Шановні читачі-письменники, дякую Вам за те, що ви заглянули до мене на сторінку. Я вже не перший рік пишу вірші, і вони багатьом припали до душі, а зараз вирішила опанувати прозу. Раніше мені здавалося, що це буде легко й просто, оскільки моє слово ніщо не стримує: ні рима, ні ритм, ні довжина рядка. Але коли я почала працювати над своїм першим оповіданням, я зрозуміла, що в кожній справі потрібен досвід, чого мені не вистачає. Хоча, не Боги ліпили горщики, але, на жаль, до вправного гончаря мені ще далеко. Мій перший «горщик» вийшов не дуже рівним і місцями шорстким.
Так от, шановні читачі-письменники, в мене до Вас є невелике прохання — не судіть мене суворо за помилки, а краще вкажіть мені на них, за що я буду щиро Вам вдячна.
З повагою, Соломія Галицька.
_______________________________________
ЛИСЯТКО ФОКСІ
ГЛАВА 7: МАЛЕНЬКИЙ ХАМ
Продовження. Початок за посиланням:
http://proza.ru/2022/02/08/1811
Данный рассказ на русском языке:
http://proza.ru/2021/12/18/769
Обтрусившись від першого снігу, подружжя увійшло до приміщення зоопарку. Озирнувшись навколо себе, висока сухорлява жінка, з рудим пучком на голові, похмуро зітхнула. Попри те, що вольєри прибиралися на совість, вранці в них панував повний хаос, особливо це стосувалося пташиної зали.
— Ксеню, та не зітхай, — підбадьорив її чоловік. — Я зараз загляну до рептилій та візьмуся за птахів.
Зала з рептиліями була невеликою й відносно чистою, так що Ігор, спритний жилавий чоловік, впорався з нею швидко. Тим часом Оксана попрямувала прибирати свої приміщення, а після — приступила до годівлі. Почувши запах їжі, вихованці пожвавилися: поросята з радісним вереском підбігли до корита, єноти через прути вольєра стали простягати свої чіпкі лапки, намагаючись вирвати їжу з рук годувальниці, мавпа заметушилася в клітці, а віслюк, привертаючи до себе увагу, радісно закричав і тільки лис залишався байдужим. За час перебування в зоопарку, він помітно подорослішав і це стало помітно не тільки за його зовнішніми ознаками, а й за поведінкою. В характері самця-підлітка стали проявлятися такі якості як рішучість, наполегливість, сміливість, прагнення до незалежності, пристрасть до полювання, а також, притаманна його лисячому роду, хитрість і винахідливість.
За останній місяць Фоксі став доставляти чимало клопоту працівникам зоопарку. Так, наприклад, вночі, на минулому тижні, він зумів самостійно вибратися з клітки та задавити двох кроликів. А пару днів тому, поки прибирали його вольєр, рудий шахрай непомітно проник до пташиної зали й дістався до курчат. Єдине, кого він обходив стороною, так це Маркізу, чиї гострі кігті назавжди відбили в рудого бажання наближатися до котячого роду.
А ось до відвідувачів зоопарку, ще недавно ласкаве лисеня, помітно охолонуло. Хоч він і прив'язався до Оксани й Маргариті, але, з усім тим, увага незнайомих йому людей його все більше пригнічувала, а особливо — дитячий галас. Рудий невільник все частіше згадував запахи рідного лісу та його невблаганно тягнуло туди, де народила його мати, і від цих спогадів перебування в неволі для лісового звіра з кожним днем ставало все більш нестерпним, від чого той нерідко впадав у відчай.
— Привіт, Фоксі, ти знов сумуєш? На, з'їж трохи.
Оксана кинула йому шматок сирого м'яса й лис, вильнувши хвостом, з вдячністю прийняв частування.
— Тьотю, а можна я його погодую?
До клітки підійшла маленька світловолоса дівчинка і, не дочекавшись відповіді, простягнула рудому шматочок вареної ковбаси. Лис обережно обнюхав руку дитини, акуратно взяв свій частунок і, проявивши подяку, дозволив дівчинці себе погладити. Оксана посміхнулася, а дівчатко вже підбігло до віслюка й простягнуло йому маленьку морквину.
— Віслюк, сіренький, ну який же ти хороший. Тобі сподобалось? На, їж ще.
Незабаром до неї приєдналися інші дітки та, об'єднавшись в одну команду, вони по черзі підходили до вольєрів і, фотографуючись, пригощали тварин.
— Гей, ви, там, а нумо розійшлися! — Нахабний вгодований хлопчина років восьми, розштовхуючи дітей, підбіг до клітки з єнотами. — Тут Я фотографуватимусь!
Від такого нахабства відвідувачі зоопарку остовпіли, а Ігор та Оксана помітно напружилися. Вони знали цього хлопчиська, він вже неодноразово відвідував цей зоопарк і кожен раз це закінчувалося якимось конфліктом. Його батьки були дуже впливовими й поважними людьми в місті, й ніхто не хотів вступати з ними у конфлікт. Але так вийшло, що, незважаючи на їх фінансові можливості, в подружжя довго не було дітей, і довгоочікувана поява первістка стала для них щедрим подарунком долі. Батько й мати обожнювали своє чадо та закривали очі на всі його примхи й витівки. Рідну кровиночку ніколи не сварили та ні в чому йому не відмовляли. Хлопчисько з пелюшок користувався всіма привілеями дитини з багатої сім'ї та усвідомлював свою перевагу над іншими дітьми. Спливали роки, він підростав, і ставав, все більш нахабним та нестерпним.
В той день маленького хулігана супроводжувала молода нянечка, яка увесь час намагалася урезонити свого вихованця, але марно. Ігноруючи зауваження жінки, він підійшов до клітки з єнотами й голосно скомандував:
— Агов, Ганько, фотографуй, Я готовий!
Вона підійшла до вихованця, взяла його за руку та спробувала відвести в бік:
— Кириле, ну як тобі не соромно штовхатися? Негайно вибачся перед дітьми. Поводься пристойно, на нас люди дивляться. Кириле!
Але де там! Маленький хам вивернувся та, театрально жестикулюючи руками, огризнувся жінці, демонструючи перед оточенням свої знання іноземних мов:
— I am Kirill! Ich bin Cyril! І запам'ятай нарешті, що я вже вісім років як Кирило, і що з того? А нумо швидко фотографуй, мені треба нове фото в інстаграм відправити!
Прийнявши позу античної статуї, він самовдоволено виставив на показ свої білі зуби. Винувато опустивши погляд, жінка слухняно взяла смартфон і зробила фото.
Після, хлопчак підскочив до клітки з мавпочкою і, віртуозно жестикулюючи м'язами обличчя, став корчити такі пики, що Мотя відразу ж визнала в ньому свого близького родича. Вона спостерігала за ним затамувавши подих, адже таких вишуканих кривлянь їй бачити ще не доводилося. А хлопчина, відчувши на собі увагу оточення, прийшов в шалений захват і став поводитись ще більш зухвало. Дивлячись на епатажну поведінку розбещеної дитини, батьки поспішили відвести своїх дітей в бік, а тварини забилися в далекі кути своїх тісних вольєрів. Здавалося, що в це хлопча вселився Біс: він ставав на карачки, стрибав, перекидався, гавкав, бекав, цвірінькав, мугикав, а після — демонстративно витягнув з кишені іграшковий пістолет з поролоновими кульками та з криком «Вперед!» вистрілив в кішку, яка сховалася від нього на штучному дереві. Почувши гучне клацання, пухнаста вискочила із зали й сховалася в затишному місці. Тоді маленький бешкетник направив дуло в бік лиса:
— Ну що, рудий, злякався? Вгадай, а що зараз з тобою буде?
На обличчі хлопчака заграла єхидна посмішка, а Фоксі загрозливо вишкірився й загарчав:
— Єр-р-р-р-р-р-р-р ...
Ігор та Оксана миттю підбігли до дитини та схопили її за руку. Приспіла й няня та, забравши в хлопця пістолет, вона взяла його на руки та швидко пішла до виходу.
— Все, Кириле, мій терпець урвався! Ми зараз же йдемо додому! Сьогодні я буду скаржитися твоєму батькові!
Але ображений таким «непослухом» няні, малий бешкетник впав у шалений гнів і, вкусивши жінку за руку, вирвався й, тупаючи ногами, істерично заверещав:
— Ах ти ж, суко, суко, суко! Стукачко клята! Хочеш скаржитися — вперед! А я тебе не боюся, й тато нічого мені не зробить! А ось якщо я розповім батькам, що ти боляче вхопила мене за руку, тебе звільнять до біса! Ми ще подивимось хто кого, тобі ясно, вівця тупорила?! Та знай, що ти в нашому будинку всього лиш прислуга! А мій татко депутат, а моя мамця працює в податковій! І якщо вони захочуть, то й взагалі весь цей зоопарк закриють, всім тут зрозуміло?! — Істеричне чадо стиснуло свої кулачки та загрозливо затупотіло ніжками. — А ну, віддай мій пістолет, зараз же!
Маленький хам рушив на жінку, але вона, перегородивши йому шлях рукою, зробила крок назад і демонстративно сховала іграшку в жіночій сумочці:
— Кириле!!! — Суворо скомандувала няня. — Ти швиденько їдеш додому й на цьому крапка! Для тебе сьогоднішня прогулянка скінчилася!
— Куди, додому? І не подумаю! Та тобі, тварюка ти пустолоба, моя мамця наказала привезти мене в цей зоопарк, так ось стій тепер і не командуй! А якщо ти мені цю ж мить не повернеш мій пістолет, я буду бити тварин ось цією мітелкою, тобі ясно?!
Хлопчисько, потряс кулачком, схопив довгу мітлу та підбіг до клітки з лисом, але в ту ж хвилину доглядач залу обеззброїв малолітнього бешкетника:
— Не можна, Кириле! — Насупився чоловік. — Цей лис в нас у-у-у-який злий. Він у-у-у як боляче кусається.
— Та що ви не кажете, дядечко. — Єхидно посміхнулося дитятко. — Авжеж, кусається. І кого, мене? А ми зараз це перевіримо.
З цими словами хлопець просунув руку між прутами клітки та грубо схопив Фоксі за хвіст. Недовго вагаючись, рудий вп'явся в кривдника іклами. Стіни зоопарку сколихнув трубний рев:
— А-а-а-а-а-а-а-а, мамцю-ю-ю!!! Він мене вкуси-и-и-ив !!! Мені бо-о-о-оляче!!! Ганно Сергіївно, будьла-а-аска-а-а, швидше обробіть мені ра-а-ану! Цей лис скаже-е-е-ений! И-и-и-и-и-и-и-и-и...
Нянька нестямно заголосила:
— Йой, Кириле, янголятко моє! Йой, що ж тепер буде! Лікаря, скорше, лікаря!!!
Перелякана жінка заспокійливо обійняла заплакане чадо, а Оксана кинулася до аптечки та принесла все необхідне. Рана виявилася неглибокою, її швидко обробили, і заплакана нянечка, повела дитину геть.
Вже наступного дня до зоопарку потяглися нескінченні перевірки та адміністраторка, недовго вагаючись, вирішила негайно позбутися рудого забіяки, який останнім часом і без того доставляв їм чимало клопоту. А оскільки недалеко за містом була мисливська станція, вона, щоб не тягнути час, звернулася саме туди. Їй було трохи шкода нещасну тварину, але після останнього інциденту залишати його в цьому зоопарку — означає мати великі неприємності, а вони їй були зовсім не потрібні.
Отже, доля нещасного Фоксі була вирішена та через день за ним приїхав автомобіль. Маргарита Іванівна з тугою дивилася на лиса й, не знаючи куди його віддають, звернулася до Федора:
— Федь, а куди його забирають?
Чоловік сором'язливо опустив очі, та щоб не засмучувати кохану жінку, збрехав:
— Та так, один хороший чоловік візьме його до себе у свій будинок. Там в нього вже живе молода лисиця, а ось лиса немає ...
Вона з полегшенням зітхнула та обійняла рудого улюбленця:
— Ну слава Богу, моє сонечко, ти тепер потрапиш в добрі руки, а то я вже переживала за тебе. Прощавай, мій хороший, вдачі й любові тобі на новому місці. — Змахнувши сльозу, вона поцілувала його в руду мордочку. — Як же шкода, Федір, що в мене квартирка маленька. Я б його собі забрала, але в мене зовсім місця немає...
— А в мене, люба Марго, місце є, та ось господині немає...
Чоловік глянув на жінку й з посмішкою підморгнув їй. Потім підійшов до лиса й тихо шепнув на прощання:
— Ти пробач мені, брате, якщо чим образив. В мене ж робота така, розумієш? Прощавай, мій любий, мені дуже шкода, що так вийшло ...
Після, ковтнувши слізний клубок, він вийшов в курилку.
СОЛОМІЯ ГАЛИЦЬКА
(2021 рік)
Продовження за посиланням:
http://proza.ru/2021/10/23/1075