Сергій Татчин
#римоване
НАСНИСЬ
ось і трудяга-серпень нібито проминув.
дні – як меди, солодкі, і як меди – тягучі.
наснись, не моя любове, коли я один засну.
бо я забуваю голос. і я за тобою скучив.
а літо іще у силі. іще не пора дощів.
і небо таке прозоре, що видно насподі Бога.
іще від усіх дверей у мене усі ключі.
немає лишень одного.
і ніби всього достатньо. і голос іще дзвенить.
та пісня тривожна й тиха, протяжна й нерозрізнима.
одними губами. серцем. одним відчуттям вини.
без віршів. і навіть з ними.
не те, щоб слова безплотні – їх повно й вони живі.
і сонце іще високе. і в силі. й таке пекуче.
і яблук зелені очі скляніють іще в траві.
а я забуваю голос. бо я за тобою скучив.
