Маски-шоу на «Делівері»,
Або національна поліція на заробітках
Частина перша: Спина до спини.
У період війни на сході й тотальної кризи в країні усім жити важко. В тому числі мертвонародженій національній поліції, яка з’явилася на світ у результаті юридичного аборту… рідної міліції. Тому те, що виповзло, виживає як може, вичавлюючи з підприємців та фізичних осіб по кримінальних справах останні соки. Саме із цієї причини вони частіше за все і порушуються.
Для схилення до потрібних дій підприємців проти своїх інтересів використовуються такі дієві заходи, як «маски-шоу» із автоматниками та обшуками.
Саме таке дійство 22 квітня 2017 року відбулося на фірмі «Делівері», що в Ужгороді, яка займається наданням послуг з перевезення товарів як по країні, так і за кордоном.
Знайомтесь – «DELIVERY»
Перш ніж розповісти про черговий тупий наїзд місцевих правоохоронців на Ужгородський філіал групи компаній «DELIVERY», і щоб усім було зрозуміло, чому він саме «тупий», я пропоную коротенький екскурс в історію її діяльності.
Компанія «Делівері» із центральним офісом у Києві розпочала свою роботу в Україні у 2001 році. Загальною спеціалізацією групи є надання транспортних і логістичних послуг для суб'єктів підприємництва та корпоративного сектору, як на території України, так і за її межами. А це:
200 000 корпоративних клієнтів щомісяця;
1 000 рейсів транспорту щодня із доставкою товару в будь-яку точку світу;
274 представництва по Україні;
27 сортувально-розподільчих центрів;
15 регіональних офісів з обслуговування клієнтів;
послуги страхування життя та вантажу.
15 років успішної діяльності в сфері надання логістичних і транспортних послуг дозволили компанії накопичити значний досвід та налагодити партнерські взаємини з іншими компаніями, зайнятими в сфері торгівлі, виробництва і сервісу.
Свою місію група компаній «DELIVERY» бачить в тому, щоб забезпечити для кожного клієнта, незалежно від розміру компанії і обсягу бізнесу, високі стандарти обслуговування, і надати доступ до максимально широкого спектру послуг, в який входять автомобільні вантажоперевезення, кур'єрська доставка (в т. ч. доставка вантажів по індивідуальних замовленнях) та інші транспортні послуги. Створення умов для постійного зростання рентабельності, бізнесу партнерів. Надійність є одним із головних вимог до перевізників.
Це про центральну фірму. Ужгородський філіал існує значно менше. Але ці 10 років не дають спокою місцевим корупціонерам усіх мастей із СБУ, прокуратури та перевертнів із абортизованої міліції-поліції. Адже їм дуже хочеться підім’яти під себе філіал та мати щомісячну мзду, бо інакше все, що відбувається навколо Ужгородського філіалу «Делівері», не пояснити.
Щоб було зрозуміло, чому в групі компаній «Делівері» фактично неможливо займатись незаконною діяльністю, для читачів коротко поясню.
Компанія груп «Делівері» працює суто як перевізник. Замовник, підписуючи договір на перевезення вантажу, зазначає який саме він товар перевозить. Зрозуміло, що окремим пунктом оговорено, що заборонено перевозити.
Таким чином замовник, якщо він неправильно вказав зміст вантажу, або приховав це від перевізника, усі ризики за товар несе сам і сам відповідає за порушення угоди. При цьому слід зазначити, що вантаж-товар перевізника вибірково перевіряється на його реальний зміст через спеціально передбачену особу – контролера.
Теоретично групу компаній «Делівері» підставити можна, приховавши незаконний вантаж, але практично це неможливо, адже за усі порушення буде відповідати замовник, а не перевізник.
Олег та Леся
Філіал фірми «Делівері» в Ужгороді відкрито в 2007 році Олегом Новачуком, до якого в подальшому приєдналася його дружина Леся. Їхня доля в цій історії дуже цікава, тим паче в контексті того, що із ними витворяють працівники правоохоронних органів.
Уся пікантність полягає у тому, що пан Олег та пані Леся Новачуки самі зі Львова. Познайомилися під час навчання в Інституті міліції у Львові. Там курсантами і побралися. По закінченні навчання Леся поїхала до сонячного Закарпаття працювати в обласному управлінні слідчою карного розшуку. Розслідувала вбивства. Слід зазначити, що працювала на відмінно. Жодна кримінальна справа зі складеними нею обвинувальними актами не поверталася на дослідування. Не мала доган, а тільки заохочення.
Олег працював оперативним уповноваженим у Львові, в оперативному підрозділі міліції. Звільнився першим. Працювати пішов до новоутвореної у місті фірми «Делівері». Набувши досвіду, у 2007 році переїхав до Ужгороду створювати в нашому краї перший філіал відомої вже в Україні фірми.
Із переїздом на Закарпаття гостро постало питання житла, адже в краї родичів не було. Оскільки родина на чужині починала з нуля, то довелося взяти кредит на житло.
У 2012 році Леся пішла у декретну відпустку, одночасно написала рапорт та звільнилася із органів внутрішніх справ за власним бажанням. Відпускати не хотіли. Керівництво умовляло Лесю лишитися, але вона прийняла рішення працювати разом із чоловіком. Тому і пішла офіційно по трудовій книжці працювати оператором до нього на склад. Як із неї сміялися колеги: у пилюку. «А куди подінешся, – коментує Леся, – адже поруч бабусь та дідусів не було».
Подружжя вже живе разом 16 років. Перші роки було важко. Потрібно було погашати кредит, виховувати двох дітей. А там намічався ще третій хлопчик. Але вони загартовані життям. В них спільні інтереси, хобі. Чоловік любить їздити на джипі в гори, де із дітьми релаксує. Разом відпочивають та працюють разом.
Після того як з’явилися оборотні кошти і вони розрахувалися із кредитом, виникло бажання організувати щось своє. Так і з’явилася фірма «Ося Транс», що по суті є абревіатурою їх родини.
Фірма за короткий термін набрала обертів, приносячи в Ужгородський міський бюджет щомісяця чималі кошти – більш як 80 000 гривень податку. А це за мільйон у рік. Що дозволило подружжю вкладати кошти в розвиток міста. Хороший обіг складу в Ужгороді має і філіал компанії «Делівері». Центральний офіс в Києві постійно дає мільйонні обороти і сплачує мільйонні податки.
Поки розвивав бізнес, було спокійно і не так нахабно себе вели правоохоронці. А коли бізнес почав приносити дохід, то почалися брутальні наїзди на власників фірм, діяльність яких прозора та відкрита. Вони ж в підвалах не працюють!
Коли розширилися і з’явилися філіали «Делівері» у м. Мукачево, м. Берегово, м. Виноградово, м. Хуст та м. Тячево та було наголошено про наміри відкрити у 2017 році філіали у м. Чоп, м. Рахів та смт. В.Бичків, у правоохоронців нерви не витримали, – вони самі майже почали давитися слиною... Але про це трохи нижче.
Благодійність, меценатство.
Займаючись бізнесом – перевезеннями вантажів, подружжя живе в ритмі часу. З початком на Сході АТО, Олег і Леся підключилися до волонтерського руху, забезпечуючи його не менш важливим у цій справі – транспортом.
Фірма «Делівері» на звернення волонтерів взялася за доставку, за власний рахунок, вантажів до бійців на Сході.
Коли дійшла черга до працівників Закарпатської міліції, то і тут «Делівері» забезпечив правоохоронців, які виїжджали в АТО, транспортом, харчовим і грошовим супроводом.
Як згадує Олег, йому із міліції-поліції дзвонять часто. Розмова коротка: «Там пару наших працівників. Скиньте гроші на картки, одяг та взуття...». На такі прохання, тим паче для справи захисту держави, вони з дружиною ніколи не відмовляли. Якщо не фірми сплачували, то особисто хтось із подружжя. За що згодом Олег отримав нагороду від волонтерського руху.
Окрім допомоги бійцям на Сході, родина піклується і про дітей із незабезпечених сімей.
Стояти – боятись!
Сказати, що наїзди почалися тільки в останні роки, то сказати неправду. Просто про це не хотілося Олегу та Лесі говорити. Але на сьогодні їх дістали. Як кажуть, допекли.
Реально ж наїзди правоохоронців почались із 2007 року, як тільки філіал «Делівері» було відкрито в Закарпатті. Першими з’явилися працівники податкової та обласної ДСБЕЗ. Цікавилися діяльністю, вантажами, які перевозяться, намагалися зловити клієнтів на порушенні законодавства. Із кожним разом вели себе все нахабніше. А потім почали з’являтися «радники».
Спочатку посередники говорили: «Ти дуже цікавий для Ужгорода. Приїхав голий, босий, а зараз фірма…».
Потім трохи гостріше: «Ви ж розумієте, що потрібно якось мирно жити, щоб і тобі було добре і нам було добре…»
А в останні роки розмови стали взагалі відкритими, як лист паперу: «Тобі треба сховатися під «дах» та платити їм «мзду», і не будеш мати жодних проблем із правоохоронними органами…».
Якщо скласти все докупи, то за періодичністю наїздів на фірму фактично можна скласти корупційний календар. Вони відбувалися раз у 2-3 місяці. Тобто за 10 років їх набралося майже під 60. Усі випадки майже схожі. Як шакали, вкусять та відбігають.
Раз у рік, як за «графіком» – обшук. Але 2017 рік виявився «врожайним» на корупційні діяння, адже за 4 місяці це вже другий обшук. А рік тільки почався!
В січні на філіал «Делівері» висадився «десант» із Києва від СБУ. Як і раніше, «лицарі веделки та погара» нічого не знайшли, але роботу фірми паралізували на 3 доби. Шкода, що не передбачено персональну відповідальність. Так би можна було позбавити окладу із преміальними та і не одного… Тоді б голова почала працювати, а не тільки шлунок…
Якщо все скласти докупи, то вийдуть сотні днів втрачених клієнтами та фірмою, їхні багатомільйонні втрати, адже коли стоїть паралізована обшуками фірма, то немає і доходів. Але перш за все, це удар по її репутації. Мова про репутацію правоохоронців вже давно не йде! Її просто немає! Плінтус, якщо не нижче! За 10 років жодний наїзд правоохоронців на філіал «Делівері» в Ужгороді не завершився судом, чи то кримінальною справою із штрафними санкціями. І тільки тому, що вони працюють за Законом.
На думку Олега, причини усіх наїздів слід шукати в тому, що він усі ці роки не прислухався до чисельних «порадників» про необхідність «даху» в особі місцевого правоохоронного криміналітету. Із своєю львівською принциповістю він не вписується у місцевий менталітет і традиції, бо усі питання вирішує сам і тому банально не хоче платити «мзду».
– Я би їх навчив працювати, – коментує все це Олег. – Провів би тренінги із бізнесу. Але це ж потрібно думати та працювати, вимагати ж легше!
І ще одна чітка тенденція. Як тільки змінюється керівництво УМВС в Закарпатській області, то слід одразу очікувати гостей. Зрозуміло, що дещо подібне відбувається як в центральному офісі, так і по усіх філіалах України.
Правоохоронці із вказаною вище системністю вилучають у підприємців товари у вигляді дрібного опту, пральних порошків, погрожують клієнтам, але все закінчується поверненням через декілька місяців, або років товару.
Ті з підприємців, які не витримують, сплачують за повернення товару «мзду». Погодьтеся, що працювати підприємцям в таких умовах майже не можливо. Тому і не дивує, що Україна на першому місці за рівнем корупції. А сонячне Закарпаття перше серед інших областей держави.
Пан Олег розповів про один із випадків. Коли декілька років тому на Нижніх Воротах СБУ вилучило текстиль, який було передало в обласне управління міліції, клієнт два роки терпів, а потім заплатив їм гроші – дав на лапу і вони повернули йому товар. От така вона, «боротьба» із корупцією.
Санкція на обшук
А тепер повернемося до того, що відбулося 22 квітня 2017 року в с. Сторожниця та в офісі філіалу «Делівері» у м. Ужгород.
Все почалося в сім годин ранку, коли до родини Олега Новачука, як до директора фірми, який мешкає в селі Сторожниця, у вихідний день «завітали» слідчі міської прокуратури та працівники поліції по боротьбі з економічними злочинами.
Першими, слід зауважити, прибув спецпідрозділ «Корд», бійці якого були готові розпочати штурм приватного будинку, чомусь вважаючи, що господар, як кандидат у майстри спорту із стрільби, буде чинити правоохоронцям шалений супротив, або взагалі відкриє по них вогонь. Але господар спокійно відкрив їм браму, навіть собаку заспокоїв.
На цьому етапі Олегові та його дружині було зачитано постанову судді з санкцією на обшук. Сама активна частина «маски-шоу» у вигляді спецпідрозділу «Корт», повернулася за ненадійністю інформації про можливу непокору, до місця розташування.
Саме на цьому етапі поліцейського свавілля і з’ясувалися вельми цікаві обставини: санкцію на обшук у приватному будинку та приміщенні фірми, яка базується в м. Ужгород, було надано ще 24 березня 2017 року молодим суддею Ужгородського міськрайонного суду. Термін санкції збігав через два дні…
Зміст санкцій також виявився цікавим. Описова частина – суцільна детективна маячня із митницею, «піджаками», які за 50 гривень перевозять товар, та начальником митного поста «Лужанка», який розробив схему переправлення контрабандного товару в Україну тощо. Але до цього керівництво фірми «Делівері» ніякого відношення не мало, а із начальником митного поста навіть не знайоме.
На все це та на клопотання правоохоронців суддя вельми цікаво написав: «Слідчим не в повній мірі конкретизовано речі, які необхідно відшукати в ході здійснення обшуку, та не наведено достатніх підстав для їх відшукання…» . Із цього вбачається, що слідчий суддя навіть не витребував матеріали ОРС (оперативно-розшукової справи), що перевірити, чи є в наявності повідомлення агентів, довірених осіб тощо. Скоріше за все і ОРС не має…
Виходить, що слідчий, маючи, як він стверджує, оперативні дані про незаконну діяльність фірми, не знає, що хоче, а реально не має доказів, що фактично і підтвердив суддя.
Клопотання суд задовольнив частково, хоча і на це не було підстав. В принципі на цьому вже можна було б поставити крапку, адже цілком зрозуміло, що якби фірма «Делівері» займалася незаконною діяльністю, то до неї та її керівництва б додому завітали вже на другий день після її отримання. Але чекали. Чи то підходящого товару, який фірма буде перевозити, чи то попутного вітру, а може поганої погоди, або відповідного настрою. Чого – не відомо.
До речі, саме в хвилини, коли в них починався обшук, такий же самий обшук розпочинався на території філіалу «Делівері» в Ужгороді і, не менш дивне, й у начальника митного посту «Лужанка» пана Федька, із яким пан Олег не тільки не знайомий, а не має навіть жодного уявлення. Для родини Новачуків так і залишилося таємницею, із якого боку вони прив’язані до цього митника.
«Ввічлива скотиняка»
Нехтуючи сном та здоров’ям трьох неповнолітніх дітей: двох, чотирьох та дванадцяти років, працівники прокуратури та поліції на підставі безглуздої постанови суду, наплювавши на закон, нахабно вломилися в хату і готові були розпочати обшук.
Але їх із ходу обламала господиня, яка сказала усім зняти взуття, бо в хаті маленькі діти і не бажає, щоб вони взуттям розносили по кімнатах інфекцію. Взуття не зняв тільки один працівник поліції. Чому проігнорував цю вимогу – невідомо. Може не прані шкарпетки були в дірках із пальцями, що виглядали, та нестриженими нігтями, а може в нього хвороба якась…
Наскільки запам’яталося, його звали Олександр. Вів себе ввічливо. Навіть занадто. Казав: «Я тут постою! Я там постою!». Як потім з’ясувалося, це була маска звичайного перевертня.
Розкусивши його, подружжя закріпило за ним назву: «ввічлива скотиняка». Ще більш вона за ним закріпилася після того, як він заліз у старі речі, копався в дитячій та жіночій білизні. Спочатку він, як інші, ходив разом з Лесею. Але потім вони усі розповзлися хто куди. Тактика така. А ввічлива скотиняка пішла собі за власним планом у підвал…
Як поділилася своїми враженнями Леся, яка сама провела не один обшук та брала участь у слідчих діях, її більш за все вразило зверхнє ставлення колишніх колег до тих людей, відносно яких проводиться обшук. Їх нелюдяність. Дехто із них більш-менш поводили себе лояльно.
Додало екстріму і те, що від шуму та знаходження в приміщенні сторонніх осіб прокинулися діти. Найменшенький, кличучи маму, заплакав. Ще більше він став плакати, коли сторонні дяді зайшли до кімнати і стали оглядати їхні особисті речі та іграшки.
Олег, щоб якось пом’якшити ситуацію та не травмувати дітей, сказав працівникам прокуратури та поліції, що він все, що їх цікавить, покаже.
Незважаючи на те, що діти плачуть, Олександр лазив по дитячих речах, перевертав жіночу білизну, вважаючи, що господарі там щось ховають.
За результатами обшуку вилучили старий блокнот трирічної давності із записами. Угоди, податкові накладні за минулі роки, термін зберігання яких збіг, та якісь записи, які не мали жодного відношення до фірми, які господар привіз до оселі в якості макулатури для розпалення каміну. Було також вилучено і комп’ютер. Комп’ютер сина їх чомусь не зацікавив. Забрали також і старий телефон «Самсунг». Як висловився один із оперів, вони шукали записи по «піджаках», але так нічого і не знайшли.
На виході з будинку «ввічлива скотиняка», вибачаючись, попросив господарку показати свої жіночі сумочки. Там він знаходить 30 000 гривень і пропонує їх вилучити та розібратися із їхнім походженням. На це вибухає Олег, який говорить, що це гроші, якими вони користуються і що про них було сказано перед проведенням самого обшуку. І що вони, 7 чоловік родини, та собака за щось мають жити. До того ж у санкції ні слова не було про гроші… Слідчий почав дзвонити керівництву. Після 20 хвилинного кіпішу гроші залишили. Як потім з’ясувалося, Олег здалеку бачив як «ввічлива скотиняка», коли нікого не було в коридорі, заліз у жіночі сумки та оглянув їх, а потім і поставив питання про їхній огляд. Добре, що нічого не підкинув.
Спина до спини
Налякавши дітей і нічого не знайшовши, шукачі пригод, забувши надати копію протоколу обшуку, по обіді поїхали на фірму, де повним ходом, без директора фірми, йшов обшук.
Сценарій був як завжди старим. Першими на об’єкт увірвалися автоматники. Було закрито ворота, склади. Нікого не пускали і нікого не випускали. Біля воріт з’явився черговий клієнт.
Лунає: «Хто ви такі? Я слідчий! Тут проводиться слідча дія. Поводьтесь правильно…».
Так без директора, при сторонніх особах і почалося лазіння та мацання правоохоронців із своїми людьми по приміщеннях філіалу «Делівері», вилучення майна, комп’ютерної техніки.
Згодом бійці «Корд», зрозумівши, що їхній виклик і тут виявився холостим, майже полюванням на горобців, залишили територію філіалу, на якій стрімко розгорталася друга частина «масок-шоу». Саме тут подружжю, при всій їхній правоті, як в давні часи воїнам, довелося стати спина до спини, адже мали вони справу не з людьми, а з перевертнями в погонах, які наслали на них голодних «пішаків».
Із прибуттям на територію філіалу Олег і Леся з’ясували вельми цікаві обставини. Там вони лице в лице зіткнулися, так би мовити, із «честю, совістю та розумом» нашої правоохоронної системи.
З’ясувалося, що в групу так званих понятих був включений колишній працівники ДСБЕЗ за прізвищем Ковач. Його, як сказав слідчий, вони випадково знайшли на вулиці. Вони його і підібрали, бо дуже їсти хотів, чи то випити. Коли подружжя зауважило, що це є грубим порушенням, слідчий та працівники економічного підрозділу закосили під дурнів, відповівши, що вони навіть і не знали, що Ковач колись працював разом із ними і тим паче, що не може брати участь в якості понятого у слідчих діях. Мовляв, таких вимог законодавства вони не знають… Нічого, їм пам’ять вилікують…
За результатами обшуку правоохоронці, а по суті рекетири, забрали комп’ютерну техніку, яка має інвентаризаційні номери, обіходну касу, чим вже нанесли збитки філіалу «Делівері». Адже людям, які прийдуть на роботу, не буде чим платити. Вантаж ніхто не зможе ні видати, ні роздрукувати документи.
Чим більше за часом продовжувались слідчі дії на території філіалу, тим активніше опускалися самі слідчі та працівники поліції на грішну землю. До них, нарешті, почало доходити, що вони вляпалися за вказівкою свого керівництва у чергове лайно.
Як врешті-решт з’ясувалося, дві вантажні машини були порожні. В третій, яку відкрили за дозволом хазяїна товару, були ящики із звичайним товаром. Оскільки машину було відчинено, то виникла дилема із його перерахунком. Він хоча і у ящиках, але їх сотні…
Хазяйка фірми, у минулому слідча міліції пані Леся, запропонувала правоохоронцям «підзаробити» вантажниками… за 150 гривень за годину. Дехто із поліціянтів погодився, сказавши, що в них за годину платять менше.
Відвантаживши першу тонну і оцінивши, скільки ще десятків метрів і тонн вантажу потрібно перетягати, а потім повернути на те ж саме місце, та оцінивши свої реальні фізичні можливості, у слідчих виникло цілком логічне прохання до пані Лесі допомогти їм отримати інформацію від господаря вантажу, у якого знаходилися накладні та інші документи на цей товар. Але пані Леся стійко стояла на своєму. А під вечір погодилася на їх пропозицію, адже вдома голодні діти…
За результатами слідчих дій від 22 квітня 2017 року на філіалі «Делівері» у м. Ужгород виникло багато запитань.
По-перше, не зрозуміло, чому вони обшуки в приватному будинку і на території фірм не знімали на відеокамеру. Хоча відповідь на поверхні. Їхні дії були незаконними. Вони знали про це і тому не хотіли їх документувати, адже це був би хронометричний доказ.
По-друге, не зрозуміла тяганина із вантажними машинами. Дві години чекали вказівок від керівництва тільки із одним питанням, чи відкривати каміони, а потім що із ними робити, особливо із пустими. Як робити прив’язку до території. Самі працівники скаржились, що їх керівництво не знає, що їм робити в цій ситуації, адже воно не хоче брати на себе відповідальність. Слідчий прокуратури сказав по телефону своєму керівникові, що він відкривати автомобілі не буде, адже їхні дії незаконні, бо немає санкції суду, а він за це відповідати не буде. На це було направлено на слідчі дії більш «гнучкого», чи то «безхребетного» слідчого Кавку. Він і здійснив огляд автомобілів, не маючи на це ухвали суду. А потім пішли порушення одне за іншим…
Керівництву філіалу фірми «Делівері» автомобілі на відповідальне зберігання не передавалися, тому вони могли пересуватися. Але своїми діями правоохоронці блокували виїзди з території. Весь цей час машини, в тому числі з іноземними номерами, вели спостереження за фірмою, без ухвали суду перешкоджали її діяльності.
Далі буде.
Цвіт свавілля
В Ужгороді в ці дні буйно розцвіла сакура, якій щиро раділи мешканці міста та гості. Але в краї розквітла і корупція із беззаконням, адже наше область у лідерах.
Наступний день, 23 квітня 2017 року, знову розпочався із «масок-шоу» та загальних процесуальних див. Із самого ранку Лесі Новачук слідчий Михайло Іванович нарешті скинув на «Вайбер» в електронному вигляді протокол обшуку її із чоловіком житла. Надати його родині Новачуків після обшуку він не зміг за «об’єктивними» причинами. Вони дуже «поважні». Слідчий не мав можливості зробити паперову копію з протоколу обшуку тому, що пішов додому і там його лишив. Мовляв, це передбачено законодавством... Але скинув родині із лівого телефону. Тому розумій це як хочеш. Коротше, дитячий садок, слідча ясельна група.
Як розповіли сторожі, які працюють на «Делівері», на майданчику перед воротами фірми усю ніч стояла машина. Зранку був супровід родини Новачуків від дому до місця роботи групою зовнішнього спостереження. На зауваження, що вони тут роблять під фірмою і на підставі якого судового рішення, адже це приватна територія, вони грубо його відшили.
У 7.16 ранку приїхав Олег і нагримав на них. Перебралися на другий бік вулиці і зайняли позицію напроти фірми. Коли представники преси почали фотографувати їхні машини та самих «героїв» на підробітках, вони відігнали машини в інше місце, деякі щезли.
На тих, що лишилися, було викликано оперативну групу, щоб розібралися, що це за особи і чи це не злодії. Якщо працівники міліції, то на яких підставах вони тут знаходяться та ведуть спостереження за об’єктом.
Як говорить Олег, вони мали б за роки роботи в правоохоронному органі навчитися проводити захід так скритно і так, щоб їх ніхто не ганяв як останніх собак. І що вони тут роблять в неділю? Що можна побачити у вихідний день за закритою брамою?
На цей час вже було знято питання по автомобілях і товарові. Слідчим було сказано, що він може рухатись куди бажають його власники. Але, шановні правоохоронці, що вам заважало прийняти таке рішення одразу?!
Ділячись враженнями від «масок-шоу», Леся Новачук сказала:
«Це стало для нас черговим уроком. Те, що це свавілля відбудеться, ми відчували ще за два місяці, адже за нами періодично працювало зовнішнє спостереження. Вірогідніше за все прослуховувались та прослуховуються і телефони. Ми хоча і колишні працівники міліції, але такі моменти і нам важко зрозуміти. Це Закарпаття! Тому в такі миті життя немає друзів, ні знайомих, кумівських відносин, жодних дзвінків із простими словами: чи потрібна допомога. В такі дні ми стаємо спина до спини і відбиваємося. Ми привикли вирішувати свої питання самі, без зв’язків, надіючись на себе та свою половину».
Пан Олег був ще відвертішим: «Скажу так як думаю. Я вважав, що після революції гідності нам усім буде краще, стане легше працювати. Щиро зрадів реформам у правоохоронних органах. А реально стало ще гірше. Це нам, підприємцям. А що говорити про простих людей…».
Далі буде.
Михайло Темнов,
Голова ЗОО ВГО «Правозахист.