Тягнусь до мови рідної немов до сонця,
З запізненням тягнусь і сам про те журюсь,
Та все одно тягнусь я серцем богомольця,
І в час отой святий на бога обіпрусь.
Ні, не забув я на чужині рідну мову,
Вона в мені живе як я живу у ній,
І повертаюся до неї знову, знову,
Немов до матері я повертаюся у сні.
Ось бачу зараз біля хати я любисток,
І абрикосу бачу наче білий сніг,
Там все довкола гарне як намисто,
Там батьків слід, там матері, братів поріг.
Ось льох відчинений, напроти два сараї,
Дві вишні зацвіли, цвітуть сади, горби,
В селі моїм сьогодні наче в раї,
Куди не глянь кругом далеко до журби.
Та гріх сказати що не має горя в Україні,
Воно довкола є, воно як скло блищить,
І ранить, ранить в саме серце та руїна,
Що кожному пече, що просто голосить.
Донбас - сьогодні в Україні є руїна,
Донбас - сьогодні як більмо на ній,
Чекаємо, плекаємо на кращу днину,
Та віз отой застряв, загруз без перемін.
І доки ж бути так на рідній Україні,
Допоки ж нам усім дивитись те кіно,
Мовчать про те сади, і верби і калина,
Та голосить про те не заборонено.