УКРАЇНСЬКА МОВА: ЛЮБИТИ, ЧИ НІ?
Переклад російською мовою ви знайдете по цьому посиланню:
http://proza.ru/2021/02/20/1206
Шановні земляки, через те, що я мала сміливість писати історичні вірші в яких описувала події, про які зараз в Україні не рекомендується згадувати, я зазнала політичні переслідування, та була змушена виїхати до Росії.
Але, не дивлячись ні на що, я нерідко проглядаю новини України та натрапляю на статті з ось таким неприємним для мене змістом:
- «У Кривому Розі працівниця «Укрпошти» відмовилася обслуговувати клієнта українською.»
- «В Україні звільнили працівницю кафе, яка відмовилася обслуговувати україномовну клієнтку та назвала Дніпро "російським" містом.»
- «Відомій американській співачці відмовили в київському готелі: говорите по-русски.»
- «Не захотів розмовляти українською: Разумков оскандалився у прямому ефірі.»
тощо….
Що ж виходить, що український народ не поважає українську мову? Але як так?
А ось так, панове, не поважають і плюють на неї… Як є...
Та ось, несподівано, я потрапила на відео на каналі «Ютуб», у якому молода росіянка читала один з моїх історичних віршів українською мовою! І як старанно, хоч і з російським акцентом, ця дівчина вимовляла кожне українське слово.
Я була вражена!
Хто? Росіянка!? І Як? Українською мовою!?
Так! Не поперхніться, земляки, власне росіянка, власне українською мовою! І робила вона це з задоволенням.
І, до речі, мої українські вірші читають і на Донбасі теж, хоча, після подій останніх років, там української мови цураються, але тільки не від мене!
______________________________________
Ось вам посилання, ловіть і кусайте собі лікті, бо багатьом з вас це зробити не під силу:
https://www.youtube.com/watch?v=9hspY5r4bhI
______________________________________
Але тут виникає цікаве питання:
Чому біля вас, шановні земляки, на українську мову плюють люди, які народилися в Україні, а біля мене українською мовою розмовляють навіть росіяни?
Та ось вам відповідь:
Тут не в мові річ, а в самій людині, яка на цій мові розмовляє.
І ніякої магії тут немає, просто не треба втрачати людську подобу та опускатися до рівня худоби, що зараз серед багатьох українців робиться на кожному кроці, особливо після державного перевороту під гарною назвою "Революція гідності".
Як же мені гидко спостерігати за тим, як деякі українці носять свастику та прославляють фашизм, а інші - покірливо мовчать. Я розумію, що зараз в Україні люди налякані через те що немає ніякої справедливості, і не в кожного є підтримка та змога щось змінити, але зі сторони складається враження, що в Україні всі мають якусь психічну хворобу.
Тому, дивлячись на таку поведінку, деякі українці ігнорують державну мову, тим самим виказуючи вам свою неповагу.
Як кажуть: є люди, є людиська. Є українці, є рагулі. Так ось, мої недалекі шанувальники Шухевича, Мельника, Бандери та інших фашистських недобитків, "Рагуль" і "Людиська" - це про вас!
І як раз, в тему, я написала вірш, в якому описала реальні події. Прочитайте його до кінця.
А може хтось з вас впізнає себе?
___________________________________
РАГУЛЬ
Це сталося у Львові в дев’яності,
Той час я пам’ятаю й дотепер.
Коли людей накрила хвиля злості,
Коли тріщав по швах СРСР,
Коли радянські символи зривали
Та вишиті вдягали сорочки,
Коли у школах підлітки знімали
Краватки піонерські та значки,
Коли іще вчорашні комуністи
Перевзувались вправно на льоту,
Для того, щоб у крісло тепле влізти,
Читали нам мораль, та вже не ту,
Вони кляли Росію показово,
Грабуючи Вітчизну без стида,
Тоді, в одному з парків міста Львова,
Гуляла з дітьми мати молода.
Трирічний син, дві донечки-школярки,
Кораблики складали із газет.
А десь неподалік курив цигарку
Нахабний самовпевнений атлет.
Почувши від дітей російську мову,
Юнак від люті аж заціпенів.
З малими тільки мати – це чудово.
То ж є на кому вимістити гнів.
Він вдарив жінку, буде їй наука.
Пишайся, люд! Ось сила козака!
А потім недопалок взяв у руку,
Та присмалив їм шию малюка.
Дитятко в крик, а мати з кулаками
Накинулась на виродка без слів.
А він за горло стис її руками
Та з ярістю крізь зуби процідив:
«Шануй державну мову, москалихо,
Як ні – пакуй валізи до Москви!
Бо вилупки твої зазнають лиха
І ти сама не зносиш голови.
Якби не день, вдавив тебе б я, гнидо,
Та закопав би десь біля стовпа.
За те, що комуняки вбили діда,
Мій дід герой! Мій дід служив в УПА!
Він міцно у руках тримав сокиру
Та з гордістю пускав ворожу кров.
Він Гітлеру служив сумлінно й щиро».
Це хам їй просичав, та геть пішов.
Почувши плач дітей та крик жіночій,
Ураз глухим прикинувся патруль.
А в мене у цей день відкрились очі,
Я зрозуміла хто такий «рагуль».
Рагуль – не українець, це істота.
Це бидло польське, це є псяча кров.
Якщо його ти витягнеш з болота,
Він, як свиня, туди залізе знов.
Рагуль – він є тупий та боязливий,
Хоч видає себе за молодця,
Він тільки перед слабшими сміливий,
А перед сильним смирний, як вівця.
Рагуль – він дуже заздрий та пожадний,
Його підступність всі рекорди б’є.
За гроші він і раком встати здатний,
За гроші він і матір свою вб’є.
Рагуль рабом лишився і донині,
Від бруду не відмившись ні на чверть.
Рагуль у стайні – спокій в Україні.
Рагуль при владі – Україні смерть.
Пройшли роки, гримить війна кривава,
Фашизм, мов смог, Вітчизну оповив.
Чому вмирає скривджена Держава?
Тому що бидло вирвалось з хлівів.
СОЛОМІЯ ГАЛИЦЬКА
(жовтень 2020)
___________________________
Ця історія сталася у липні 1991 року. Жінка з трьома дітьми пішла до цирку і там, на очах у людей, здоровенний хлопець припік дитині шию недопалком лише за те, що вона розмовляла російською мовою.
Тендітна жінка вибухнула несамовитим криком, але хам відштовхнув її, та пообіцяв покликати хлопців і набити їй морду, якщо вона цю ж мить не закриє свого рота.
Ніхто з перехожих за малюка не заступився, а я була ще дитиною та не посміла заперечувати дорослим «дядькам», але запам'ятала це на все своє життя.
Я знала цю сім’ю. Цього хлопчика звуть Андрійко, а сестер Антоніна та Тетяна. Зараз вони живуть у Криму і, на жаль, Україна стала їм чужа.
Але як би не той випадок, усе могло б бути інакше.