Ганна Осадко. Банально о яблоках

С украинского http://proza.ru/2011/10/19/760

Береги их всех, Боже:
клёны притихшие, что за одну морозную ночь листья все потеряли,
птиц безымянных, что небо чёрными нитками крыл выстегали,
траву поседевшую, что миро росы точит по утрам -
потому что любили они беззаветно,
безоглядно и безголово,
чутким сердцем своим зелёным.
Даже птицы - зелёным.

Яблоки с синяками, что синицами с небес падали,
глаза зажмуривали от страха -
Бух! -
вот и лежат полусонные.
Сотни их в садочке - а собирать уже некому.

Береги их всех, Господи, -
до единого, до крошечного,
до последнего -
чтобы не напрасно жили они и умирали не напрасно,
коснись ладонями кожицы тугой,
побитой,
сердца
чуткого и растроганного
с червоточинами
осени и любви...
***

банально про яблука

Бережи їх усіх, Боже:
клени притишені, що за єдину морозяну ніч листя усе згубили,
птахів безіменних, що небо чорними нитками крил церують,
траву посивілу, що миро роси точить уранці –
бо любили вони беззавітно,
безоглядно і безголово,
чулим серцем своїм зеленим.
Навіть птахи – зеленим…

Яблука із синцями й синицями  з небес падали,
очі заплющували від страху –
Гуп! –
то і лежать поснулі…
Сотні їх у садку – а зібрати уже нікому…

Бережи їх усіх, Господи –
до єдиного, до найменшого,
до останнього –
щоб не марно жили вони і вмирали не марно,
торкнися долонями шкірки тугої,
покоцаної,
серця
чулого і розчуленого
із червоточинами
осені  та любові…