Вона його по справжньому кохала,
А він не зрозумів... Чи не схотів?..
І з відчаєм вона його чекала,
Та білий птах за щастям полетів...
Вона його кохала до бестями,
З тугою обіймалися удвох.
Та дивний птах, торкаючись крилАми,
Злітав аж до невидимих зірок...
Тут, на землі, де пахнуть ніжно квіти,
На полі, де цвіте чортополох,
Там, де відчули б своє щастя в дітях,
Їм бути не судилося удвох...