Попередня частина: http://proza.ru/2020/11/15/1912
Сидів на кріселку Зевес,
оце ось так – скінчився стрес?
Хоч неприємно визнавати,
що не вдалось перемагати.
І що його країна мрій
розвіялась як хмар сувій:
не захотіли шоу оцінити,
а забажали спокійніше жити.
Бо шоу безкінечне набрида,
дивитись тяжко, коли спокою нема,
коли зараза ковіду важка трива,
не вірить більшість у слова.
А більшість хоче – от дива,
щоби Америка такою же була,
хоч кроком меншим уперед,
життя країни зменшить стрес.
Хоче, аби з досвідом був,
радянських лідерів забув…
Та про минуле пам’ятав,
бо є багато в світі справ.
Важливий досвід як не як,
але згодиться тут не всяк,
а тільки той, щоб будувать,
всіх громадян не забувать…
Бо створена із людських хвиль,
не раз їх океан до берега прибив,
з пелюсток різних квіткою цвіте,
а тепер нову зміну жде.
Чому ж Зевес сумний сидів?
Із крісла встань і порадій:
це шоу закінчилося і стрес,
життя триває від землі і до небес.
Продовження: http://proza.ru/2020/12/06/1750
27.11.2020-29.11.2020
Світлина із інтернету.