Ой, чому козаче, ти так, зажурився?
Ой, чому козаче, ти так, зажурився,
Чи не маєш жінки, тому й засмутився.
Чи не маєш жінки, та й своєї хати,
Ти скажи, мені лиш, хочу запитати.
Та маю я жінку, маю також хату,
Таку собі, гарну, на біду, пихату.
Є в мене і хата, є і малі діти,
І чомусь, не можу, тому порадіти.
Як в похід збирався, жінка голосила,
Що б і не вертався, Господа просила.
Мабуть і не знає, козак Бога знає,
Бо він у поході, завжди помагає.
Воріженьків лютих, козаки, розбили,
В неньку – Україну, вони б не ходили.
В полі їх могили, тільки вітер, свище,
Будуть пам’ятати, довго, боєвище.
Пора вже додому, що мені робити,
Чи зможу я знову, жінку полюбити.
Скажи мені друже, дай добру пораду,
Заспокой і серце, посій в нім, розраду.
00:05.10.02.2018.