Ганна Осадко. Про любовь зеленую

С украинского http://www.proza.ru/2011/03/03/1182

...падает снег,
падает снег в сумерках -
чисто и неумолимо падает,
миллионы и миллиарды малюсеньких ледяных камикадзе -
летят безголово,
умирают беспечально...
...а помнишь - другой снег, в другом городе:
где окна высокие, как чувства,
где арки округлые, как груди?
...он тогда падал под музыку -
а может, это музыка подыгрывала ему,
словно актёру незадачливому?
Не знаю, но выходило у них чертовски красиво,
игра в четыре руки и в два сердца -
пронзительный вальс про ласкового зверя
и заоконный снег на фоне индустриальных пейзажей…
... и ты - внизу -
различаю тебя в толпе
и реву,
прислонившись носом к задубевшему оконному стеклу,
от нежности неудержимой реву,
от любви неопалимой -
под музыку и под снег реву -
а ты идёшь, там,
четырьмя_этажами_ниже,
и снег падает тебе на голову,
и музыка падает тебе на плечи,
а за миг до того - я падаю тебе на грудь,
и выбираю из волос белых едва живые снежинки,
и шрифтом Брайля читаю Тору твоего лица,
и шепчу-шепчу
впопыхах сквозь слёзы
босая
на цыпочках
с двумя плюгавыми хвостиками
про любовь ещё такую зелёную,
которая расцветёт весной...
***

про любов зелену

...падає сніг,
падає сніг  у сутінках –
чисто і невмолимо падає,
мільйони та мільярди малюсіньких крижаних камікадзе –
летять безголово,
помирають безжурно...
...а пам'ятаєш – інший сніг, у іншому місті:
де вікна високі, як почуття,
де арки округлі, як груди?
...він тоді падав під музику –
а може, то музика підігравала йому,
наче актору невдатному?
Не знаю, але виходило в них достобіса гарно,
гра у чотири руки і два серця –
пронизливий вальс про лагідного звіра
і завіконний сніг на тлі індустріальних пейзажів...
... і ти – унизу –
вирізняю тебе у натовпі
і реву,
притулившись носом до задубілої шибки,
від ніжності нестриманої реву,
від любові неопалимої –
під музику і під сніг реву –
а ти йдеш,  отам,
чотири_поверхи_під,
і сніг падає тобі на голову,
і музика падає тобі на плечі,
а за мить –  я падаю тобі на груди,
і вибираю з волосся білого ледве живі сніжинки,
і шрифтом Брайля читаю Тору твого обличчя,
і шепочу-шепочу 
похапцем через сльози
боса
навшпиньках
із двома миршавими хвостиками
про любов ще таку зелену,
яка розцвіте весною...