Ура! Люда приїхала. Щойно заходила до мене. Відкриває двері, і з порога:
- Ти сам?
Я всміхаюся у відповідь, і починаю сідати на ліжку. Вона тим часом підходить до столу, ставить пакунок на стіл, і починає його розгортати:
- Ось, супчика тобі принесла. Гаряченький ще. І яблучко: вибачай, що одне. І ось іще цукерок трошки. І хліба до супу.
Я виймаю тарілку, і хочу відкрутити кришку, але банка виявилася гаряча, попікся. Поки повертався за рушником, Люда вже сама відкрила. Я здивувався, як їй не пече. Але вилив у тарілку суп, звільнив банку. Вона тим часом з сумом розповідає новини, як з'їздили:
- Так собі з'їздили. Там стріляють страшне, майже як у 14-му році... Син був дуже незадоволений. Каже: у мене жінка, в мене дитина, я жити хочу... Було дійсно страшно. Коротше, хорошого було мало. А як ти? До тебе приходив хто-небудь?
Я відповідаю на екрані ноутбука:
- Приходили з собеса у п'ятницю, троє. Ну, пропонували мені у пансіонат, мені довелося написати їм заяву, що я відмовляюся від пансіонату на тій підставі, що мені досі не видали крісло. І на тому розмова закінчилася.
- Правильно. І не тільки крісло повинні дати, а і вилікувати тебе. Бо там тебе у пансіонаті ніхто лікувати не буде. Тому наполягай, хай лікують. Ну добре, я побігла, бо там у мене син іще жде...
Повернувшись наостанок, вибачаючись, додала:
- Мені треба йти, - і послала повітряний поцілунок. Я всміхнувся: дякую за поцілунок.
Вона пішла, а я подумав навздогін: та що мені цей пансіонат?... Мені у Фінляндію треба. Мені тут нема що робити, мені треба на Північ... Тому ні пансіонати, ні санаторії мене тут не цікавлять. Я просто хочу на Північ, прямо зараз.
А супчик був смачний. Овочевий, з зеленого горошку. Ніколи раніше такого не їв. Але ідея чудова: зелений горошок, картопля, морква, цибуля... І усе це на якомусь бульоні, схожому на рибний. Одним словом, дуже смачно. Треба і самому навчитися такий готувати.
23.04.2018, 14:21
Кар'яле Лібертус, армас Юмалан пойгу