ПІТ І КАНТРІ МАЛОГО ПАЦАНА
Років в 9-10, в мене була касета Металліки: Load та ReLoad, 1998-’99-ий.
Зимовими вечорами я ставав перед напівдзеркальними дверцятами свого шкафчику та уявляв, що граю на уявній бас-гітарі пісні із ReLoadу.
Так грав, аж ноги потіли, сильно. І мої тапочки були дуже вогкі від цього. Мене це турбувало, але пограти свої улюблені пісні в такт із групою/касетою – турбувало і захоплювало дужче.
Я старався не шуміти, але моя динаміка і тупцювання по кімнаті часто турбувала мого батька, бо то трохи – не є нормальним чи спокійним процесом.
Вдень, я натягував на ручки шухляди резинку, або дві – і продовжував грати на басу: вже без тупцювань, але зі своїм яким-не-яким звуком, який видавало бренькання по «струнам резинки».
Пізніше, я навіть придумував на ніч, перед сном – свою уявну книгу, історію свого успіху. Це була містична закрутка в якій було лише 8 ролей – я вміщував туди лише тих, хто здавався мені важливим.
І в тій історії я мав свою групу, яка грала в тому же дусі, як альбоми Металліки «Load», «ReLoad». Книгу я «написав» - нафантазував, історія завершилася. Хоча потім було продовження – 2 книга-фантазія. Та й вона була завершеною, невдовзі.
Металліка до 2005-го року - була для мене всім. Моя містерія.
Ну от подобалося – і все. І пісні я слухав по-своєму, відчував їх по-своєму.
Дуже... Хоча – це вже окрема тема розповіді.
Розповіді, про моменти, які викликала в мене окрема важлива пісня, в концепті альбому і не тільки. Якось іншим разом.
Придумав та обіцяв в липні, що напишу історію з даною назвою – виконав, до кінця року.
Всіх з новомісяччям! ;
2016-12-29