонюється, роздратовано). Така же не можна! Тебе навіть не можна поцілувати.
Знову сідає за комп’ютер. Саша кінчає прасувати, йде на кухню, виходить.
САША. Зараз будемо їсти. Допоможи розстелити скатерку.
Стас піднімається, мовчки допомагає . Саша приносить їжу, сідають за стіл.
САША. За три дні – два роки, як ми одружились.
СТАС. Я вам’ятаю.
САША (грайливо). Що ти мені плануєш подарувати?
СТАС. Сашуню, ми з тобою місяць тому заїхали до Фонтанки, ти ще вибрала парфуми. Я ж сказав, що це – подарунок на річницю. В тебе дівоча пам’ять.
САША. А-а, так, звичайно… Яка ж в мене ще може бути пам’ять? Тільки дівоча. А на новий рік подаруєш у вересні?
СТАС (єхидно посміхаючись). У липні.
САША. Зрозуміло… Мені потрібні чоботи. Немає чобіт. І сумка вся затерлася.
СТАС. Ми ж рік тому купили тобі сумку!
САША. Згадай іще, що було за царя Гороха.
СТАС. У нас розмови весь час про гроші. Може поговоримо про мистецтво, про театр?..
САША. Щоб говоритти про театр, треба в ньому бувати.
СТАС. Я пропонував піти в наш драматичний.
САША. На що там дивитись? От Меньшиков приїжджав, я тебе просила.
СТАС. Але ж ти знаєш причину.
САША (обережно, по невеликій паузі). Ти б міг на машині ввечері виїхати, трохи заробити.
СТАС. А сенс? Зараз "каструля" не те, що раніше. Шалена конкуренція, а пасажирів обмаль. Щоб заробити, треба йти у фірму-таксі, та й то не факт.
САША. То йди!.
СТАС. Куди йти? Ці фірми працюють лише на себе. Усе зароблене піде на ремонт машини… Я ж бізнесмен, в мене роздрібний продаж, ще дізнаються, що я в таксі працюю – півміста сміятиметься.
САША. Яка різниця, хто й з чого сміятиметься?
СТАС. Різниця є, мені складно тобі пояснити.
Доїдає, облизує ложку..
Добавка є?
САША. Є, але це на завтра.
СТАС. Але я хочу зараз.
САША. Я поклала тобі повну тарілку. Ти наївся, але сигнал від шлунку до мозку йде двадцять хвилин.
СТАС. От хай він собі йде, а я тимчасом візьму добавки.
Піднімається, йде на кухню. Виходить з новою порцією. Саша гидливо дивиться на нього.
САША (тихо). Їсть, наче ховрах… Ти ще довго ходитимеш у цих червоних штанях? Я їх ненавиджу, я їх викину!
СТАС. Навіщо ж викидати? Вони зручні. Це мої улюблені червоні штани.
САША. Ти в них схожий невідомо на кого! Я ж тобі придбала інші.
СТАС. Дякую, але ті з синтетики, а ці натуральні.
САША. Мене бісить цей колір.
СТАС. До чого тут колір? Як чоловік виглядає, у що він вдягнений, не має значення! Головне – це його людська сутність. (Показує на свою голову.)
САША (замислено). Безперечно, головне – людська сутність!..
Стас сідає за комп’ютер. Пауза.
Я вчора свою однокурсницю зустріла. Вона вагітна, місяці за три буде народжувати.
СТАС (неуважно, не відриваючись). Так, це добре...
САША. Що добре?
СТАС. Що вагітна!..
САША. Зрозуміло. (Пауза). Я піду в душ.
Йде до ванної.
СТАС (відриваючись від комп’ютера, до залу). Як дивно… Куди все дівається? Куди зникають почуття? Навіть не можеш пригадати, в який саме день, так непомітно, потроху… Наче хтось кожного дня краде з твоєї банки дрібку цукру, і одного разу ти виявляєш, що банка порожня… Має ж бути терпіння. Все відразу не отримаєш. І терпіти доведеться довго, може кілька років. І тобі потрібна підтримка. Хочеться, щоб хтось рідний сказав:"В тебе все вийде, я поруч!.." Щоби хтось вірив в тебе до останнього. Алик був правий, вдома має бути тихо й спокійно… А з іншого боку, я розумію. Має бути якийсь рух. В житті має щось змінюватись. Завтра не може бути таким, як сьогодні… Жінка стомлюється, коли нічого не змінюється… Проте я ж намагаюся… Голова пухне від постійних думок, де взяти гроші…
Сідає за комп’ютер, оглядається, чи не йде Саша, відкриває якусь жіночу фотографію. З ванної виходить Саша, залишаючи двері напіввідкритими, бачить фото. Стас помічає Сашу і швидко закриває фотографію.
САША. Хто це?
СТАС. Це так, з інтернету.
САША. По роботі?
СТАС (невизначено). Так, роботи теж стосується…
САША. Ясно.
СТАС. Добре, я теж піду в душ. (Йде.)
САША (до залу). Я все розумію. Труднощі, таке інше… Треба щось робити. Час спливає. Врешті-решт можна влаштуватися на роботу. Чому необхідно впиратися в цей бізнес. Якщо одне не виходить, треба шукати інше. Чоловік має щось робити, здобувати, бо інакше – навіщо тоді все? Чомусь я можу працювати продавщицею. І з мене корона не впала… Перетерпіти… Я терплю… Чи я маю вічно терпіти? Мені скоро піде четвертий десяток…. Скільки терпіти?.. І я вірила, що він кохає мене. Що зробить усе. А зараз таке ставлення… Чого б я не попросила, знайдеться тисяча причин, аби не робити. Я для нього як меблі, як стілець. Де вона, увага, піклування? Кричить на мене, аж мене потім всю трусить. Що це за кохання таке? Вбиває все всередині. Мені страшенно самотньо. Почуття? Які можуть бути почуття! Мені здається, я попросту не кохаю…
Саша сідає за комп’ютер, озирається, чи не йде Стас, починає щось робити в комп’ютері, іноді озираючись. За дверима ванної почувся шум. Саша швидко робить якусь операцію на комп’ютері і вже передивляється щось інше. Стас виходить з ванної, зачиняє двері.
САША (роздратовано). Залиш двері відкритими, там накопичується волога.
СТАС (з удаваним спокоєм). Добре, відкрию.
Стас деякий час ходить кімнатою, намагаючись налаштуватися на добре. Нарешті повільно підходить до Саші, обіймає за плечі. Через плече дивиться в комп’ютер.
СТАС (м’яко). Омолодження обличчя? Що там ще вигадали?
САША (пом’якшуючись). Вигадали. Хочу собі такий крем. Я колись вже купувала такий, він підходить для моєї шкіри.
СТАС. В тебе й так чудове обличчя.
САША. Ні, воно масне. Вічно щось вискочить.
СТАС. Що ж, купимо. Обов’язково. Ходім спати?
САША (закриваючи комп’ютер). Ходімо. Зараз візьму заколку.
Саша заходить до ванної, за деякий час виходить. Дивиться на Стаса.
СТАС. Що?
САША (злегка посміхаючись). Там теє… бризки.
СТАС. Що? Які бризки?
САША. На унітазі. Жовті.
СТАС. Не зрозумів, який унітаз, які бризки?
САША. Ви ж, чоловіки, як це робите… Стоячи. Не так, як ми.
СТАС (розуміючи). І що?
САША. То, напевне, це не мої бризки...
СТАС. Натякаєш, що мої? Ні, я все роблю… обережно... Що ти причепилася?
САША. Просто прошу бути… обережніше.
СТАС. Я й так обережний. Я в цьому професіонал.
САША. Ти в усіх справах професіонал…
СТАС. Ходім спати. Годі вже балачок.
Стас и Саша йдуть до спальні. Світло стає тьмяним. Чути голоси.
САША. Відкрий штори, хай світить луна.
СТАС. Я люблю, щоб було темно.
САША. А я люблю, щоб було світло. Бо спиш, як у труні.
СТАС. Мені світло заважає заснути.
САША. Нічого, заснеш.
Невелика пауза.
СТАС. Хочу тебе обійняти.
САША. Коли ти міняв майку?
СТАС. Три дні тому. Все в порядку з моєю майкою!
САША. Треба частіше міняти. Потім складно відіпрати.
СТАС. Та міняв я!
САША. То певно це з рота смердить.
СТАС. Я чистив зуби перед сном.
САША. Треба потім ополіскувачем, я тобі казала… Я хочу спати.
СТАС. Сашо!
САША. Я хочу спати.
СТАС (приречено). Ну, давай будемо спати.
Невелика пауза.
САША. Що це?
СТАС. Що?
САША. Що це за звуки?
СТАС. Які звуки?
САША. Оце щойно.
СТАС. Щойно? Я ковтнув… напевно.
САША. Не роби так.
СТАС. Може мені ще й не дихати?
САША. Якщо можеш – не дихай...
Пауза. На авансцені з’являються Саша и Каріна.
САША. Збираєшся розлучатись?
КАРІНА. Так, і що?
САША. Як же, отак просто всі стосунки, все, розірвати? Як ти наважилась?
КАРІНА. Люба, на вулиці третє тисячоліття. Це двісті років тому жінки не могли розлучитися, під потяги кидались. А нині… Це вперше вагаєшся, а в мене це вже друге розлучення – ставишся до цього простіше.
САША. Ти така певна? Певна, що знову когось зустрінеш.
КАРІНА. Між нами, деякі думки вже є, тільки не стану говорити, поки не розлучусь.
САША. Я його знаю?
КАРІНА. Облишмо це. В мене всі шлюби успішні. Від першого чоловіка дитина, від другого – песик. Як дасть Бог, від третього теж щось вийде.
САША. Твій же наче нормальний, до дитини добре ставиться…
КАРІНА. Та, набрид. Останній рік тільки дратує. И в бізнесі нічого путнього. Його ревнощі вже дістали... Я й сама проживу. Аби галочка стояла – «є чоловік!» - такого мені не потрібно.
САША. А коли виходила заміж, гадала – назавжди, коханий і єдиний?
КАРІНА. Вперше – так. І розлучатися було тяжко. А коли вдруге, втретє, вдесяте – значно простіше… А що в тебе?
САША. Навіть не знаю… Якось. Щось ми не розуміємо одне одного. І я почуваю себе самотньою. Він начебто поруч, але наче й нема його. Уткнеться в свій комп’ютер, а я сиджу, дивлюсь той дурний телевізор…
КАРІНА. То ти що, подруго, дивишся в ліс?
САША. Не знаю. Раніше він якось більше працював, на зустрічі якісь їздив. А зараз – наче щось і робить, але мені здається, нічого не відбувається.
КАРІНА. Буває… Заведи коханця!
САША. Я так не можу… Вчора заходила до банку, треба було депозит закрити. То там хлопець-менеджер, піднявся з місця, коли я заходила, і коли йшла – теж. Симпатичний… Стас раніше завжди відчиняв переді мною дверцята машини, а зараз – лише на великі свята.
КАРІНА. Ти ба, симпатичні банківські менеджери!
САША. Та ні... Розумієш, в мене сестра мешкає у столиці. У них на фірмі є добре місце, була думка поїхати. А Стас не відпускає.
КАРІНА. Я його можу зрозуміти. І тебе теж. Усе, що жінка хоче придбати для себе у своєму житті – має купувати сама, на чоловіків годі в цьому покладатися… Та з іншого боку… Сашуню, хоч я й твоя подруга, ти мене не слухай. А то я тобі нараджу. Ти слухай, що в тебе тут. (Показує на серце.) Але якщо раптом вирішиш піти, – краще мати куди. Так би мовити, «стрибати з палуби на палубу». Інакше доведеться повертатися до мами…
САША. До мами, то до мами … Знаєш, дивилася сьогодні на себе, і побачила зморшки, отут під очима. Вперше. Мені вже четвертий десяток пішов. Час спливає так швидко!..
КАРІНА. Це й справді серйозно. Коли зморшки… Але, якщо чесно, – не знаю, що там у вас зі Стасом, проте він добрий хлопець, подумай, перш ніж рубати. А як станеш вже рубати – роби так, щоб можна було повернутися, як щось не складеться… Як чесно казати, – самій бути не надто радісно. І я бути самотньою довго не збираюсь.
САША. Я подумаю.
Йдуть.
ЗАВІСА
Дія третя
Минуло два роки. Квартира Стаса. У кімнаті нічого не змінилося. Посередині стіл. За ним за годинниковою стрілкою сидять Стас, Алик, Саша і Каріна. Вони грають у преферанс. У Саші настрій не надто добрий. Грає легка музика..
СТАС (дивиться карти). Пас.
АЛИК. Сімка пік.
КАРІНА. Як завжди, врятував мене від распасів – миленький мій!
СТАС. Диви, як щастить. Такими темпами скоро закриє пулю і почне американську допомогу. Ой, не щастить мені в картах, а пощастить…
САША. Пас.
КАРІНА. Тримай прикуп, любий мій хлопчику! (Відкриває дві карти прикупу).
АЛИК. Хлопчик - мізинчик має гостинчик!
КАРІНА. Не сказала б, що мізинчик...
СТАС. Маєш собі, так він всі дев’ять візьме. Дивлюся, як ви стали жити разом, налагодили сімейний підряд. Чи це подарунок до дня Валентина?
АЛИК. Зношу дві! Вісімка пік. Ми не живемо разом, ми зустрічаємося в певному місці у певний час. Чекаю ваших заперечень!
СТАС. У Вас в квартирі є «певне» місце?.. Сподіваюся, це ліжко.
КАРІНА (Стасу). Забагато питань. До речі, а що ти подарував дружині на день Валентина?
СТАС (трохи знітившись). Я подарував своє кохання. Віст!
АЛИК. А де ти береш стільки кохання? Залиш трохи на Восьме Березня!
СТАС. Певна річ! (Саші). Твоє слово.
САША. Я теж вістую.
СТАС. Теж вістуєш? Маючи вісім хабрів? Ну, добре... (Алику). Ходи.
Алик кладе карту, потім Саша, потім Стас. Алик забирає хабар.
АЛИК. Перша пішла, а тепер от так!
Алик кладе карту, потім Саша, потім Стас. Саша забирає хабар. Саша на мить замислюється і ходить.
СТАС. Що ти робиш? Я ж тебе вчив – "під віста ходи з туза!"
АЛИК. "Хочеш мати спокійну старість – навчи дружину грати в преферанс". Панове, граємо мовчки! Нагадати правила преферансу?
КАРІНА. Ти сам більш за всіх і базікаєш.
СТАС (думає). Як тут ходити! У мене іншого виходу немає. Туз.
АЛИК (сміючись, кладе карту). Ця – твоя, але остання. Тепер грає мій король. Решта теж мої! (Відкриває карти і кладе їх на стіл.)
СТАС (подивившись на карти). Та-ак... (Кидає свої, Саші). А могли б його посадити.
САША. Нічого страшного... Що я невірно зробила?
СТАС. Звичайно, нічого. Тільки навіщо тоді братися за гру. Потрібно було передати йому хід, а не масть розігрувати.
САША. Ти ніколи не помиляєшся?
СТАС. Помиляюся, але не повторюю своїх помилок. Це ж елементарно. Навіщо було вістувати? Ми б поклали карти і посадили б його.
АЛИК. Куди б ви мене, цікаво, посадили?
КАРІНА. Так, пані та панове, згадаймо, що сьогодні свято!
САША. Мені ця гра вже набридла! Досить на сьогодні.
АЛИК. Як? Ми ж іще не дограли. Ти ось пулю не закрила... Карткові ігри треба закінчувати. Шоу маст гоу он.
СТАС. Сашо, давай дограємо.
САША. Наступного разу.
КАРІНА (дивиться уважно на Сашу). Мені теж набридло. В такий день треба веселитися і танцювати, а не пулю писати.
АЛИК. "Якщо дружина заважає преферансу – кидай дружину"...
СТАС. Ну, гаразд, перерва. Я збережу записи, потім дограємо. Запам'ятати тільки, хто роздає… А, ну я ж і роздаватиму…
АЛИК. Ти роздаси, у тебе вийде! Ну, давайте тоді танцювати. Вмикай, товстий, голосніше музику!
Стас включає повільну танцювальну мелодію, знову з допомогою
ганчірочок. Робить голосніше.
О, Алан Парсонс Проджект!
Усі танцюють, але Саша абсолютно без задоволення. Музика закінчується.
КАРІНА. Вже пізно. (Алику). Ходімо, герой мого роману!
АЛИК. Ходімо, поетесо моєї душі!
Стас проводжає гостей до дверей, Саша – осторонь. Каріна відчуває, що щось не так.
СТАС (Алику). Дивись, доведи поетесу до «певного» місця. Дивись, не загуби.
АЛИК. Не турбуйся, все зроблю якнайкраще!
КАРІНА. Не хвилюйся, Стасику, більш ніж я йому дозволю, він не зробить.
АЛИК. Ти, розумієш, товстий, в чому проблема? Вона дозволяє так багато, що мене це хвилює все більше і більше.
КАРІНА. Досить блазнювати. Бувай, Сашуню. (Підходить до Саші і цілує її).
САША. Бувай.
КАРІНА (Алику). Ходім, у тебе сьогодні ще багато роботи.
АЛИК (Стасу). І ця праця не оплачується!..
Каріна бере Алика за руку і вони йдуть. Стас посміхається.
СТАС. Як вони знайшли одне одного? Як домовились?.. Хто б міг сказати кілька років тому, що Алик і Каріна житимуть разом?.. Треба буде прибрати.
Саша мовчки стоїть осторонь. Стас ходить по кімнаті, про щось думає. Нарешті, помічає мовчазну Сашу, підходить до неї.
СТАС (співає). Що, смутку мій, туго моя?
САША. Я хочу з тобою поговорити. Сядьмо...
СТАС (заклопотано). Давай. Що тобі?
Пауза.
САША. Я хочу... з тобою… розлучитися... Допоможи відвезти речі до мами…
СТАС (здивовано). Як – розлучитися? Навіщо?
САША. Я хочу піти від тебе. Мені б хотілося, щоб ми розлучилися друзями. Допоможи перевезти речі.
СТАС (по роздумі). Сашуню, послухай, я розумію тебе... Але… не можна ж так одразу... Я тебе скривдив?.. Пробач мені...
САША. Ні, Стасе, річ не в цьому. Я давно думала про це. Просто зараз наважилась.
СТАС. Як наважилась? Що означає наважилась. От так – раптом?..
САША. Це не раптом.
СТАС. Сашо, люба, я винен... Бачиш, не все виходить, але я намагаюся...
САША. Річ не в цьому. Просто Я зрозуміла, що… почуттів немає…
СТАС. Як це, немає почуттів? Вони ж були!.. Згадай, як нам було добре.
САША. Так, було добре, але… було й погано. Скільки разів я благала тебе змінитись…
СТАС. Але як людина може просто взяти й змінитися?..
САША. Ми не підходимо одне одному. Нам з тобою навіть нема про що говорити. У тебе свої інтереси, а в мене свої. Ти сидиш у своєму комп'ютері, я дивлюсь телевізор... Ми, як дві різні держави.
СТАС. Як це, нема про що? Ми ж якось жили з тобою весь цей час.
САША. Саме так – якось!...
СТАС. Послухай, зараз дійсно важко. Але це випробування, яке нам посилається. Його треба здолати. У кожному шлюбі є складні періоди. Чотири роки – якраз такий термін… Треба перетерпіти, і стане краще. Обов'язково! Важкий період обов'язково скінчиться.
САША. Можна терпіти, якщо кохаєш…
СТАС. Я кохаю тебе, я не хочу без тебе!.. Про яке кохання говориш? Про кохання чи про пристрасть? Пристрасть весь час неможлива, вона руйнівна!.. Справжнє кохання має бути спокійним.
САША. Ти говориш, що я повинна допомагати тобі, вірити, бути опорою. Я намагалася, як тільки могла. Але почуттів не стало. Тому я й не можу більше…
СТАС. Якось негарно виходить. Коли були гроші, ми з тобою їздили, відпочивали. Тоді почуття були, а потім стало важко, і вони зникли?..
САША. Ти це даремно. Так, було добре. І я все терпіла… Але минув час, і я хочу почати нове життя.
СТАС (підвищуючи голос). Що означає даремно? Яке ще нове життя?.. В тебе що, хтось є?
САША. Ти добре знаєш, що нікого немає.
СТАС. Тоді навіщо тобі йти? Нам з тобою добре!
САША. Мені не добре. Ти занурений у свої справи, а у мене на душі – порожнеча. Ти собі ще знайдеш когось.
СТАС (голосно). Мені ніхто не потрібний, в мене є ти, я вже знайшов! Послухай, ти ж знаєш, як довго я шукав тебе, скільки до тебе було невдач. І тобі не велося до зустрічі зі мною. Ти мені потрібна. А я потрібний тобі…
САША. Тобі ж в мені так багато не подобається, ти мене вважаєш безглуздою!
СТАС. Я ніколи не вважав тебе безглуздою! В будь-якій людині є недоліки. І коли чоловік і жінка починають жити разом, усі ці недоліки унаявнюються. Але ми з тобою вже досить дорослі люди, аби зрозуміти, що ідеальними люди не бувають. Мені багато що подобається в тобі, інакше я б не був з тобою стільки часу. Адже я стільки часу на тебе витратив.
САША. Але ж і я на тебе витрачала час. Я молодшою не стаю… Я хочу почати нове життя.
СТАС. Нове життя... Моє кохання до тебе – це не примха. Я пройшов до нього цілий шлях. Повір, ми підходимо одне одному. Ти мало знаєш життя. Коли люди різні, – тоді їм і добре разом. Протилежності притягуються. Нам добре з тобою.
САША. Я не бачу перспективи. І нас давно вже нічого не пов'язує. Усе наче відкладено на потім.
СТАС. Сашо, люба, але я ж намагаюся. Я не винен, в цій безглуздій кризі, і що піратство. Один магазин закрив, може доведеться і другий закрити. І через інтернет мало купують, – навіщо, якщо можна безкоштовно качати.
САША. Ти зациклився на цій музиці. Потрібно було давно щось робити, а не чекати, доки все лопне.
СТАС (кричить). Навіщо ти так? Мені ж це болить... Я ж все перепробував. Ти, замість підтримки…
САША. Не кричи не мене! Я тобі говорила, що потрібно було... можливо... з цим…
СТАС. Знову Шилімский! Та він же шахрай, я тобі не все розповів про нього. Знаєш на чому він має основний прибуток? На підробному коньяку!
САША. Він його краде?
СТАС. Він його розливає.
САША (після паузи). Але ж річ не в цьому. Зараз пізно міркувати, що було потрібно… Прошу тебе, допоможи перевезти речі. Я хочу, щоб ми залишились друзями.
СТАС. Ти така вперта зараз! Не знаю, що тобі сказати, як тебе утримати... Ми ж жили дружно, згадай як робили ремонт разом, ти все це хочеш кинути?
САША. О! Та це ж був не ремонт, а багатосерійна драма! Кожен удар молотка – по моїх нервах.
СТАС. Тим більше, – як це коштувало тобі здоров'я!
САША. Цей ремонт – мій тобі подарунок. Згадаєш мене незлим тихим словом.
СТАС (по паузі). А ти не думала, що як підеш від мене зараз, то не зможеш більше повернутись?
САША (трохи замислившись). Думала Нехай навіть так…
СТАС. День так непогано починався... Я відчував, що останнім часом твоє ставлення до мене змінилося, але не думав, що настільки... "Різні держави". Нам було так добре разом. У нас міцний шлюб. А як ти гадаєш – у інших все ідеально? Усі живуть в "пориві пристрасті"? Та за щасливим фасадом буває приховано таке!.. Повір мені, я надивився. Хоча б узяти тих же Алика й Каріну.
САША. До чого тут Алик і Каріна. У нас для щасливого шлюбу багато не вистачає!
СТАС. Що ти маєш на увазі? Дітей?
САША. І це теж… Зараз пізно про це говорити, треба було думати чотири роки тому.
СТАС. Що ж ти не думала?
САША. Я не думала? А ти не повинен був думати?.. Я тобі натякала.
СТАС. Натякала?... Невже не можна було просто сказати "я хочу дитину"?
САША. А я саме так і сказала. Але ти не почув…
СТАС. (по паузі). Я теж хочу дитину. Але в цій нестабільності... страшно заводити дітей. Це ж така відповідальність!.. Я розповідав тобі, у подруги нашої бухгалтерки маленька дитина захворіла на цукровий діабет. І щодня треба п'ятсот гривень на лікування. Ти уяви, щодня! Зараз з протягнутою рукою, просять грошей у усіх, у кого тільки можна. Страшно... Є чоловіки, яким усе наче по цимбалах, але я не такий.
САША. Я тебе й не звинувачую.
СТАС. Але й від тебе теж багато залежить. Врешті-решт, усе вирішує жінка! Якби ти захотіла, ти б від мене всього добилася.
САША. Виходить, не захотіла. І від чоловіка залежить не менше, ніж від жінки.
СТАС. Послухай, якось усе це на мою голову так несподівано… Якщо тобі було погано, чому ж ти не говорила? Я б щось зробив, вигадав би.
САША. Я говорила, і про кухню, і про стелю...
СТАС. Але ж це все дрібниці життя, з цим можна змиритися.
САША. Усе життя складається з дрібниць. По-твоєму, змиритися можна взагалі зі всім! Твоя б воля, то тільки й сидів би весь час біля комп'ютера. Все намагаєшся перевести на жарт. А життя - не жарт.
СТАС. Коли ти це усе вирішила? Як я пропустив?.. Сашуню, мила, я винен перед тобою. Зараз я тебе почув. Дай мені шанс, Ми з тобою разом не один день, близькі люди… Схаменись, дай мені шанс.
САША. Це нічого не змінить. У мене всередині все вигоріло.
СТАС. А ти подумала, що скажуть інші? Я ж старався для тебе, цього не можна заперечити…. Недобре це…
САША. Що – інші? Я тебе ні в чому не звинувачую. Ти красиво залицявся, я гадала, що кохаю. Але я давно зрозуміла, що це був міраж, справжніх почуттів нема, і тому ми ввесь час сваримося, не знаходимо спільної мови. Якби були почуття, кохання, все було б по-іншому.
СТАС. Кохання – красиве слово. Хто його вигадав? Невже усі в шлюбі живуть в незмінному коханні...
САША. Що говорити про всіх? Я не знаю, як хто живе. Я кажу тільки про нас...
СТАС. Були часи, коли дружина не могла піти від чоловіка – ще якихось сто років тому...
САША. Зараз інші часи.
СТАС. Так, інші... Сашо, люба! (Кидається до неї). Що я можу зробити? Скажи, що мені зробити, щоб ти залишилася? Я обіцяю – тоді все буде добре. Давай як раніше, полетимо в Анталію, в Кемер, наступного тижня? Ні, завтра!..
САША. Кемер?… Хіба в нас на це є гроші?
СТАС. Знайдемо.
Пауза.
САША. Ти віриш, що все буде добре?
СТАС (з надією). Так! (Вже не так певно). Звичайно, вірю… Якже ще може бути?..
САША. Якби ти хотів, у нас вже давно б усе було добре. А так… Я дуже прошу, давай розійдемося по-доброму, будемо друзями. Допоможи відвезти речі мамі…
Світло тьмянішає, грає невесела музика. Видно як носять речі. Чути фрази: "Я візьму міксер, ти мені його подарував" – "Добре". "Ці закрутки я залишаю тобі" – "Залишай". "Навіщо тобі так багато вішаків?" – "Тобі шкода вішаків?". Коли набирається світло, на сцені один Стас.
СТАС. Я відчував… Відчував, що вона хоче піти... Ну і нехай, я й сам проживу!.. (Кричить.) До біса цих красунь, цих краль розмальованих! Кому це потрібно? Крутити перед ними хвостом, намагатися догодити… Я хочу, щоб догоджали мені! Ненавиджу!.. Знайду собі сільську дівку років вісімнадцяти, і вчитиму її, видресирую під себе. І буду виховувати, виховувати! Щоб була на сьомому небі від щастя, коли її чаєм пригостиш, чи на ліфті прокотиш!.. Щоб віддано заглядала мені до рота, як цуцик… Ненавиджу… (Трохи охолов). Кохаю...
Вибігає.
ЗАВІСА
Дія четверта
Минуло три місяці. Квартира Стаса. Знову безлад, речі Стаса розкидані на стільці. На стіні знову висить карта світу. Стас в червоних спортивних штанях замислено ходить по кімнаті.
СТАС. Три місяці сам... Біль минув. Чи це справді було кохання? – Якесь дивне це кохання… Але я кохаю, як і раніше кохаю… Я їй нічого не дав, і вона пішла. Але хочу, щоб вона повернулася. Порожньо, не вистачає її. Якось навіть дивно, що в цій кімнаті вона була, ходила, щось говорила, а її вже немає... Пішла від мене, від такого хлопця!... Самотньо якось, не хочеться залишитися одному.
Дзвонять у двері. Стас відкриває. Входить Алик.
АЛИК. Привіт принциповим холостякам!
Обнімаються.
СТАС. Привіт! Ти як завжди хвацько загнув... Ви з Карінкою літали до Відня?
АЛИК. Так, старий. європейський вояж. Дивилися «Ріголетто» у Віденській опері – квитки замовляли за місяць, інакше не потрапиш.
СТАС. І як?
АЛИК. Надзвичайно! (Співає). "La donna e mobile". Верді геніальний, віденський театр приголомшуючий, публіка – багачі, аристократи, наші туристи… Всередині гарно, але Одеська опера все одно краща.
СТАС. Тут не може бути ніяких сумнівів! – Перша на планеті.
АЛИК. Певна річ!.. Що ж, наливай чай, каву, капучіно, роздягайся, лягай, розповідай.
СТАС. Що розповідати? Як каже мій дядько-моряк: "Життя дало тріщину"… Де кава, чай знаєш – самообслуговування!
Алик підходить до столика, наливає собі кави.
АЛИК. Що занудьгував? Подивись на мене: розумний, красивий, в міру вгодований, самий сік! І сповнений оптимізму! А скільки у мене всього було в минулому житті?.. Все налагодиться, старий, і в наступному житті у тебе теж все буде добре!.. Ти зараз вільна людина, користайся з цього! Жінок – мільйон. Я продивляюся іноді сайти знайомств : які хочеш, будь-якого віку, брюнетки, блондинки, з дітьми, без дітей, стрункі, товсті, з шармом і без – всіляких досхочу. Є такі, що хочуть серйозних стосунків, а є і такі, що - несерйозних. Розійдись, пограйся – полегшає.
СТАС. Може й треба було б, хоча бажання ніякого немає. А що це ти на сайти заходиш при живій Каріні.
АЛИК. Я тебе благаю, у нас вільні стосунки! Каріна все знає. І я відвідую ці сайти лище задля того, аби бути в курсі, що відбувається в місті.
СТАС. Розумію. Все це вірно, але за великим рахунком, стосунки – це праця, копітка праця. Це як підійматися на новий щабель. Скільки років я залицявся до Саші! Але без цієї праці людини не пізнаєш, а розчаровуватися дуже б не хотілося. Втома, проста втома… Я відвідував ці сайти, але я усе ще сподіваюся, що Саша повернеться. Ми горщиків не побили, іноді здзвонюємось, спілкуємось...
АЛИК. Точно, ви розійшлися якось надто просто, без биття посуду. І скандалів вона не влаштовувала, все тихцем. Тобі навіть не довелося звертатися до моїх послуг!
СТАС. Ото ж бо й воно, це свідчить на її користь. І примушує страждати ще більше. Я увесь час думаю, як її повернути, і не можу зрозуміти, як я її взагалі завоював.
АЛИК. Швидко вона не повернеться. Вагонетка, що покотилася з гори, не зупиниться, поки не розіб'ється вщент. Ти робив все вірно. Просто втримати в сто разів важче, ніж завоювати. Жінка віддається тому, хто відкриє їй двері в сад її мрії. І перш, ніж вона зрозуміє, що це не сад, а в'язниця – треба встигнути ці двері замкнути. А ти цього не зробив. Крім того, в неї це перший шлюб, як і в тебе. Їй здається, що вона знайде кращого. Ще не розуміє, що синиця в жмені краща за журавля в небі. От якби, це в неї був другий шлюб, а перший чоловік був би п'яницею, алкоголіком, такий, знаєш, з постійним перегаром, смердючий, що кожен вечір на карачках приповзав додому, – от тоді була б зовсім інша картина! Треба одружуватися з такою, в якої перший був відверто жахливий, тоді ти на його тлі будеш ангелом. Все пізнаєш в порівнянні.
СТАС. Де ти був раніше зі своїми порадами? Вона та і сказала: "Я пішла, тому що мене все дістало". Не можу зрозуміти, хіба їй було погано в мене. Я до неї дуже добре ставився.
АЛИК. Розумієш, старий, в шлюбі, в цій повсякденності і звичайності, добре, важливе й істотне, краще, що є в людині, якось зменшується і зсихається, натомість збільшується й зростає усе дріб'язкове й неважливе, взагалі не варте уваги. Щоб зрозуміти це і змиритися, потрібен досвід.
Поплескує Стаса по плечу.
Не дивись в минуле, старий, дивися в майбутнє… Молода, красива жінка вступає в цей світ, – її краса виставляється на продаж. Це торгівля!.. Адже її краса не вічна, і треба її продати якнайдорожче. Все, що їм треба від нас – це гроші. Хоча, якщо ти хочеш жити з принцесою – стань принцем. Був би ти олігархом – ніколи в житті від тебе не пішла б!
СТАС. Жінкам потрібні не гроші, а те, що вони дають – море, сонце, смеркання, Париж, Лондон, раути, косметичні кабінети, вбрання, речі, усілякі цяцьки! Саша напевне одружилася зі мною не через гроші, принаймні не лише через них. Їх у мене, врешті-решт, не так вже й багато.
АЛИК. Ніхто не сперечається. Твоя Саша чудова. Ті баби, що в них в голові самі гроші, завжди бувають покарані. Я кажу про інших, вихованих, освічених. Вони говорять не про гроші. "Чоловік має бути особистістю", – от що вони говорять. Та чи може бути особистістю бомж?
СТАС. Іноді може. Я зараз часто згадую, як тоді, на острові я взяв напрокат машину, і ми просто їхали уперед, назустріч невідомому. Як справжні мандрівники. Знаходили такі куточки, що, напевно, і місцеві їх не знали... Такі були прекрасні відчуття. Напевно, то й було щастя... (Підходить до вікна, дивиться.) Я іноді дивлюся на ці будинки, на ці вікна, що світяться – стільки квартир, людей… Як вони живуть, чи добре їм, чи щасливі вони?
АЛИК. Можливо, деякі... Та не гризи ти себе, ти не винен. Я ж кажу, коли двоє різних людей починають житття під одним дахом, виявляється, що вони настільки різні, що приводом для сварки може бути будь-яка дрібниця. "Милий, подай мені каву просто в ліжко. – Ні, люба, це ти мені подай каву просто в ліжко"! Я скажу тобі більше, шлюб суперечить сам собі! Ці люди (показує на вікно) живуть разом тільки тому, що в них пекельне терпіння. Або ж їм діватися нікуди. Чи, швидше за все, вони просто змирилися і не хочуть нічого міняти. Розумієш, в шлюбі кожен з подружжя намагається задавити іншого і шукає ту межу, до якої він може його зіпхнути. Хто кого! Це неминуче, незалежно від того, хороші люди чи ні.
СТАС. Як же тоді бути?
АЛИК. Не одружуватися! Не треба цих весіль. В Китаї є етнос, в якого відсутній інститут шлюбу. Дівчинка, коли дорослішає, отримує від сім'ї окрему кімнату і обирає собі чоловіка, який, зверни увагу, з нею не живе, а лише приходить на ніч.
СТАС. А далі?
АЛИК. А далі, коли народжується дитина, її виховують матір і брати матері. А той чоловік виховує дітей своїх сестер. Сім'ї є, сім'ї міцні, а щлюбу немає!
СТАС. Так то китайці, в нас інші звичаї.
АЛИК. Стасе, зрозумій – дружина це постійна проблема, яка завжди з тобою. Жінки усі однакові, вони не міняються, незалежно ні від часу, ні від країни. А ми міняємося. Ти ось перейшов на канцелярією. Став на горлянку своїй пісні.
СТАС. Важко було наважитись, а потім стало легше. І що дивно – справи пішли краще саме зараз, коли я залишився сам. А раніше, коли Саша ще мешкала тут, нічого не просувалося, незважаючи на всі зусилля!
АЛИК. Саме так, ти майнув собі, як повітряна куля, що звільнилась від баласту. Це не випадково, це закономірно. Станеш багатим, і жіноче питання вирішиться саме собою. Перед будинком буде черга! Зараз ти вільний, можеш реалізувати свої плани, ні перед ким не звітуєш, нікому не винен, користайся моментом!
СТАС. Але ж у біографіях багатьох видатних чоловіків завжди присутні віддані дружини.
АЛИК. В інших завжди краще! Станеш видатним, у тебе теж така з'явиться. А ти знаєш, в чому парадокс. Я тобі вже якось говорив. Сучасні жінки – розумниці, вони начитані, вони емансиповані. Нам це подобається, такі жінки надять, запалюють. Але коли ти починаєш з нею жити, бачиш щось не те, – вона з усіх питань має думку, весь час сперечається, щось доводить. А дім – це не те місце, де треба обстоювати свою думку, сперечатися і доводити, цього всього й так вистачає в житті. Виходить, що добра дружина – та, яка погоджується з усім, що б ти не робив, і щоб не говорив. Але в цьому й парадокс, – що це за безсловесна така субстанція, що з усім згодна, як служниця? Чи будеш ти таку кохати?.. Так що тут потрібно зважити, яка жінка потрібна тобі насправді.
СТАС. Так… Нам було добре з Сашею, але дивно: я – дуже весела людина, вона дуже весела, але в спільному житті це кудись зникає, настає якесь озлоблення, і позитивні якості змінюються на протилежні. Але я дуже шкодую, що вона пішла.
АЛИК. А що ж ти хотів? Скажи, товстий, ти казав їй кожного ранку, що вона найкоханіша, найбажаніша?
СТАС. Кожного ранку не говорив.
АЛИК. То що ж ти хочеш! Є простий рецепт втримувати жінку: не відмовляти їй ні в чому, що стосується косметології і хоча б раз на місяць дарувати квіти. Або ж класика – раз на тиждень влаштовувати їй шопінг. Іноді робити подарунки і вигулювати в театр, щоб вона могла надіти нову сукню. От і все.
СТАС. Потрібно було слухати тебе раніше… Я часто думаю, якби вона повернулася, то я б поводився зовсім по-іншому.
АЛИК. Це ти зараз так кажеш. Що б ти робив?
СТАС. Все б робив по-іншому!..
Грає легка музика На сцені з'являється Саша. Стас бере щоденник і ручку, Алик сідає в кутку і посміхається. Саша заглядає на кухню.
САША. Треба стелю побілити.
СТАС (догідливо, записує до щоденника). Так, зайчику мій. По-бі-лити. Що ще?
САША (відкриває двері у ванну). Тут потрібно крани поміняти і поличку повісити.
СТАС (записує). Так, мій кролику. Крани, поличку… Що ще?
САША. Лампа в коридорі миготить, треба поміняти.
СТАС (записує). Добре, ховрашку мій. Поміняємо. Що ще?
САША. Потрібно комірчину звільнити. Від усіх цих дисків, нема де речі вішати. Диски можна тримати на балконі.
СТАС (записує). Звичайно, ластівко моя. Диски - на балкон. Що ще?
САША. Потрібно зробити перестановку. На кухні поміняти місцями холодильник і стіл, а в кімнаті – диван і шафу.
СТАС (записує). Все зробимо, горобчику мій. Дозволите починати?
САША. Починайте!
Оглядає ще раз кімнату і йде. Стас питально дивиться услід. Алик сміється.
АЛИК. Бачиш, як воно, коли все по-іншому! Ти реально оцінив свої сили?
СТАС. Справді… Не знаю, чи довго так витримаю. Може, дійсно. краще бути самому.
АЛИК. Теж довго не витримаєш... Ні, жінки потрібні, старий! Вони – вічний двигун. Це жінці треба, щоб завтра було краще, ніж учора. Це їхня туга за прекрасним, за красою, їхні бажання рухають нами. Це через них ми переставляємо меблі кожного тижня. Якби не вони, ми б цілодобово пили пиво і грали в доміно. Це вони не дають нам спокою, гризуть нас, трусять. Іноді дарують радість…
СТАС. Дуже рідко!..
АЛИК. Та-ак... Слухай, давно хотів тебе запитати, що ти весь час ходиш в цих червоних штанях, як Чапаєв?
СТАС. Це мої улюблені...
АЛИК. Отож! А ти ніколи не думав, що можливо через ці штані вона від тебе й пішла? Таки речі вбивають їхні бажання.
СТАС. Ну, зміню я їх, і що?.. І жінки теж! – До весілля я бачив на ній тільки красиві ажурні трусики, знаєш такі чорненькі або червоненькі. А після весілля – тільки великі білі, – їй, бачите, в них зручніше. Я ж чоловік, на мене це теж впливає! І моє велике бажання стає маленьким.
АЛИК. І справді – замкнуте коло!
СТАС. Я думаю про неї, хочу щоб вона повернулася. А з іншого боку – як вона змогла мене покинути, певно, зможе покинути і вдруге, і втретє. Вона пішла, тому що не вірить в мене. Навіщо мені така?
АЛИК. Нарешті, ти став розсудливо міркувати, по-дорослому! Вітаю! За це потрібно випити!
СТАС. Там є коньяк, наливай. А може, справді, почати нове життя?.. Дивно, я ніби кохаю, а думаю зовсім про інше.
АЛИК (дає чарку Стасу, цокаються, випивають). За тебе! Кохання – мінливе почуття. Воно стійке тільки, коли вперше, в 17 років. Але в нас це вже було давно… А щодо нового життя – тут стільки варіантів. Можна навіть серіал зняти, з кількома фіналами. Наприклад, варіант перший: ти зустрічаєш однокласницю, ви кохаєтесь, у вас з'являється дитина… І тут повертається Саша, і починає виховувати твою дитину!..
СТАС. Ото ти закрутив! Тобі треба сценарії писати. А що з однокласницею?
АЛИК. Вона знову, в четверте одружується. Або ж – залишається з вами…
СТАС. Таке...
АЛИК. Добре, другий варіант. Саша влаштовується на роботу, у неї стосунки з її новим одруженим босом. Саша вагітніє, ти згораєш від кохання. Бос кидає Сашу, виганяє її на вулицю, вона повертається до тебе, і ти виховуєш дитину боса…
СТАС. Феноменально! Ти невизнаний геній драматургії! Але проситься ще третя історія.
АЛИК. Будь ласка!.. Між іншим, – випадок з життя. Один мій знайомий розійшовся з дружиною. Довго жив сам. Одного разу його сильно побили хулігани. Він доповз додому, подзвонив колишній. Вона відразу приїхала, всякі примочки, компреси… В результаті – вони знову живуть разом – от уже сім років!
СТАС. То ти пропонуєш мене?..(показує – кулаком по вилиці).
АЛИК (розводить руки). Чого не зробиш заради друга!..
СТАС. Алику, в тебе якісь дикі фантазії! Мені стає страшно і за тебе, і за себе. Це ти мені так психологічну допомогу надаєш?
АЛИК. Звичайно, це підтримка в скрутну хвилину! А за мене не бійся. Це життя, а в житті ще гірше буває.
СТАС. Тобі треба влаштуватися на телефон довіри. В тебе б добре виходило.
АЛИК. Мені пропонували, але я занадто дорого коштую. В них немає таких грошей... Гаразд, старий, я пішов. Каріша чекає.
СТАС. Вона спілкується з Сашею? Що чути?
АЛИК. Спілкується. Тільки від мене приховує, партизанить. Але в Саші ніби все по-старому, нічого не змінилося... Слухай, а давай запустимо дезинформацію. Я прийду, скажу Каріні, що бачив у тебе тут супертьолку, що вона ніби навіть живе тут! Каріна одразу донесе Саші. Заодно перевіримо, а?
СТАС (по роздумі). Поки що не потрібно. Нехай все іде як іде.
АЛИК. Ну, дивись… На випадок не можна покладатися. Випадок потрібно влаштовувати, щоб він був зовсім випадковим.
СТАС. Останній раз, коли ми розмовляли з Сашею по телефону, вона запитала мене, як моє особисте життя. Чому вона питає? Може сподівається, що місце ще не зайняте?
АЛИК. Можливо. А може переживає за тебе, відчуває провину. Ти, все-таки, не хлопчик, а вбив з нею купу часу. Хто їх зрозуміє? (Дивиться на годинник.) Мені вже час іти. Я тебе інформуватиму, якщо що дізнаюсь.
СТАС. Дякую, ти - справжній друг.
Обнімаються.
АЛИК. Бувай. Не пий багато.
СТАС. Хай щастить. Ти ж знаєш, я взагалі не п’ю.
Алик іде. Стас ходить, про щось думає, заходить до ванної і миттєво виходить – вже в синіх брюках.
СТАС. Історія кохання. Коли дивишся всякі фільми про кохання, там киплять шекспірівські пристрасті, хтось когось вбиває, хтось кінчає з собою. А тут все так буденно… Може це і добре – це ж не кіно, це життя… Куди все зникає? .І з цим коханням незрозуміло. Виходить, що як не кохай, кохання все одно зникне. Значить, треба одружуватися без кохання. Але як це – без кохання? Як витримати іншу людину, якщо ти її ще й не любиш? Парадокс… Все б нічого, але годинник цокотить і час спливає. Це і тисне. Звичайно, коли озираєшся назад, все бачиться по-іншому, трагедії стають схожими на комедії, але потрібно ще якось дожити до цього моменту, щоб можна було озирнутися. (Дивиться на комп'ютер.) Може дійсно, залізти в інтернет, на всі ці сайти?.. Ні, знову всі ці стосунки, пізнавання, безглузді розмови! Немає сил, та й грошей зайвих немає. Нехай все тече, як тече, може, мине півроку, рік і все якось розв’яжеться... Напевно…
Вмикає музику і виходить на авансцену. На авансцену виходить також Саша.
САША. Вітаю, Стасе.
СТАС. Вітаю, Сашо.
САША. Як ся маєш?
СТАС. Нормально.
САША. Поправ комірець. (Поправляє комір у Стаса.) Квіти поливаєш?
СТАС. Так. І твій фікус теж. Щось він жовтіє.
САША. Його треба посунути ближче до вікна.
СТАС. Добре, посуну.
САША. Я його, напевно, заберу собі.
СТАС. Забирай.
САША. Що в тебе з голосом?
СТАС. Трохи хворів, застудився. Зараз вже минулося.
САША. Чого не подзвонив?
СТАС. Нічого серйозного. Крім того, ти ж знаєш, моя мама мені не дасть померти.
САША. Так, це точно.
СТАС. Слухай, шукав листовий чай, не міг знайти. Ти його забрала?
САША. Забрала, чорний. А зелений залишила.
СТАС. А я шукав чорний.
САША. То купи в магазині.
СТАС. Куплю. А ти, що від'їжджала кудись?
САША. Їздила в Київ. Домовилася про роботу. Наступного тижня поїду.
СТАС (уважно дивиться). Їдь. Гадаєш, тобі в Києві буде краще?
САША. Подивимось.
СТАС. Дай Бог.
САША. В тебе все нормально?
СТАС. Так, все добре.
САША. То бувай, я пішла?
СТАС. Іди. Хай щастить.
Саша йде. Стас сідає біля комп'ютера і мовчки, нерухомо дивиться на нього. Чути голоси.
ГОЛОС АЛИКА (на тлі звуків застілля). А що це у вас за перерва така була? Ти, що дружину на Північний полюс посилав?
ГОЛОС САШІ. Так, я там була у відрядженні. Перевіряла, чи правильно крутиться Земля.
ГОЛОС СТАСА. Три місяці на Північному і три місяці на Південному. І із Землею тепер все гаразд! (Сміх.)
Маленька пауза.
ЧОЛОВІЧИЙ ГОЛОС. Стасику, вітаю тебе! Щоб пилося й моглося! Привіт усім кого я знаю і кого не знаю. Окремий привіт дружині Сашунечці.
ГОЛОС СТАСА. Дякую, от вже не чекав твого дзвінка. Дружині привіт передам. Тільки її звуть Лера.
ЧОЛОВІЧИЙ ГОЛОС. Щось, певно, в мене з пам'яттю.
ГОЛОС СТАСА. Можливо, старий.
Маленька пауза.
ГОЛОС СТАСА. Пташечко моя! Тільки ти, мені ніхто більше не потрібний. Тут усе твоє, моя хороша, радість моя, ластівко моя! Повертайся…
На останньому слові закривається
ЗАВІСА