Лина Костенко. Мой первый стих, написанный в окопе

С украинского

Мой первый стих, написанный в окопе
На взрывом развороченной стене,
Когда теряло звёзды в гороскопе
Расстрелянное детство на войне.               

Лилась огнём с небес вулкана лава.
Горела хата. Ночь казалась днём.
Захлебывалась наша переправа,
И Днепр взлетал – водою и огнём.

Земля гудела. Выл от страха мальчик.
Крестилась баба, и кончался хлеб.
Трясло от взрывов узенький окопчик,
Где мы ютились волею судеб.

О жуткий страх недетских тех сражений,
Какой же от него на сердце след!
Как передать стихами? Да сумею ль,
Чтобы душе навек не онеметь?

Всё прыгало не зайчиком, не волком -
Кровавый свет, обуглена заря!
Я выводила чуть ли не осколком
Большие буквы, как из букваря,

Стишок тот первый, к краю прислоняясь,
Чтоб посветила в темноте война.
Какой стишок, теперь уж и не знаю.
Снаряд упал – осыпалась стена.

***
Мій перший вірш написаний в окопі,      
на тій сипкій од вибухів стіні,               
коли згубило зорі в гороскопі               
моє дитинство, вбите на війні.               

Лилась пожежі вулканічна лава.             
Горіла хата. Ніч здавалась днем.             
І захлиналась наша переправа               
через Дніпро - водою і вогнем.               

Гула земля. Сусідський плакав хлопчик.
Хрестилась баба, і кінчався хліб.               
Двигтів отой вузесенький окопчик,          
де дві сім'ї тулились кілька діб.               

О перший біль тих не дитячих вражень,   
який він слід на серці залиша!               
Як невимовне віршами не скажеш,            
чи не німою зробиться душа?!               

Це вже було ні зайчиком, ні вовком -         
кривавий світ, обвуглена зоря! -               
а я писала мало не осколком               
великі букви, щойно з букваря, -               

той перший віршик, притулившись скраю,
щоб присвітила поночі війна.               
Який він був, я вже не пам'ятаю.               
Снаряд упав - осипалась стіна.