Ганна Осадко. Та, что переворачивает пингвинов

Лауреат литературной премии "Серебряный стрелец"

С украинского http://silver-book.ru/71-2011-04-09-03-28-28.html

Континент, как палата, - промерзшее молчание и номер шестой,
В сахарной избушке живут двое помешанных - это мы с тобой,
Чёрную ночку полугодия долго греем во рту, крепкую, как "Шустов"*,
А утром выходим привычно на кухню с поникшей головой.
Наш нехитрый завтрак - безголовый, как и я, - nescafe, мивина**,
Двери снегом завалило, никуда не спеши, выцеловывай груди,
Пересчитывай губами позвонки. За нами следят пингвины
В окошко станции. Пахнет липовый чай.
Пахнет декабрь.
До Мидвинтера*** долго. И мёд в сотах замерзает настолько,
Что становится янтарем. Сотовая связь отсутствует.
Стучи в рельс.
Буду кормить пингвинов, как кур. "Ципа-ципа"!
Килька
Вместо пшена - особенности птицеводства
за проливом Дрейка.
Аэроплан пролетает. Белые крылья фанерные.
И ты в нём
Улыбаешься, машешь  мне рукой, точно ангел рая,
Моя пингвинья стая, что переваливаясь шла домой,
Запрокидывает любопытные головы. Высоко-высоко их запрокидывает.
А потом пингвины падают на свои чёрные крепкие спины,
Лежат на снегу беспомощные, как, скажем, мешки с мукой,
И смотрят в синее небо. Я падаю рядом с ними, и мечтаю о сыне,
И провожаю тебя взглядом. И тебя уже нет надо мной.
Но остались пингвины. Это же неприятно, согласись, - так упасть!
И я начинаю их, чёрно-белых, как судьба, переворачивать,
Поднимаю (потому что кто, если не я?), отряхиваю снег, ставлю на ласты,
И мы возвращаемся снегами
к нашей рукавичке-хатке.
…И распутываю цветные сны, как клубочки, и ночь проходит,
И жду алые паруса, или крылья - что едины по существу,
И каждое утро, кормя пингвинов, тебя высматриваю,
И пёрышко аэроплана кружит в ветряной мути…
_________________________________
* «Шустов» - марка коньяка.
* Мивина – фирма-изготовитель фастфуда.
*** Мидвинтер – 22 июня – праздник Середины зимы в Антарктике.
_________________________________


Та, що перевертає пінгвінів
 
Континент як палата – перемерзле мовчання і номер шостий,
У цукровій хатинці живуть два вар’яти – це ми з тобою,
Чорну нічку піврічну довго гріємо в роті, міцну, як «Шустов»,
А на ранок виходимо звично на кухню униз головою.
Наш нехитрий сніданок – безголовий, як я, – nescafe, мівіна,
Двері снігом присипало, нікуди не спіши, виціловуй груди,
Перелічуй губами хребці… За нами стежать пінгвіни
У віконечко станції. Пахне липовий чай.
Пахне грудень.
До Мідвінтера довго. І мед у стільниках замерза настільки,
Що стає бурштином. Стільниковий зв’язок відсутній.
Стукай в рейку.
Годуватиму пінгвінів, наче курей. «Ціпу-ціпу!»
Кілька
Замість проса – особливості птахівництва
за протокою Дрейка.
Аероплан пролітає. Білі крила фанерні.
І ти у ньому
Усміхаєшся, махаєш до мене рукою, наче ангел раю,
Моя пінгвіняча зграя, що перевальцем ішла додому,
Задирає цікаві голови. Високо-високо їх задирає.
А потім пінгвіни падають на свої чорні кремезні спини,
Лежать на снігу безпорадні, як, припустімо, мішки з мукою,
І дивляться в синє небо. Я падаю біля них, і мрію про сина,
І проводжаю тебе поглядом. І тебе вже нема наді мною.
Та залишились пінгвіни. Це ж халепа, погодься, – отак упасти!
І я заходжуся їх, чорно-білих, як доля, перевертати,
Піднімаю (бо хто, як не я?) струшую сніг, ставлю на ласти,
І ми повертаємося снігами
до нашої рукавички-хати.
…І розплутую кольорові сни, як клубочки, і ніч минає,
І чекаю червоних вітрил, або крил – що одне по суті,
І щоранку, годуючи пінгвінів, тебе виглядаю,
І пір'їнка аероплану кружляє у звітреній каламуті.